Ом. Партицкий

(Исторична студія.)

 

Вступні уваги.

 

Вже учений историк россійскій Погодин замітив був в своїх исторично-критичних розслїдах1), що поодинокі старорускі княжества придержувались старанно одвічних своїх границь, які витворились були ще в глубокій старинї, давно перед приходом Руриковичів. "Розслїджуючи исторію княжеств — пише Погодин — поневолї прийдеш на думку, що границї княжеств як-раз сходять ся з границями колишних племен. Перечитай Нестора, а побачиш, що у него всї племена розміщені в тих границях, в яких находимо пізнїйші княжества. Тих границь князї і городи держались твердо... Славяньскі племена розмежувались з собою ще перед приходом варяго-pycких князїв — пізнїйші княжества мали вже границї готові".

 

Виводи Погодина зовсїм слушні. Наші старинні памятники — лїтописи і грамоти — згадують часто про границї князями "налезені", згадують про "старі рубежі-(границї), про одвічну "отчину" і т. д.

 

З Нестора виходять, що границї поодиноких княжеств витворились були ще в перших віках по Христї — в часах, коли поодинокі славяньскі племена, виперті Римлянами з придунайских сторін, переселились були в нові свої сїдища.

 

"Словіне2) пришѣдше сѣдоша по Днѣпру і нарекоша ся Поляне" — се пізнїйше княжество Кіївске.

 

"Другии (нарекоша ся) Дрѣвляне, занесѣдоша в лѣс" — се пізнїйше княжество Деревляньске3).

 

"Ини сѣдоша нa Двинї і нарекоша ся Полочане, річки ради, яже течет в Двину, именем Полота" — се пізнїйше княжество Полоцке.

 

"Словіне сѣдоша около єзера Ильмеря і прозваша ся своим именем, і сдѣлаша град, і нарекоша і Новград" — се пізнїйше княжество Новгородске.

 

"А другии сѣдоша по Деснѣ і по Семи і по Сулѣ, і нарекоша ся Сѣвер" — се пізнїйше княжество Сїверске.

 

"От Полочан Кривичи, вже сидять на верх Вогли і на верх Двини і на верх Днѣпра, ихже град єсть Смоленьск" — се пізнїйше княжество Смоленьске.

 

"Бужане сѣдоша по Бугу" — се пізнїйше княжество Волиньске.

 

О Галичанах нїгде не каже Нестор, що они "придоша с Дунаю" — значать предки Галичан заняли землю в посїданє в так глибокій старинї, що про их поселенє не було вже за часів Нестора нїяких традицій.

 

В попередних розправах зазначив я, що предки Галичан звали ся вже в перед Христових часах Ґетами, і от замічаємо знов дивний появ: як далеко в старину сягали границї краю Ґетів, так далеко за староруских часів ишли границї галицкого княжества. О Ґетах знаємо, що занимали нинїшню Волощину (на північ Дунаю), Молдаву, Бесарабію ("Ґетска пустиня"), Поділє ("Тиранґети"), Буковину і галицке Покутє по Днїстер. Tі-ж самі границї мала первістно і Галичина (князь галицкій Ярослав Осьмомисл панував до "зелїзних ворот" Дунаю, отже аж поза Волощину до Орсови). Часами полуднева Молдава і Поділє мали окремих князїв (Иван Берладник, Болохівскі князї), але они слухати мусїли верховної власти Галича, их земля, якo спадщина по давних Ґетах, уважалась заєдно спільною, нерозлучною власностю всего галицкого народу*).

 

Що старинні Ґети і их семигородскі сусїди, Даки, була Славянами або (як давнїйше називано) Траками, виказав я обширнїйше на иншім місци; тут зверну лиш увагу на одну ще, историками мало доси замічену обстанову.

 

У мене під рукою мапи, видані ц. к. війсковим институтом ґеоґрафічним в Відни — именно-ж мапи Покутя, Буковини, Марамороского і Бережового жупаньства в Угорщинї і мапи Семигороду (ті гірскі сторони належали в старину до Ґетів і Даків). На мапах означені докладно назви гірских пасем і поодиноких гір та гopбів, назви полонин, рік, потоків, городищ і т. д. Отже переглядаючи ті мапи замітив я, що на всїй просторони від нашого Покутя аж по Дунай назви руских і румуньских гір та полонин дуже часто у всїм схожі з собою. А не є то назви якісь для нас чужі, лиш коренно-славяньскі, часто переховані до нашого часу в тих старих, праславяньских формах, які порівнуюча язикословна наука відносить далеко поза часи Кирила і Методія, ще в перші віки по Хрестї. Про деякі з тих назв згадують старинні историки і ґеоґрафи з тих часів, коли в згаданих горах жили ще Ґети та Даки. Мимохіть насуваєсь нам думка: єсли численні назви наших і румуньских гір, полонин та рік є доси славяньскі, то чейже Славянами мусїли бути народи, від котрих ті назви первістно вийшли4).

 

Подаю на-тепер кілька характеристичних таких назв враз з потрібними до того поясненями.

 

1) Назва Аршицї, Аршава.

 

Румуни пишуть різно: Arsitia (читає ся Apшiцja), Arsiсe, Arsana, Arse, Orsova. Назвою тою означають ся звичайно гори і полонини, рідше ріки і міста.

 

Перші Аршицї находжу на мапі 11/30. Зовесь так велике гірске пасмо при Лімници, становляче нїяко границю межи Бойками а Гуцулами.

 

На мапі 12/31 подибуєсь Аршечний, гора недалеко Микуличина.

 

Мапа 12/30: Аршечна, гора недалеко Брустури (по угорскім боцї).

 

13/33: два рази Аршовець і раз Arsіta (недалеко Сторожинець і Красної Путни на Буковинї).

 

13/30: два рази Аршиця. Одна з тих гір припирає до річки Апшиця в Марамороскім жупаньстві. Назва річки очевидно вже перекручена, як і перекручені назви трех тамошних місцевостей: Апшиця, Вижна Апша, Нижна Апша. (Річки мають звичайно назву гір, з котрих випливають.)

 

14/29: три рази Arsitia.

 

14/30: раз Arsitia.

 

14/33: Arsiсe над Сучавою в Буковинї.

 

14/31: гора Arsa на розграничю Русинів і Румунів, недалеко Ruszpolyana.

 

14/32: Аршицї — над Сучавою коло Szipot Kamerale.

 

15/31: чотири рази Arsitia.

 

15/34: Arsita, Arsiсe.

 

15/33: три рази Arsinia, два рази Arsitia, раз Arsita і Arsa.

 

16/33: сїм разів Arsita, два рази Arse.

 

16/32: чотири рази Arsitia, два рази Arse.

 

17/33: три рази Arsa.

 

17/31: три рази Arsitia, раз Arse.

 

18/32: два рази Arsitia раз Orsova.

 

В горішнім вичислюваню обняв я з Семигороду лиш часть північну. Переходити дальші мапи уважаю вже злишним, бо румуньских Arsiti-й всюди повно — послїдним відгомоном тої назви єсть Орсова над самим Дунаєм.

 

Заходить питанє, що назва Аршиця означала первістно. Що она не єсть нї римскою, нї румуньскою, нї мадярскою, видно з того, що у Птолемея, ґеоґрафа з II. віку по Христї, наводять ся Арсієти5) — нарід мешкаючій в Карпатах, але належачій до Сарматії, отже до краю, куди ще в тоту пору не станула була римска нога.

 

Хто обзнакомлений з исторією Ґетів і Даків, знати буде про ту незвичайну честь, яку оба ті войовничі народи оказували богу війни, Аресови. Назва того бога була трацкою, — в Иліядї Гомера наводить ся Тракія яко місце постійного мешканя Ареса6). Арес або Ар був той сам бог, котрого пізнїйші Славяне називали Яр, Яровит, Ярило7).

 

Іорданіс, писатель з VI-ого віку, повідає, що Арес був дуже любленим богом Ґетів і що Ґети свій рід виводили від него, звали єго своїм вітцем8).

 

Назва "Арсієти" означає власне то, що Іорданіс каже о Ґетах, означає: "сини (потомки) Ареса". Поодинокі войовничі роди і племена Ґетів та Даків в почутю гордости звали себе Арсієтами, а племенна назва — як то у давних Славян було вже звичаєм — переходила також на місцевість, де дотичне племя мешкало.

 

Племенні назви у Даків творились при помочи наростка дана. Таких дацких назв богато находить ся у Птолемея9) і на так званій римскій10) мапі (Певтинґерска таблиця з ІІІ-ого віку по Хр.) Пізнїйші Славяне творили племенні і народні назви коротшим наростком ава або ва: Морава, Молдава, Унава, Литва, Москва, Татарва, Ляхва. Колишне "Apciєти" замінятись отже мусїло в збірну назву Арсі-ава, Аршава, котра назва прислугує тепер головно лиш містам.

 

Польска Варшава зовесь в україньских лїтописях єще правильно Аршава11); придунайску Орсову зовуть тамошні Славяне також досить правильно ршава12); на мапах Семигороду стрічаєсь кілька разів Opсова, ба навіть в руских горах подибати можна тоту назву, лиш в дещо перекрученій формі Уршова (на мапі 13/29, між ріками Талябор і Тарац по угорскім боцї гуцульских гір, зазначена Уршова два рази — яко назва гори і яко назва річки).

 

1) Изслѣдованія, замічанія і лекції о русской исторіи, т. IV, Москва 1850, ст. 326-330.

2) Наводжу після Міклошича "Chronica Nestoris", Відень 1860, ст. 3 і 5.

3) Деревляне за перших Руриковичів мали окремих, своїх князїв, котрі не хотїли узнавати над собою власти чужинцїв. В кару за те, що они одного Руриковича (Игоря) на дереві повісили, Ольга знищила их самостійні установи, поубивала деревляньских вельмож і прилучила край до Кiєвского княжества.

*) Властива Галичина звалась довшій час краєм Угличан і не піддавалась Руриковичам, обороняючи з оружієм в руцї свою самостійність. Коли пізнїйше дрібні наші княжества злучились в одну цїлість, Галич взяв перевагу над Звенигородом, Перемишлем і иншими городами і вже всї жителї нашого краю, Перемишляне та Звенигородцї, стали називати себе Галичанами.

4) Як далеко сягають старинні звістки историчні, першими жителями наших і румуньских гір все були Траки: в часах перед-Христових Ґети і Аґатирси (Геродот зачисляє их до Траків), в І-ім віцї по Христї Ґети і Даки.

5) Claudii Ptolemaei Geographia lib. III сap. 5 §.20 (в виданю Липскім з р. 1881 стор. 171): Аρσιήτάι.

6) Иліяда, XIII-а пісня, стихи 298—302. В Одиссеї Тракія також названа мешканєм Ареса.

7) О культї трацкого Ареса і славяньского Яровита говорив я обширнїйше в артикулї "Европейска правітчина Славян" ("Дѣло" з р. 1891 ч. 132).

8) Jordanis de Getarum origine et rebus gestis cap. 5. — Верґіль каже в Евеїдї про Ареса (III, 35): "Gradivus pater, qui Geticis praesidet armis".

9) Ґеоґрафія Птолемея кн. ІІІ гл. 8. парагр. 6—10.

10) Гл. Dr. Е. Robert Roessler "Dacier und Romanen" в Sitzungsberichte der kais. Akademie der Wissenschaften, philos-hictor. Classe, Jahrg. 1866, Mai. ст. 89—90.

11) Гл. "Опит Южнорусскаго словаря, труд Шейковскаго", Кієв 1861 ст. 198.

12) Як. Головацкого "Географическій словар" під словом Ршава.

 

(Дальше буде.)

 

[Дѣло, 30.11.1891]

 

(Дальше.)

 

2) Назви: Дїл, Верх, Поляна.

 

Дїлами зовуть ся у нас численні гірскі хребти, а також і цїлі пасма гірскі. Назва то стара, приходить вже і в лїтописях1), як н. пр. назва "Борсуков Дїл". Звичайно Дїли означають ся близше якимись ще придатками: Чорний, Красний, Бісоватий, Малий, Великій і т. д. Румуни, занявши в посїданє гори буковиньскі, семигородскі і банатскі, задержали всюди назву славяньску "Дїл", і то ще після дуже старинної вимови: Dialu або Dealu. Для означеня гірских Дїлів Румуни власної назви навіть не мають.

 

Також дуже старинною і почестною є назва Верх, Верховина (верхинія). Колись цїлі Карпати, о скілько були знані, звалась Оркинія, Еркинія, а на латиньскій лад Геркинія2). Цезар (жив в І. віцї перед Хр.) повідає, що Еркинія сягала до границь Даків, а з-відтам в сторони Дунаю3). Страбо нїяко доповняє Цезара, коли наше про Галичан (Ґетів), що они мешкають в одній части Еркиньского лїса, именно з півночи недалеко вже Днїстра4) Той Еркиньскій лїс Страбона, то очевидно наші Гуцульскі гори (Покутє і Буковина) — наша Верхинія або Верховина.

 

Румуни в назвах гір і щитів задержали славяньску назву, лиш в де-що перекрученім видї: Verfu. В румуньских горах Буковини, Семигороду і Банату подибуєсь назва "Verfu" що-найменше кількасот разів; се також доказ, що первістними жителями гір, котрі поименували місцевости своїми назвами, мусїли бути Славяне, — Румуни ті назви застали вже готові і лиш традиційно придержують ся их і доси.

 

І для назви Поляна (Полонина) не мають Румуни усталеного свого терміну; на мапах майже всюди подибую "Роlаnа", лиш декуди приходить вираженє "Vale".

 

3) Назва Вібчина, Вібче.

 

Говорять також Вибчина. Назвою тою майже виключно именують ся лиш гори і полонини. Як-би не Румуни і не перехована ними стара славяньска назва, ми би може і не дійшли нїколи, яке значенє мала Вібчина первістно. В румуньскім слово те звучить: Obcina (читає ся обчіна), рідше Оbscinis (община).

 

Наведу після мап місцевости, де зазначена назва Вібчина:

 

11/32: Вібче на полудне від Отинії.

 

12/31: Вібчина на захід від Микуличина.

 

12/33: Вібчина — лїс на полудне від Вашковець на Буковинї; Обчина — гора на всхід згаданого лїса.

 

12/32: Вібчина на захід від Пістиня, недалеко від неї друга Вібченька (гора).

 

13/33: Obcina недалеко Сторожинець.

 

13/29: Obcina.

 

13/30: Обчина над Апшицею (угорскій бік). Вібчина при сполученю Білої і Черної Тиси.

 

13/32: Вібчинка коло Ясенева горішнього, Вібчинка на захід від Тудьова, Вібчинка над Серетом.

 

13/31: Вібчина і Вібча, обі недалеко Жабього.

 

14/29: Obcina.

 

14/30: дві Обчини на всхід від Сиготу (угорскій бік), Obcina.

 

14/31: два рази Обчина, два рази Obcina.

 

14/32: пять разів Вібчина, раз Овчина (перекручено) — всї недалеко Сторовця (на Буковинї).

 

15/31: три рази Obcina.

 

15/34: два рази Obcina.

 

15/33: Вісїм разів Obcina недалеко Кімполюнґа на Буковинї, раз Візченка (перекручено).

 

15/32: Стара Вібчина, раз Obcina і Оbciura.

 

16/33: сїм разів Obcina, раз Obcinoara.

 

16/32: чотири рази Obcina.

 

16/31: Obscinis.

 

17/32: чотири рази Obcina.

 

18/33: два рази Obcina...

 

Перериваю спис на північнім Семигородї, бо дальше вичислюванє завело би надто далеко.

 

Назва "Обчина" утворена від слова "обчій" (общій, спільний), виражає спільну власність громади, а властиво роду. Загальний розшир того слова, навіть між Румунами, вказує на старинність назви, веде на-ново до тих часів, коли трацкі племена (Аґатарси, Ґети і Даки) були першими жителями сих гір.

 

4) Назва Балтик, Балта.

 

Знов одна, незвичайно стара назва. Порівнуюча наука язиків вже давно порішила, що наші повноголосні форми, як золото, солома, болота, в найстаршій добі славяньского язика звучали: залто, салма, балта. Ту власне з таким "балта" маємо до дїла. Балтами і Балтинами зовуть ся звичайно багновиті місця, а також гори, на котрих, або коло котрих находять ся болота.

 

Як в наших, так і в румуньских горах побіч назви Балтин стрічаєсь в тім-же значеню вираженє Палтин. Сам нарід уважає се друге вираженє "старшим" від першого, значить і оно було колись в уживаню Славян. На мапі 15/33, на північ-захід від Кімполюнґа, названа одна місцевість "Старі болота", а зараз побіч неї друга місцевість поименована "За Палтином", значить "за болотами".

 

До старинного слова Палтин віднести треба і назви двох болотних річок нa Руси. Одна зовесь Полт-ва (ще в тамтім віцї перепливала она великі багна львівскої кітлини, тай доси по-за Львовом має досить неосушених мочарів по своїх берегах); другою, неменше болотнистою рікою єсть річка Полота, притока Двини, в колишнім княжестві Полоцкім.

 

Для важности і великої старинности тої назви наводжу з мап підходячі сюди місцевости.

 

12/32: Пaлтин коло Старих Кут — там повсюди великі болота.

 

13/30: Балдин (перекручено) при устю Білої Тиси; Балтин гора.

 

13/33: два paзи Пантин в болотнистих місцях на захід від Сторожинець.

 

14/29: Balta, два рази Baltin, Baltinas, Paltinul.

 

14/30: три рази Палтин (в околици Сиготу по угорскім боцї).

 

14/33: три рази Балтин (два з тих Балтинів при берегах Сучави в місцях болотнистих).

 

14/31: Болотин Гронь і гора Палтин, обі на північ від Ruszpolyana.

 

15/31: Paltinul, Paltinisiu, Baletin, Baltinisti.

 

15/34: Балтин коло Качики на Буковинї; Балтин на захід від Ботушан побіч місцевости "Багна"; Balta, Baltinossa.

 

15/33: "За Палтином", гора Палтин, Палтин Гронь — всї недалеко Кімполюнґа.

 

15/32: Paltinul.

 

16/33: два рази Paltin.

 

16/31: два рази Paltin.

 

17/31: Baltenul, два рази Boltia, гора Baltinesu і Boltis.

 

17/33: три рази Paltin.

 

18/32: Baltii, Paltinu, Palota.

 

18/31: два рази Paltinisiu...

 

Обі назви стрічають ся і в полудневім Семигородї і в Банатї; в послїдній раз нотуєсь на мапі "Balto" недалеко Meгадії побіч місцевости "Mocariska" (мочарища) і "Balta" на північ від Букарешту в околици величезних болот.

 

Форма Балтин є приложникова, відповідає нашому "болотен", болотний.

 

5) Назви: Прилука, Дубрава, Прислоп, Извор, Плеша, Жабье.

 

Щоб покінчити з славяньскими назвами румуньских гір, обговорю ще тут лиш важнїйші.

 

Прелукою зове ся продолина на хребтї гори, вигнута незначно мов хребет у коня, на котрий вкладає ся сїдло (з-відти Нїмцї гірску прелуку називають "Sattel des Berges").

 

Прелука єсть слово славяньске, повторює ся скрізь по наших горах, оно повсюди знане і в Татрах під назвою "Przełęcz".

 

В семигородских горах задержалось те слово в прастарій славяньскій формі, з носовим звуком у: Prelunca. На Буковинї, під довговіковим впливом рускої бесїди, вимовляють Румуни Preluca; так те слово приходить незвичайно часто в назвах тамошних гір.

 

Наше "дубрава" вимовляють Румуни також в прастарій славяньскій формі, з носовим у: Dumbrava5). Сотки місцевостей в румуньских горах так називають ся.

 

Назви Прислоп, Слуп, Слупейки знані загально в наших горах (також у Бойків). Румуньске Prislop або Prislopu подибую на мапах 14/29 два рази, 14/28, 15/31 шість разів, 15/33 два рази, 15/32 три рази, 16/33, 16/32 два рази, 16/31 три рази, 17/33, 17/32 три рази...

 

Міклосич при слові "слопьць" толкує прислоп через "стрім, стрімке місце"; в Желехівского словари при "сліп" подане виясненє "заставка, яма на медведї".

 

Извор і Звір є часті назви для означеня гір, полонин і рік. В румуньских горах всюди повно Isvoru в Isvorul; на деяких мапах подибую те слово по чотири і по шість разів (11/28, 15/32, 16/32).

 

Після Желехівского наше звір означає "пропасть" або якійсь предмет "в видї вилок".

 

Часто в руских горах повторює cя назва Плеша, Заплеш, Плешка. Ті вираженя стоять в звязи з нинїшним словом "плїш", означали, здає ся, гору лису або гору, на котрій находили ся прогалини. В румуньских горах повно тих назв і в різних видах: Plesia, Plesa, Plesei, Plesinu, Plesilor, Piesiva.

 

В кінци згадати ще хочу про дивачну назву деяких гір і полонин: Ґемба і Ґомбиця. Назви тої у Румунів я не стрічав, лиш у Русинів на полудневім боцї гуцульских гір (мапа 11/28 два рази, 11/29, 12/28). Язиково була би то також незмірно стара назва — лиш з неї, після звістниx засад граматики, утворитись могла гуцульска назва Жабье.

 

Дуже улюбленою, особливо в румуньских горах, назвою є слово Дупа (на деяких мапах стрічаєсь оно по пять і більше разів). В Галичинї знана ріка тої назви, над нею місточко Дуплиска. Те слово стоїть в язиковій звязи з вираженєм дупло, означати мусїло гору, в котрій находили ся печери або вертепи (деякі гори і доси именує нарід "Вертепами"). В Галичинї і на Поділю находять ся так звані "дупнаті могили" — позістанки з дуже старинних часів; назва пригадує тоті ще перед-Христові могили, що их Геродот описав в своїй Скитії — великі ями чотирокутні на взір людского мешканя6).

 

____

 

При обговореню назв наших гір задержав ся я дещо довше, якби того властива цїль теперішної розправи вимагала. Як вже сказано, хотїв я, в доповненю до давнїйших артикулів, виказати, що старинні жителї нашої і румуньскої землї жиють в перехованих нами останках язика до нинї. Єсли-ж той язик оказав ся славяньским, то чейже Славянами мусїли бути і ті, що ще з поза гробу так зрозуміло промавляють до нас.

 

1) Ипатієвска лїтопись при описї подїй року 1235 повідає, що Данило, хотячи дістати ся на Угорщину "идяше на Борсуков дїл і прійде к Бани рекомій Родна". Роденьскими зовуть ся гори на північ Семигороду; Борсуков Дїл знаний під тим именем і доси: на мапі війскового ґеоґрафічного институту №14/34 на всхід полудне від Радовець (при ріцї Сучава) наводить ся невеликій гірскій хребет під зрумунщеною вже назвою "Dealu Bursuchi".

2) Що в слові Hercynia початкове г не єсть правильне і лиш непотрібним додатком в устах Римлянина, виказав Kaspar Zeuss в ученім своїм дїлї "Die Deutschen und die Nachbarstämme", ст. 2, 3, 6.

3) Cajus Julius Caesar "De bello galliсo" lib. VI cap. 24, 25: "Hercynia silva, quam Graeci Orcyniam appellant, pertinet ad fines Dacorum, hinс se fleсtit... diversis a flumine (Danubio) regionibus."

4) Страбона ґеоґрафія, кн. VII гл. 3. (Страбо жив в І. віцї по Христї.)

5) На носове у в колишній бесїдї рускій вказують і инші ще топографічні назви, як Унґ (ріка) і Мункач в угорскій Руси, а Lunсa (лука або луг) в горах румуньских.

6) Геродот, кн. ІV гл. 71.

 

(Дальше буде.)

 

[Дѣло, 02.12.1891]

 

(Дальше.)

 

І. Римляне на межах Галичини.

 

В І віцї перед Христом заняли Римляне Тракію, землю, що нинї, в менших розмірах, зовемо Болгарією. Дунай став границею межи римскою державою а краєм Ґетів.

 

Покоренє Тракії прийшло Римлянам легко, хоч і мешкали там незвичайно войовничі народи. Але в Тракії нїколи не було мира межи поодинокими племенами; з того користали Римляне, брали слабших під свою опіку, сильних старали ся знищити. До найхоробрійших племен Тракії належали в ту пору жителі родопских гір, Діяки, звані звичайно Боссами; их сусїдами були Одризи. Отож Римляне все брала в опіку Одризів. "Побивайте Бессів — казала они, — ми і поміч вам дамо і край Бессів вам даруємо, і всї родопскі богаті святинї нехай будуть ваші. Будете панами землї під опікуньчим крилом Риму." І почались межиусобні довголїтні борби, котрі закінчились виселенєм Діяків в сторони на північ від Дунаю, в гори Семигороду і Банату.

 

Деморалізаційний вплив Риму шкідно впливав і на край Ґетів (тогдїшну Галичину). Римляне і ту брали слабших в оборону, щоби сильнїйшого знищити. Бували випадки, що слабші королики Ґетів удавались самі о поміч до Римлян. Так було н. пр. року 30 перед Христом. Римскій историк Діо (жив на початку III. віку) так оповідає про ті инґеренції Риму в справах нашого краю1): "Роль, король Ґетів, провадив війну з Даніком, також королем одного ґетского племени, і просив консуля Кресса о поміч. Сей зараз поспішив на боєвище і побідив неприятеля. Данік запер ся в твердини. В часї облоги хтось з муру став кликати по грецки. Крас наближив ся, поговорив з незнакомим і сей обіцяв зрадою видати твердиню. Ґети побачили, що нема ратунку, а щоб не попасти в руки Римлян, всї завдали собі смерть власними мечами. В такій же спосіб згинув і Данік. Брата єго Крас дістав в руки живого, але вже не чинив єму лиха, пустив на волю. Опісля удав ся Крас до печери Кейра2). Була она так простора і міцна, що, як кажуть, Титане в нїй скривали ся, коли их побили боги. До сеї печери скрили тепер туземцї богато найцїннїйшого свого майна і свої череди. Крас вeлїв всї покручені і до винайденя нелегкі ходники і входи відшукати і замурувати, і таким чином все дістав в свої руки. Видячи, що так щасливо веде ся, Крас набрав духа і звернув ся супротив инших Ґетів, хотяй ті не підлягали Данікови, і станув під Ґенуклею. Був то оден з найбільше укріплених городів в державі Зиракса. Крас чув, що в тім городї хоронять ся римскі хоругви, здобуті неприятелем в давнїйших війнах. Твердиня находилася над Истром (Дунаєм). Почав ся напір з двох сторон, від суші і водою, і Кpaс здобув твердиню, хоч она держала cя міцно. Зиракса в городї не було. Він як лиш зачув про наближенє Красса забрав всї свої скарби і удалив ся до Скитів. Хоч і вернув опісля, але було вже за пізно."

 

Се оповіданє Діона характеризує як найлучше невідрадні відношеня в краю Ґетів. Королї з собою в борбі, воєводи зрадою видають місто ворогам, а для Римлян як-раз пригідна то пора, вмішувати ся в чужі справи і відносити для себе користь.

 

Якійсь час терпіли Римляне в Тракії місцевих королїв, але ті мусїли йти им під руку. Коли римскій поет Овид жив на вигнаню в придунайскій твердини Томі (нинїшне Кистендже в Добручи), королем таким був Трак Котис. Але, здаєсь, мало в нїм лишилось вже з трацкої вдачі. Вихований під впливами римскої культури, він і сам чув себе Римлянином, в вільних від воєн хвилях занимав ся писанєм — латиньских поезій3)!

 

Коли так Римляне ґаздували в Тракії а в краю Ґетів завелись нелади і братні бoї, орґанізувались Даки (в Семигородї і Банатї) під проводом своїх королїв і бессів-жерцїв до нових боїв з Римлянами. Исторія передала нам величні постати дацких королів: Дромихети, Бурвиста і Денебаля — их проводови піддали ся і наші Ґети. В І віцї по Христї держава Даків стала всюди голосною в світї — Рим ставно побиваний мусїв упокорити ся i через довшій час оплачувати ся даниною Дакам. Так тревало до початку II. віку.

 

Року 101 розпочав цїсар Траян памятну в исторії борбу з Даками — з малою перервою тревала она близько 6 лїт і закінчилась вкінци щасливо для Римлян4). Даки мусїли уступити з краю, — их землю обернено в римску провінцію і заселено новими жителями, котрих спроваджено сюди зі всїх кінцїв римскої держави.

 

В Римі стоїть до нинї так звана "колюмна Траяна", з мармору, на нїй виріжблена в образах цїла исторія воєн Траяна з Даками. Цїкавий і поучаючій опис тих образів подав Чертков в своїм трудї "О переселенії фракійских племен" (Москва 1851, ст. 26—31). Подаю після того опису щоважнїйші дати.

 

На колюмнї Траяна з всїх чотирох боків представлені оружія і збpoї старинних Даків. Ту бачимо копія, луки, стріли, сагайдаки, мечі прямі і криві, круглі щити украшені різьбою з малюнками, шеломи, труби, сокири, бронї (панцири), — майже все в такім видї, як було опісля на Руси. Ноша Даків така, як по части і нинї у нас: сорочка поверх шараварів і підпоясана ременем, деякі одежі з пуговками (ґузиками) в оден ряд. Знамена Даків мають вид наших хоругов або зображають летучу змію, прикріплену поверх лїски. Замітна річ, що і в числї старинного руского оружія такі змії прикріплялись до паличок або копій і могли також служити, як і у Даків, хоругвою або знаменем5). Сорочки Даків зображені без ковнїрів і всї застегнуті на груди пуговкою. Поверх сорочки якійсь нїби плащ, також на груди застегнутий. Деякі Даки поверх плаща мають "богородицї" (капішони), подібні до тих, що носять рускі селяне і покривають ними голову в часї непогоди. У знатнїйших Даків ті плащі чи свити мають оден ряд пуговок від шиї до пояса, як то і доси видно декуди на міщаньских капотах.

 

На двох образах зображені Даки, як розмовляють з Траяном — они очивидно з числа вельмож, а убрані зовсїм як пізнїйші козаки: і шапки ті самі, і такі-ж кафтаники.

 

Всї трацкі племена своїм озутєм замітно відрізнювались від инших народів. Они не носили нї котурн, нї сандалів, нї тих підошв, привязаних до ніг ременями, як то чинили Греки і Римляне. На всїх образах колюмни Траяна Даки зображені в чоботях. Ми-ж знаємо, з різних свідоцтв, що і давні Славяне — всї без різницї — носили також тілько чоботи. Чоботи давних Русинів иншим народам навіть впадали в очи, давні писателї (як Араб Ибн Фодлан) на того рода ношу звертали увагу. В Сборнику Святослава з XI. віку зображені рускі князї в чоботах. То була загальна ноша і князїв, і бояр, і войска, взагалї всїх житeлїв Руси6).

 

Головацкій повідав в "Вінку", що у Русинів буковиньских коротенькі чобітки зовуть ся мештами, у Гуцулів каракатами7). Мимохіть пригадуєсь одно місце у Діона, де сказано, що цїсар Аврелій Антонин, син Септима Севера, одержав назву Каракалї из-за варварскої своєї ноші8).

 

На колюмнї Траяна зображені Даки з довгою бородою а довгим волосєм, а щоби вітер не роздував волося, они довкола голови надївали кільце або тасемце, як то і тепер в Россії люблять чинити селяне і ремісники.

 

На головах у многих Даків видно шапки, зовсїм такі, як давнїйшими часами носило руске війско, надїваючи ті шапки під металеві шеломи.9)

 

Убранє голови у дацких женщин було таке-ж, як і нинї носять селянки; на колюмнї Траяна жінки мають повязки на голові, і мають також під шиєю намиста; і дїти Даків зображені з намистами.

 

Колюмна Траяна представляє нам і городи Даків — доми з двома поверхами, a побудовані з четвероугольних великих каменїв, рівно як і башти. Довкола кождого города мури, також з великих каменїв, а в мypі високі ворота. На однім образї представлена столиця Декебаля з величавими будинками, з двірцем і святинями, украшеними статуями і колюмнами; на воротах, що ведуть до того города, зображені три болвани. В дацких селах доми деревяні, з надвору обиті дошками. Довкола сел огради з частоколів (заостреного кіля).

 

Оден образ представляє три конї тяжко навючені великими чашами, кубками, мисками і иншими судинами — то добича, привезена Траянови (розумієсь, що все то було з золота та срібла). На иншім образї приносять Даки Траянови якісь скринки, шкатули — здаєсь наповнені грішми та дорогими матеріями. Награблені золоті річи, після побіди над Даками, були так містерно видїлані, що богато кубків і оден визолочений ріг тура посвятив пізнїйше Траян Юпітерови перед розпочином війни з Партами.

 

Нашій образ представляє три вози Даків, на них накладене різного рода оружіє: щити, мечі, хоругви, судини, мішки. Возовий дишель і ярмо (на два воли) зовсїм такі, як доси бувають на Руси.

 

Кілька образів представляє виселенє Даків з краю, утечу перед Римлянами. Ту бачимо Даків, як зажигають власні доми в часї, коли инші их земляки вже в дорозї; там зображені жінки, старцї, дїти — все в походї; видно батьків та матери, як несуть дїти на плечах; видно віддїли людей з оружіями, знаменами — всї в поставі як при ходї, а перед ними гори, очевидно гуцульскі, бо лиш в ту сторону була утеча можлива. На кількох образах бачимо громаду людей, що жене товар, вівцї поперед себе, а на плечах двигають люде — той своє послїдне добро, той рідну дитину, иншій веде старого, немічного батька за руку. А на инших образах представлені Римляне в погони за Даками — через гори і лїси. Єсть і така сцена: лєґіонери дігнали утїкаючих, відбирають им худобу, вяжуть руки Дакам і забирають их в полон — для продажи в неволю, як то звичайно чинили Римляне.

 

Такій отже був результат довголїтної війни Траяна з Даками. Повертаючого цїсаря витав Рим з найбільшими почестями, тижнями цїлими серед шуму і бенкетів празновано велику побіду. Для більшої "паради" 10.000 невільників згинуло тодї на аренї серед радістних окликів Римлян, цїсаря Траяна окликано богом. Не предчували в Римі, що в великій побідї почивав і зарід будущого упадку держави.

 

1) Cassius Bio, historia romana, lib. LI cap. 26.

2) Наше "печера" утворилось з давнїйшого "покера", здаєсь проте бути словом зложеним. У нас, в Галичинї і на россійскім Поділю, дуже богато таких печер, особливо при давних городах і при берегах Днїстра. Про их призначенє в часї воєн і про их старинність найшов я важне историчне свідоцтво з 4-ого віку по Христї, именно в розправі Флявія Вената "Epitoma rei militaris" кн. IV гл. 11. Та о тім напишу иншим разом.

3) Овид в своїх письмах з Понту присвятив одно і Котисови ("Cоtyi regi"). В нїм так читаємо: "Жаден король не дорівнає тобі в науках, нїхто красним штукам не посвятив більше часу, як ти; свідчать то поетичні твори складані тобою. Якби не твій підпись на тих творах, я би не повірив, що так уміє писати малодий Трак."

4) Исторію тих воєн росказав я подробно в статьї "Хто були Бесси, жителї наших гір в ІІ віцї по Христї?"

5) "Описаніе воор. Россійских войск" рисунок 105.

6) Сюди віднести можна і одно місце лїтописи під р. 1215: "Новгородци, сьсїдавше с конь, сапоги сметавше, боси поскочиша".

7) "Вѣнок Русинам на обжинки", часть I ст. 201.

8) Cassius Dio, hist. rоmаnа, lib. LXXVIII сар. 3. Діо каже, що чоботи Антонина були "кельтицкі."

9) "Описаніе вооруж. Росс. войск", рисун. 7 і 9.

 

(Дальше буде.)

 

[Дѣло, 04.12.1891]

 

(Дальше.)

 

II. Куди ишла граница межи римскою Дакією а Галичиною?

 

Занявши Дакію Римляне з двох боків стали безпосередними сусїдами Галичини. Наш край, і взагалї всю просторонь межи Вислою а Доном, звали Римляне в II. віцї Сарматією; они заєдно відгрожувались нашим предкам, що учинять Сарматію римскою провінцією, що в той спосіб остаточно згнетуть сарматске племя1).

 

В Галичинї подибуємо під ту пору рух незвичайний, чини великої ваги для всего славяньства. Находячись на межах Риму Галичане, в полученю з розбитками Даків, старатись мусїли не лиш ставити опору римскій навалї, але витиснути наїздників из здобутої Дакії назад за Дунай, відобрати им область, що з поконвіку була власностію Славян. Часть витиснених Римлянами Даків найшла у нас, як викажу небавком, гостинний приєм, орґанізувалась ту до нових боїв і враз в Ґетами так успішно безпокоїла і побивала Римлян, що вже наслїдник Траяна, Адріян, бачив неможливість удержати в Дакії панованє Риму і хотїв вивести свої війска з тої зівсюди загроженої провінції. Лиш боязнь, щоби на римских кольоністах не мстились "варвари", спонукала єго до дальшої оборони сего краю2).

 

З исторії тих воєн подам де-що на властивім місци, на тепер розгляньмо cя в ґеоґрафічних відношенях нашого краю, означім, які племена і в котрих місцях Галичини они мешкали, які були их назви, як звались наші ріки і гори. Те поле в науцї лежить майже відлогом, а для нас оно тим интереснїйше, що кине много світла і на пізнїйшу нашу исторію і викаже наглядно, що исторія галицко-руских княжеств (Галич, Звенигород, Червеньскі городи, Буск) не єсть витвором пізнїйших часів, а лиш безпроривним продовженєм тих відношень, які запанували були в нашій земли вже в II. і III. віцї по Христї.

 

Ще за житя Траяна виготовлено докладний ґеоґрафічний опис знаного тогдї світа. Єсть то ґеоґрафія Марина з Тиру, писана около р. 110; нею, в 50 лїт пізнїйше, користував ся Птолемей і таким чином уратував працю Марина від затрати. Доповненєм до ґеоґрафії Птолемея є так званий дорожник римскій, знаний під назвою Пентинґерскої таблицї, уложений ще за часів, коли Дакія належала до Риму. Неменше цїнні дати в відношеню до нашого краю подав Іорданіс в своїй исторії Ґетів і Ґотів.

 

Для докладного означеня місць, котрі поодинокі племена нашого краю в 2-ім віцї по Хр. занимали, потреба передовсїм знати, куди ишла границя межи римскою Дакією a Галичиною. Птолемей вичисляє племена нашого краю, починаючи власне від тої границї, отже річ ясна, що коли одно плем’я умістимо хибно, на невластивім місци, вже і для всїх инших випадуть жилища не так, як були по правдї. Оден головний блуд потягає за собою десятки инших.

 

Поясню се на примірі. Після Птолемея мешкали на північ римскої Дакії Бастерни, по-над Бастернами Карпи, по-над Карпами Ґівіни, по-над Ґівінами Будини. Беручи Днїстер яко лінію граничну, як то звичайно чинять учені, ми-б мусїли Бастернів умістити в давнім нашім Звенигородскім княжестві, а Карпів, Ґівінів, Будинів можемо і до суду-віку шукати на мапах, а не найдемо тогдї навіть слїду их истнованя в нашій земли.

 

Инакше-ж складе ся річ, коли не Днїстер, а гуцульскі гори покладемо границею між Римлянами a Ґетами. Тодї все нам стане ясно. Бастерни мешкали в нашій Гуцульщинї аж по Днїстер. На північ від Днїстра випадуть житла Карпів — их слїд лишив ся в назві ріки Коропець, котра як-раз пливе в тім напрямі, в які Птолемей осадив своїх Карпів. Побіч Карпів і на північ від них жили Ґівіни — ну, хто бодай дрібку обзнакомлений з рускою исторією, догадає ся зараз, що то наші пізнїйші Звини, котрих міста як Звиняч, Звенигород (єсть их 5) истнують і доси на просторони між Днїстром а пасмом гірским Гологорами. Легко вже і те зрозуміти, що Будини на північ від Ґівінів, отже на північ від Гологіг, не що иншого, як знані з рускої исторії Бужане.

 

Не дивуюсь, що Нїмцї мало займають ся ґеоґрафічними і историчними розправами про наш край, нашу старину — що им за дїло до яких там Карпів або Ґівінів? Они дослїди свої збувають коротенькими примітками і лиш загальними фразами. До поважних слїджень в области нашої старини Нїмцї не спосібні — ту треба знаня пізнїйшої рускої исторії, треба знати етноґрафію і топографію нашого краю, треба знати, які у нас старинні забитки, яка наша мітолоґія, наші поданя і традиції, яка наша бесїда, обичаї, звичаї, народні обряди і т. д. А чи можна того всего вимагати від Нїмцїв?

 

В недостатку иншого доказового матеріялу взялись тепер деякі нїмецкі учені за вишукованє так званих "валів Траяна" і на тій підставі они не лиш Дакію, але і Галичину, Поділє, навіть Україну по Днїпер несуть в дарі Римлянам. Де лиш найдесь на нашій Руси якій горбок або рів — вже в их уяві вал Траяна! ще й щасливо викомбіновали, що той вал тягне ся до Кієва — деякі найшли навіть вал такій над Доном!

 

Те саме баламутство і з римскими монетами, котрі часто подибують ся в нашім краю. Здавалось би, що римскі монети на Руси — появ зовсїм природний. Ґети і Даки через кілька віків стояли в неустаючих зносинах з римскою державою, при частих нападах на римскі области богатились воєнного добичею, Рим довгій час оплачував ся рік-річно великою даниною Дакам, були може і торговельні які звязи — власне дивуватись би прийшло, якби римских грошей не находили у нас. Не треба зараз при кождім найденім "грицику" бачити на Руси римских леґіонерів.

 

Вали в Бессарабії і на полудневім Поділю нарід наш називає "змієвими". Ми вже знаємо, що змії були завсїгди в особенній почести у трацких племен, до котрих зачисляли ся і Ґети. До нинї в народї богато повірок про змії, становили они колись предмет реліґійного культу у нас. Поданє о "змієвих" валах означає просто вали усипані не зміями, але обожателями змій — Ґотами.

 

Є докази в исторії, що вали при Азовскім мори і вали бессарабскі та подільскі истнували вже на 6 і більше віків перед Траяном. Про вал при Азовскім мори пише Геродот, що єго усипали в давних ще часах "сини скитских невольників"3). Про вали бессарабскі находимо у Геродота таку відомість4): "Король перскій Дарій, прослїдуючи Скитів, загнав ся в пустиню. Там вже нїхто з людей не мешкає, лиш повисше пустинї живуть Тиссаґети... Дарій задержав ся в пустини і збудував 8 великих твердинь, одна від другої в рівній відстої, около 60 стадій; руїни тих твердинь находились ще за мого часу".

 

З Страбона і инших писателїв старини знаємо, що Дарій в своїм походї дійшов був лиш до Днїстра і що при Днїстрі (в Бессарабії) находилась пустиня, про котру пише Геродот. Страбо так каже5): "При Понтскім (Чорнім) мори, між Истром а Тирасом (Днїстром), лежить так звана Ґетска пустиня, цїлком рівний, безводний край. Туди загнав ся Дарій, коли вирушив супротив Скитів. Але король зміркував грозяче небезпеченьство і щоб не згинути з цїлим війском, вернув ся за Дунай назад."

 

Виходило-б з того оповіданя, що Геродот в дечім похибив ся. Пустиня, в котру попав Дарій, не була десь над Доном, але при Днїстрі; і не Тиссаґети мешкали при тій пустини, але знані з исторії Тиранґети, т. є. Ґети з над Днїстра.

 

Твердинї, що нїби Дарій побудував в Бессарабії, то на нашу бесїду насипи або вали; чого иншого в пустини навіть "вибудувати" нїхто не в смлї. Тай ті вали не Дарієм усипані, лиш Ґетами — що за розум був-би фортифікувати бездюдну пустиню, з котрої і так утїкати треба було! З Геродота знаємо що королї Скитів жили в приязних, рядових звязях з королями Тракії — они отже мали нагоду довідати ся в пору о надходї великого, більш півміліонового війска перского і зарядити що треба для оборони землї. Вали бессарабскі і подільскі, о скілько доховались до нинї, зазначені на лучших мапах і кілька з них справдї тягнуть ся рівнобіжно з собою, зовсїм так, як пише Геродот о "твердинях" Дарія. От і цїла исторія з так званими валами Траяна!

 

Читаючи всякого рода пересадні комбінації про великій обєм Траянової Дакії, мимохіть питаємо ся: чи нема вже нїякого способу для докладного означеня границь тої Дакії? Відповідь на те питанє дадуть нам старинні писателї, котрих свідоцтва тут наведу.

 

1) Antoninus Philosophus в "Soriptores historiae Augustae" (в виданю берлиньскім з р. 1864 т. І. ст. 61).

2) Eutropii "Breviarium hiatoriae Romanае" lib. VIII сар. 6: "Hadrianue de Daсia exerсitum, revocare voluit... Amici eum doterruerunt, ne multi сives Romani barbaris traderentur; propterea quod Trajanus, victa Dacia, ex toto orba Romano infinitas eo copias hominum transtulerat, ad agros et urbes colendas". Евтропій був секретарем у цїсаря Константина; исторію свою написав на приказ цїсаря Валенса.

3) Геродот, кн. IV гл. 3.

4) Там-же, гл. 123—124.

5) Ґеоґрафія Страбона, кн. VII гл. 3.

 

(Дальше буде.)

 

[Дѣло, 05.12.1891]

 

(Дальше.)

 

На римскій світовій картї з III. віку по Хр., знаній нам під именем Певтинґерскої таблицї, находимо на північ від Дакії нарисовані гори1) з написею "Alpes Bastarnicae". Се наші гуцульскі гори. У Римлян не було тогдї одної загальної назви для означеня Карпат, они дїлили наші гори на кілька частей і кожду часть називали именем народу, котрий там мешкав. Так утворилась і назва "Alpes Вastarnicaе" — назва взята від житeлїв гуцульских гір, Бастернів. Ми-ж знаємо з Птолемея, що племя Бастернів не належало до Дакії, не підлягало Римлянам2). Се для нас важні, бо нїяко на урядових датах самого Риму оперті докази, що римске панованє в галицкі гори, і взагалї в простори нинїшної Галичини, нїколи не сягало. Розповсюднена у нас думка, що нїби-то покутска Коломия звалась за часів римских "Colonia", або що якійсь вал коло Маґерова є позістанком колишного "валу Траяна", оказуєсь плетеницею, позбавленою всякої підстави.

 

На просторах римскої Дакії відшукано доси множество римских написей на різних каменях, начинях, мурах, статуях, стовпах. В дїлї Акнера і Мілєра3) подано таких написей 976, а нї одна з них не припадає нї на Галичину, нї на Буковину, нї на всхідну Молдаву. Написи найдено в Банатї, в придунайскій Волощинї і в різних місцях Семигороду. Сміло можна сказати, що лиш ті три краї занимала римска Дакія.

 

В Семигородї, Банатї і Волощинї богато подибуєсь ще слїдів давних римских будівлей, кастелїв, стражниць, брукованих війскових гостинцїв, водопроводів, мармурових статуй, стовпів і таблиць і инших архитектоничних предметів4) — чи-ж можна допустити, щоби на просторах Галичини, Буковини і Молдавії, єсли туди доходила власть Римлян, не замічено бодай одного такого позістанку з римских часів?

 

Іорданіс з VІ віку в своїй исторії згадує також про римску Дакію, в котрій за єго часів сидїли ґерманьскі Ґеніди. Він каже5), що та Дакія зі всїх сторін окружена була горами нїби яким вінцем. Хоч з такого загального означеня границь не богато довідатись можна, та все-ж бодай одно виходить з реляції Іорданіса, що Дакія нїгде по-за гори карпатскі не сягала, не доходила нїгде до Днїстра.

 

Після Птолемея можна докладно означати лінію граничну, що віддїлила давну Галичину від римскої держави.

 

Західну границю Дакії становила ріка Тиса6); верхівя Тиси і жерела належали до Сарматії7).

 

Свідоцтво те незмірно важне, бо знов доказує, що гуцульскі гори, з котрих випливає Tиca, не находились в посїданю Римлян.

 

В иншім місци вичисляє Птолемей народи, що мешкали в римскій Дакії. Він каже8): "Найвисше, в самій північній части Дакії (άρκτικώτατοι), мешкають:

 

Анарти, Тевриски і Коістобоки,

під ними: Прендави, Ратаки і Кавкони."

 

Жилища Анартів дуже легко найти — они находились на півночи Дакії, але від західної сторони (άπό δυσμών), при Тисї. Місце, де Тиса становити могла і північну і західну границю Дакії, дає ся з математичною певностею означити. Єсть то простор при великім скрутї Тиси, на всхід від Токаю, околиця, котру угорскі Русини називають Ниром, де находять ся нинї міста: Нірель-газа, Нір-Батор, Нір-Вашварі, Нір-Медєш і т. д. Може бути, що перехована до нинї назва Нир є відгомоном колишного пробуваня в тих сторонах Анартів,— се тим більше, що старинні писателї, як то признають всї слїдителі старину, любили в назвах народів приставляти в початку слова бyкву а.

 

На всхід від угорского Ниару подибуємо на мапі piкy Тур, притоку Тиси, а при тій ріцї місцевости Тур-Теребеш, Тура, Тург-Веконя, лїс Тур і инші. Після Птолемея сусїдами Анартів була Тевриски. Тота назва стоїть в очевидній звязи з назвою ріки Тур, при котрій Тевриски мешкали. (До Тура вливаєсь ще мала річка, Турець.)

 

Сусіди Теврисків звали ся Коістобоки. Після горішної комбінації припадали-би мешканя Коістобоківв в ті місця, де находить ся жерела ріки Тур, а з-відси дальше на всхід. Мапа войскового институту ґеоґрафічного, на котрій зазначені жерела piки Тур, має число 14/29. Приглянувшись мапі близше, я між назвами гір а полонин замітив також отсі: Costa Mangosa, Costa, Costa Prioetilor, Costa hegyul, Costa Socilor, Costa, Costa Maguri, Costisia, Costitie, Costile. Всї ті 10 Costa находять ся на невеличкій просторони коло жерел ріки Тур а в околици Кабаляпатаку.

 

Топографічна назва Costa замічаєсь ще на отсих мапах:

 

14/80: два рази.

 

15/31: три рази.

 

15/34: два рази.

 

16/31: три рази.

 

17/31: два рази.

 

17/30: вісїм разів.

 

18/30: девять разів.

 

18/31: вісїм разів.

 

Найбільше мене здивувало, коли я на мапі 16/31 при ріцї Самош (недалеко Старої Родни в північнім Семигородї) подибав пасмо гірске під назвою Costa Bocosi9). Cе може найлучшій доказ, що лиш в тих сторонах — в полудневій части Марамороского жупаньства і в північнім Cемигoродї — шукати треба Констобоків, тих найбільше на півноч-всхід висунених жителїв римскої Дакії.

 

В гуцульских горах Галичини нї одноги Costa я не подибав; в горах буковиньских приходить Coasta всего два рази (мапа 13/33) — назва здаєсь вказувати на якісь розбитки давних Коістобоків, що туди переселились в сторони ріки Серет.

 

Після Птолемея жили Коістобоки на північ від Кавків. Амміян Марцелін, писатель з IV. віка по Христї, знав докладно, де мешкали Кавки. При описї утечі ґерманьских Ґотів перед Гунами, він повідає:10) "Атанарих з берегів Дунаю удав ся в Кавкаляндію, околицю неприступну задля високих гір і великих лїсів". З того опису видно, що гористий край Кавків находив ся недалеко Дунаю, не міг отже нїгде инде бути, лиш в Семигородї.

 

______

 

Наведені мною докази не лишають сумнїву, що північна границя Дакії перетинала нинїшне Мараморске жупаньство в Угорщинї. Однак є в Птолемею місця, що стоять в суперечности з иншими єго датами, бо таки вказують на Днїстер яко на північну границю.

 

В однім місци пише він:11) "Північна границя Дакії иде від гори Карпат до скруту ріки Тирас." А в другім місци:12) "Всхідна границя Дакії иде від Дунаю Серетом аж до скруту ріка Тирас".

 

Ті дві вістки натворили богато заколоту в ученім світї. Великій скрут Днїстровий находить ся на россійскім Поділю — якже-ж до того місця тягнути лінії від Тиси і Серету? Вийшло-б якесь чудо ґеоґрафічне, котре і нарисувати сором. Границю держав становлять ріки і гори, а не якісь пільні стежинки та доріжки, всунені довжезним а вузеньким клином в саму середину неприятельского краю. Чи-ж така мала-би бути границя супроти Сарматії — того велита, що сягав від Висли аж по Дон і був заселений самими войовничими племенами?

 

А Птолемей мав слушність з своїми датами. Ученим, що привикли в ріцї Тирас13) бачити Днїстер, нїколи і на гадку не прийшло, поспитати себе, чи на півночи Дакії не було иншої ріки тої самої назви. Вже в горішнім уступі, де була бесїда про Теврисків, північних жителїв Дакії, виказав я, що они мешкали при ріцї Тур і від неї одержали свою назву. Отже є то власне той Птолемеєвий Тирас — ріка, що пливе на північ від Семигороду і вливає ся до Тиси.14)

 

Як далеко ишла Серетом всхідна границя Дакії, Птолемей не каже, він лиш велить тягнути лінію від Серету до ріки Тирас (Тур). Така лінія найлучше пішлаби через ріку Молдаву, притоку Серета.

 

1) Частинку тої таблицї, о скілько відносить ся до римскої Дакії, репродукував Д-р Шараневич на картї долученій до розправи: "Kritisсhе Bliсkе in die Gesсhiсhte der Karpaten-völker". Там уміщене і пасмо гірске "Alpes Вastarnicae."

2) Claudii Ptolemaei Geographia, lib. III cap. 5 (§. 19, 24—26).

3) Die römischen Inschriften in Dacien, gesammelt und bearbeitet von Miohael I. Ackner und Friedrich Müller, Wien 1865.

4) Die Colonien und militärischen Standlager der Römer v. M. I. Ackner, Wien 1857. — Бyковиньскі Румуни люблять хвалити ся, що на горі Цецора коло Сторожинець находять ся розвалини якогось римского кастелю. Хочби вкінци ті руїни відносились ще до часів старої Дакії, але все мати мусимо на увазї, що послїдній король Даків, Декебаль, спроваджував до свого краю римских будівничих і майстрів, щоби на римскій лад ставили твердинї для лучшого опору в разї війни. З того погляду руїни цецорскі свідчити-би могли о колишнім панованю Даків на Буковинї.

5) De Getarum sivе Gothorum origine et rebus gestia, сap. 12.

6) Cl. Ptolemaei Geographia lib. III сap. 8 §.1.

7) Птолемей в книзї III гл. 7 повідає, що Тиса випливає з Карпат. Памятати мусимо, що у Птолемея Карпатами зове ся лиш одна часть гір і що та часть належала в цїлости до Сарматії (кв. III гл. 5 §.15).

8) Lib. III cap. 8 §. 5.

9) На мапах слово Costa має всюди акцентоване о, котре Румуни вимовляють як довгій самозвук. Costa і буковиньске Coasta ще більше мене утверджають в тім, що назва тота перенята від Коістобоків.

10) Марцеліна Исторія римска кн. XXXI гл. 4. І наші давні лїтописцї чули щось про Кавків; в лїтописи Ипатієвскій під р. 1226 навіть цїлі Карпати названі по имени того народу: "От идоша в гори Кавскасьскія, рекше во Угорьскія".

11) Lib. III cap. 8 §1.

12) Lib. ІІІ cap. 8 §4.

13) Грецке Τυράς вимовляло ся властиво Турас. Греки читають кожде υ як у; так читали також Кирил і Методій, як видно з их перекладу св. письма. То лиш нас в школах виучено хибної вимови, з котрою нї спосіб тепер розсотати ся.

14) Здає ся, що сам Птолемей збаламутив ся назвою пливучої через північну Дакію ріки Тирас і думав, що се Днїстер. А щоб лїпше получити Серет з тим уроєним Днїстром, він велить горішному Серетови плисти від всходу, від "скруту Днїстра", на захід. Очевидне помішанє понятій, бо такого напряму Серет не має нїгде.

 

(Дальше буде.)

 

[Дѣло, 07.12.1891]

 

(Дальше.)

 

III. Де-що з исторії Бастернів.

 

Після Птолемея1) були Бастерни одним з чотирох великих народів, що заселювали Сарматію. Від першого свого появленя в исторії аж до часів Траяна все они виступають яко жителї галицких гір, розширяючи своє панованє часами і на сусїдні краї.

 

Лівій (жив за часів Рожд. Христа) описує в своїй исторії2) перші воєнні чини Бастернів. Македоньскій король Филип III, побитий Римлянами, став оглядати ся за новими союзниками і вирядив послів також до Бастернів. Посли доконавши свого дїла повернули до Македонії в товаристві кількох знаменитих Бастернів, самих молодих людей, між котрими були і члени королевского роду. Оден з них приобіцяв Филипови, що видасть свою сестру за македоньского королевича. Филип урадував ся тим дуже, обдарував щедро послів і запоручив війску Бастернів добру платню і всїлякі запаси живности на час війни. То було року 179 перед Христом. Бастерни вирушили з своєї вітчини, з великим числом пішого війска і кінницї, і перейшли Дунай. Кот, Бастерна з висшого роду, поспішив наперед, щоби повідомити Филипа о надходячім війску. Але умовлені пляни розвіялись в нїщо, бо король Филип несподївано помер.

 

Бастерни переходили через Тракію в найбільшім ладї; тай Траки не мішали им в походї, бо обіцяли Филипови пустити их через свій край свобідно. Але на вість о смерти Филипа і Бастерни і Траки почали переступати умову. Для Бастернів не доставлено умовленої живности, они стали тепер самі шукати за нею. В походї своїм не держались визначеної дороги, але звертали то в сей то в той бік. З обох сторін падали образливі слова, з кождим днем змагалось невдоволенє, аж прийшло до війни. Бастернів була велика сила, Траки не могли им дорівнати в бою і покинувши рівнини подалась в гори. Бастерни двиглись за ними, але их навістила страшна туча. Полявсь дощ як з ведра, розшалїлась буря, а густий град серед громів і лискавиць, аж до ослїпленя, став падати в те місце, де стояли Бастерни. Им здавалось, що небо падає на них. До того перуни так густо летїли в ряди війска, що богато людей — між ними і найзнаменитші — пали на землю убиті. Бастерни посеред найбільшої замішанини стратили память, oни бачили, що само небо проти них. Они повернули до табору, з котрого вийшли, і стали радити, що дальше чинити. Та не було вже згоди між ними. Одні радили вернути домів, а другі казали: "Нам обіцяв Филип дати на поселенє дарданьску землю,3) вже там підемо, стрібуємо щастя". Около 30.000 Бастернів під начальством Клондика згодилось на те, здобувати Дарданію; инші дорогою, що прийшли нею, повернули через Дунай назад.

 

Небавком явились в Римі посли від Дардан з жалобами на Бастернів, бо ті вже впали були до их краю і опустошили всю землю. Посли, з видимим переполохом на лици, в троє увеличали воєнні сили Бастернів, оповідали, яка у них великаньска будова тїла і яка их відвага серед найбільшого небезпеченьства. В кінци сказали посли: "Ворог Риму, Филип македоньскій, помер; настав тепер єго син, Перзей, також завзятий ваш ворог — він то наустив Бастернів проти нас. Але памятайте: як ми згинемо, оружіє Бастернів не пощадить і вас". Римляне обіцянками відпустили дарданьских послів до дому.

 

Тимчасом Бастерни погодили ся з Траками і при их помочи розтаборились на добре в новім краю. Дардане думали, що як прийде зима, відійдуть непрошені гостї від них. Та нї, — Бастерни рішились перезимувати. По краю пійшов переполох, Дардане стала громадитись в умовлені місця, обдумували способи ратунку. Для них теперішна хвиля була досить догідна, бо Бастерни під зиму розпустили помічні війска трацкі до дому, лишались тілько самі. Дардане подїлились на дві части: одна мала з переду кинутись на Бастернів, друга мала обійти лїс і несподївано заатакувати их в плечі. Але заким та друга часть змогла доконати свого заміру, Бастерни вже побили тих Дардан, що були на передї, і змусили их до утечі. Дардане заперлись в містї, за ними погнали Бастерни. Саме в ту пору другій віддїл Дардан вихопивсь з лїса і заняв Бастернів табор, в котрім були великі засоби збіжа і всїлякі воєнні орудія. Обманені в так хитрий спосіб і пoзбавлені дальших средств до веденя війни і до житя, Бастерни рішили ся уступити в краю і повернути до вітчини. Дунай в ту пору був замерз і покрив ся ледом так грубим, що, здавалось, видержить і найбільшій тягар. Коли-ж цїлий похід, людей і вючних звірят, вже став переправляти ся на другій бік ріки, пук під великим тягаром лїд і все впало до води. Більшу часть людей покрили хвилї водні на віки. Деякі трібували ратувати ся плавбою, але напливаючі обломи розпуклого леду зaнурили их назад під воду. З цїлого війска лиш мала частина уратувала ся на другій берег, і то з потовченим тїлом. Між уратованими був і князь, чи вождь війска, Клондик.

 

Син Филипа, Перзей, перед війною з Римлянами став, за приміром отця, шукати знов союзників межи Бастернами. Угода вийшла така: Клондик одержить 1.000 статерів (около 400 наших риньских), кождий комірник 10, кождий пішій 5. Вирушило всїх Бастернів 20.000, їздцї і піші в рівній части. Коли наближались до македоньского табору, Перзей приказав околичним селам і містам, щоби придбали подостатком живности, коней і товару. Сам взяв з собою що красші конї, щити і воєнні одяги, щоби обдїлити найзнаменитших з помежи Бастернів, а грошей взяв лиш мало і то тілько для обдїленя деяких, бо думав, що загал вдоволить ся обіцянками. Як вже Бастерни підійшли близько Македонцїв, післав Перзей своїх людей, нехай запросять до него Клондика. Але перші слова Клондика були: чи несете нам гроші? а коли посли дали відмовну відповідь, Клондик махнув рукою і велїв им геть ити. Перзей, здаєсь, недовіряв Бастернам, бо став жалувати ся перед приятелями, що 20.000 Бастернів єму не потреба і що навіть небезпечно би було, впускати стілько люда до македоньского табору. То несупокійний нарід, казав він: хто знає, чи они потім уступлять ся з нашого краю. І вислав знов своїх людей до Бастернів, обіцюючи зараз платити, але нехай тілько 10.000 Бастернів лишить ся у него. Коли Клондик побачав надходячих послів, кликнув голосно: чи є вже гроші? Довідавшись, що нема, Клондик нагнав послів, а жалуючись голосно на брудний xарактер Перзея, велїв війску ладитись до відходу і вернув через Дунай до свого краю. Недовірчивість і скнарство позбавили Перзея добрих союзників — Македонія небавком дісталась під власть Римлян.

 

Пригоду Бастернів з Перзеєм описує також Aппiян в своїй римскій истоpiї4), і то майже тими самими словами, як і Лівій, лиш що тих Бастернів всюди називає Ґетами, ґетским племенем5). У Лівія зачислені Бастерни до Кельтів, Ґалїв.

 

Писателї старинні вагають ся при означеню народности Бастернів. Тацит не знає6), чи их зачислити до Ґерманів чи до Сарматів (Славян); з бесїди єгo лиш се вивести можна, що Бастерни повстали "е connubiis mixtis" межи Германами а Сарматками. Думаю, що Тацит мав в дечім і слушність; Бастерни граничили від заходу з Ґерманами, — на пограничю могла справдї витворитись якась мішана людність, котрої народність означити приходилось не легко. До всхідних Бастернів, що через цїлу свою исторію завсїгди виступають побіч Ґетів і яко Ґети, слова Тацита не дадуть ся віднести.

 

У всїх великих війнах з Римлянами брали участь і Бастерни. Аппіян наводить их межи союзниками Мітрідата7), зове их найхоробрійшими воїнами і наводить приміри их відваги при здобуваню неприятельских місць.

 

Року 30 перед Хр. перейшли Бастерни враз з Даками Дунай, пустошачи землї, що узнали були верховну власть Риму над собою. Октавіян вислав супротив их консула Кpacсa. Бастерни, щоб зискати на часї, вирядили посольство до Красса, предкладаючи угоду. Крас приняв послів гостинно, обіцяв дати відповідь в протягу 24 годин, а тимчасом приказав своїм, щоби напитками угощували послів аж до безпамяти. В похмілю виговорились посли з різними таємницями. Коли поснули, Крас серед ночи велїв війску вирушити в похід. Для Бастернів, заскочених в так неожиданий спосіб, не було виходу. Зачалась різня, серед котрої згинув і король Бастернів Дельдо. Богато Бастернів скрилось було до лїску, але і ту не було вже ратунку, бо Крас велїв зі всїх сторін лїс запалити. Хто в лїсї не згорів, попав в неволю або потонув в Дунаю8).

 

Оріґінальну исторійку, а властиво байку, записав Юстин про якусь нїби війну межи Ґетами а Бастернами9). Король Ґетів Ороль був побитий Бастернами і наложив на своїх воїнів кару таку: в ночи спати мають ногами на подушках, а головою в противний бік, і мають виконувати чинности, якими занимають ся женщини. Се мало тревати так довго, доки Ґети не викажуть ся славними воєнними чинами, що они вже не баби.

 

1) Cl. Ptolemaei Geographia, lib. III cap. 5 §.19.

2) Кн. XL гл. 5; кн. XL гл. 57; кн. XL гл. 58; кн. XLI гл. 18; кн. XLIV гл. 26; кн. XLIV гл. 27.

3) Дардане, племя илірійске (не славяньске) в нинїшній Сербії.

4) Pимcкo-македоньска исторія, гл. 16. (Аппіян жив в II. віцї по Христї.)

5) Римско-илірійска исторія, гл. 4.

6) Tac. Germania, cap. 46.

7) Аппіян, Bійна Римлян з Митридатом, гл. 15, 19, 71.

8) Гл. Dr. E. Roessler "Das vorrömische Dacien" в Sitzungsberichte der kais. Akademie der Wissenschaften, phil.-hist, Classe, Jahrgang 1864, cт. 321—328.

9) Юстин, Филипійска війна, кн. ХХХІІ гл. 3.

 

(Дальше буде.)

 

[Дѣло, 09.12.1891]

 

(Дальше.)

 

IV. Племена давної Галичини на північ і всхід від римскої Дакії.

 

Знаючи границї Дакії і місця пробуваня Бастернів, зможем вже легко найти землю племен, що заселяли наш край в II. віцї по Христї. Гуцульщина по Днїстер, де сидїли Бастерни, є для Птолемея вихідною точкою при вичислюваню і розміщуваню різних племен, кількома наворотами він свою народопись починає від Бастернів.

 

а) Певкини (Боране).

 

Тацит і Страбо, писателї з I. віку по Xpиcтї, перші згадують про Певкинів. Тацит бере их за одно з Бастернами1), Страбо лиш за одну их галузь2).

 

Птолемей вносить більше світла в тоту справу. В своїй Сарматії дїлить він оба ті племена після окремих місць, які занимали, наводить их всюди осібно3), хотяй узнає их спільну народність, бо каже, що "Бастерни і Певкини" становлять оден чотирох великих народів Сарматії4).

 

Також довідуємось з Птолемея, з відки взяла ся назва Певкини. На північ від Бастернів, за Днїстром, там де припадають послїдні розгалуженя Карпат, зазначене у Птолемея сугірє Певке5), зване також Певкиньскими горами6).

 

Що-ж означають назви Певке і Певкини?

 

Певке є словом грецким і зовсїм вірним, хотяй і дуже незручним перетолкованєм славяньского виразу. Греки зачули, що є у нас Бори (нинїшні Meдобори) і не надумуючись довго перетолкували слово "бор" на свій язик через "Певке". (В старославяньскім язицї, як і в деяких нинїшних, бop не означувало лїся чатинного, лиш сосну, по грецки певке.)

 

Греки дуже любувались в назві "Певке". Тим словом они охрестили оден остров при устю Дунаю і також одно дунайске рамя. О острові Певке оповідали з любостію всякі дива — то був якби якій казочний для них край. Не дивниця, що і Страбо, начитавшись про той дунайскій остров, перенїс і наших галицких Певкинів в сторони Дунаю7).

 

"Певкини" значить на нашу бесїду "Боране" т. є. жителї Борів. В исторії дїйстно згадують ся Боране і саме в тих сторонах, де сидїли Птолемея Певкини. Зосим (жив в V. віцї по Хр.) в кількох місцях описує смілі напади тих Боран на римскі области.

 

Около р. 252 Ґоти, Боране і Карпи впали за Дунай8), розграбили там римскі міста; і з богатою добичею повернули до дому. (Карпи при ріцї Коропець були близькими сусїдами Боран.)

 

В кілька лїт пізнїйше Боране, Ґоти і Кapпи знов вибрались за Дунай. Зосим каже9): "Нї одної частинки нї в Италії нї в Илірії не лишили они цїлої, все нищили неустаючими нападами. Опертись им нїхто не зміг. А що вже не виправляли Боране! нaвіть в Азію задумали переправити ся. І удалась им переправа при помочи жителїв боспораньских. Боспоране, більше з боязни, як з доброї волї, дали Боранам потрібних кораблїв, ще й провідниками були им при переправі. Розгулялись там Боране. Все що подибали в дорозї, забирали яко воєнну добич, — людність приморска утїкала перед нами з страхом в глуб краю, в місци безпечні. Боране кинулись на твердиню Пітіюс — город окружений дуже великими мурами, але вже им не повело ся, мусїли відступити від облоги і вертати домів".

 

Та не довго забавили Боране дома, они в більшім числї знов вибрались на Азію, заняли Пітіюс і Требізонду. Послїдне місто уважалось тогдї найсильнїйшою твердинею, бо було обведене подвійним високим муром. Але Боране приготовили собі наперед стовпів та високих дерев і одної ночи поприставляли все до муру, в місци, де вилаз був найдогіднїйшим. Стали лїзти оден за другим, а так борзо і в такім числї, що заким люде спостереглись, вже місто було в руках Боран. Страж мійска і війско другими воротами городскими поутїкали. Боране запаслись дуже великою добичею, бо не лиш в містї було богато всякого добра, але ще з цїлої околицї скрились були до Требізонди богаті люде, бо лиш ту думали найти безпечний захист перед Боранами10).

 

Під грецким именем Певен або Певкини згадують ся Боране у різних давних историків. Зосим оповідає, як за панованя Клявдія р. 268 "Певки" враз з Ґотами зібрались при устю Днїстра і з 6.000 кораблями виплили на Чорне море, воюючи скрізь, але нещасливо, по вибережах Мезії, Тессалії, Греції і Малої Aзiї11).

 

"Певкини" побіч Бастернів і Бессів (в бойківских горах) вичислені у Юл. Kапітоліна12) межи народами, що безпокоїли римску державу зa панованя Антонина Філософа (межи р. 161 і 180).

 

3а панованя Клявдія злучились "Певки" з ґерманьскими племенами і пустошили римску землю, забираючи зівсюди добич з собою13).

 

Держава Боран займала, здаєсь, ті простори, що зa староруских часів належали до Теребовельского княжества. Північні границї тої держави дають ся після Птолемея означити. Птолемей, вичисляючи племена північної Сарматії, повідає, що Трансмонтани сягали аж до Певкиньских гір14).

 

Трансмонтани то латиньска назва для славяньского виразу: Загори, Погори. Их місця припадали-би на північ Збараскої височини, отже вздовж ріки Горинь, там де за староруских часів згадуєсь область Погорина15).

 

У грецких писателїв подибують ся Загари яко назва народу, що жив десь на північ від Карпат16).

 

б) Карпи, Ґівіни, Будини.

 

Птолемей межи племенами, що жили на північ Дакії і повисше Бастернів, наводить Карпіян (Карпі), повисше них Ґівінів, a повисше Ґівінів — Будинів17).

 

Порядок у Птолемея оправдує ся тoпoграфічними назвами нашого Поділя і Опіля.

 

Карпи лишили слїд в назві ріки Kоропець; Ґівіни нa нашу бесїду — Звини, Звенигородцї; Будини припадають на Бужан.

 

_______

 

Ріка Коропець впадає коло Нижньова до Днїстра; недалеко устя є село Коропець, котре було колись королївщиною. Ріка випливаєв в північній сторонї села Козівки, бережаньского повіта; перепливавє стан, також званий Коропцем. Єсть ще Коропець, село в повітї золочівскім, недалеко Поморян і Золотої Липи — і Коропчик, орне поле в Ремезівцях, також над Золотою Липою. Все то пригадки колишного пробуваня Карпів в тих місцях.

 

Карпів зове Зосим Карподаками18); були то отже розбитки з занятої Pимлянами Дакії, що найшли в земли Звинів нову свою вітчину.

 

Початки исторії Карпів нам не знані; назва сама, подибувана в протягу віків на різних місцях, вказує на численні переселеня того народу.

 

Після Гезихія колись всї Траки звати ся мали Карпонтами19). Пoбіч Тессалії малий остров звав ся в старину Kapпaтос, було там в старину і Карпатске море, тай винаходить старинні грецкі написи на Тессалії з написом "Діонісос Kаpпioс", вказуючі культ бога Діониса20).

 

B І. віцї перед Хр. відбули ся великі переселеня Tpaків нa північ від Дунаю. Даки осїли в названій від них Дакії, а инші племена розміщувались повисше Карпaт межи Бастернами а північними Фінами21). Здаєсь, що Карпи якiйсь час перебували тоглї в наших горах, именно там, де Птолемей кладе свої Карпати (межи Пьенинами а горами Гуцульскими).

 

Историчні звістки про нaших Карпів (з над Коpопця) не сягають дальше, як ІІІ. віку по Xpистї.

 

Помину дрібні дати з исторії воєн Карпів, а лиш зазначу цїкавійші.

 

Карпи завидували Ґотам, що они побирають грошеві запомоги від Римлян, і вирядили в задунайску Мезію около р. 246 посольство до начальника тамошних війск Тулія Менофіля. О тім так пише Петро Патрицій22): "Посли Карпів уперто і в зарозумілости домагались від Менофіля грошей. Коли Менофіль почув, що Карпи такі горді і наглі, не допускав их зараз перед себе, лиш позволив им приглядати ся войсковим вправам своїх людей. Так минуло кілька днїв. Менофіль рішив ся тепер приняти послів, бо знав, що их гордовита вдача вже не виявить ся так яскраво. Усївши на високій трибунї згромадив він довкола себе найзнаменитших людей з цїлого війска і велїв прикликати послів. Коли Карпи говорили про цїль свого посольства, Менофіль удаючи, що має важнїйші орудки до полагодженя, почав в часї их бесїди розмовляти з своїми людьми. Карпи все лиш одно казали: "Коли Ґоти побирають від вас гроші, для чого не даєте і нам?" Meнофіль сказав на те: "Наш цїсар посїдає богато гроша, але він дарить лиш того, хто уклінно просить о запомогу." Карпи відповіли: "Нехай цїсар і нас має за тих, що просить, але нам належить ся запомога, бо ми в зброї висше стоїмо від Ґотів." Менофіль засміяв ся. "Вертайте — сказав до послів — домів, за чотири місяцї прийдете на те саме місце, одержите з Риму відповідь." І зараз зійшов з трибуни і став дальше вправляти війско. По чотирох місяцях Карпи знов явились. Почалась та сама исторія. Менофіль зволїкав з переслухуванєм послів, а в кінци дав одвіт: "Цїсар не обіцює вам жадної підмоги. Коли бажаєте дарунків, идїть в Рим, упадьте перед цїсарем на колїна, а він може вислухає просьби." Але Карпи відійшли розгнївані, не мила им була річ Менофіля."

 

Про спільні виправи Карпів і Боран на балканьскій півострів згадує Зосим. В лїтах 251—253 заняли они Філіпополь, де здобули богато добичи. Цїсар Ґаль обіцяв им давати річну грошеву "запомогу", але та уступка лиш заохотила Карпів до дальших походів.

 

Між роками 253—260 повторювались воєнні виправи Карпів і Боран до горішної Италії, Илірії і Греції. Аж р. 273 удалось цїсареви Авреліянови побідити Карпів. В Римі відітхнули свобіднїйше, бо чулись вже безпечні перед дальшими наїздами Карпів; римскій сенат23), величаючи побіди Авреліяна, надав єму почестний титул "Carpicus".

 

Року 295 погодились Карпи з Римлянами, велика их часть переселилась до pимскої держави за Дунай.24) Здаєсь, що якісь домашні незгоди спонукали их до такої постанови.

 

Послїдній раз виступають Карпи в союзї з Гунами р. 382. Пpo их тогдїшні напади в задунайскі области Римлян згадує историк Зосим.25)

 

1) Tаcitus, Germania cар. 46: "Peucini, guos quidam Basternas vocant."

2) Страбона ґеоґрафія кн. VII гл. 3: "Подальше Истру, в глуб краю, жиють Бастерни; они граничать з Ґетами днїстровими і з Ґерманами; одно их племя зовесь Певкини."

3) Cl. Ptolemaei Geographia, lib. III cap. 5 §.21, 24, 25.

4) Там-же §. 19.

5) Там-же §.15: пор. також §.24.

6) Там-же §. 21: Πευκίνa oρη.

7) Геоґрафія Страбона, кн. VII гл. 3.

8) Zosimi Historiae, lib. I cap. 27.

9) Там-же гл. 31, 32.

10) Там-же гл. 32, 33. Дальші хоробрі чини Боран в Малій Азії описує Зосим в гл. 34, 35.

11) Там-же гл. 42, 43.

12) Scriptores historiaе Augustae, т. I. cт. 60.

13) Tам же, т. II ст. 126.

14) Кн. III гл. 5 §.21: "Тρανσμoντανoι μεχρι τών Hευκίνων έρέων.. "

15) Ипатієвска лїтопись під р. 1150: "Изяслав зaя Погорину."

16) Шафарик, Славянскі старинности, т. І гл. 10 §.10.

17) Кн. ІІІ гл. 5 §.24.

18) Zosimi Historiae, lib. IV cар. 34.

19) Порів. Dr. Fligier "Zur praehistorischen Tthnologie" Wien 1877, cт. 11.

20) Там-же ст. 30. — Pomponius Mela " De situ orbis" lib. II cap. 7.

21) Tacitus, опираючись на информаціях Ґерманів, так пише про той заколот на півночи від Карпат (Germania, caр. 46): "Які лиш є лїси і гори меди Бастернами і Фінами, Славяне скитаючись бушують по них (pererrant)". Догадка Тацита, що Славяне чинять се для рабунку, відпадає сама собою, бо гори і лїси не надають ся до рабунків і розбоїв.

22) Уривок з исторії Патриція находить ся в Corpus soriptorum hist. Bуzan, (виданє боньске, т. І ст. 24).

23) Sсriptores historiae Augustae, т. II. cт. 155.

24) Гл. Ed. v. Wietersheim "Geschichte der Völkerwanderung", Leipzig 1880, т. 1 cт. 278—279.

25) Zosimi Historiae, lib. IV cap. 34.

 

(Дальше буде.)

 

[Дѣло, 10.12.1891]

 

(Дальше.)

 

Птолемеєві Ґівіни (Звини) записали ся численними топографічними назвами в памяти нашого народу. Між Днїстром а Гологорами подибуємо: Звиняч, село при гостинци з Залїщик до Товстого; Звинячка, село в повітї борщівскім, миля від Мільницї; Звинячка, потік випливаючій з села Звинячки; Звинигород (також Звенигород) над Днїстром, при граници бессарабскій; Звенигород над Стрипою коло Бучача; Звенигород в бережаньскім недалеко Николаєва; Звенигород в бобрецкім повітї, недалеко Львова; Звенигород (давне городище), гора над Збручем в обсягу села Раштовець.

 

Спорадично стрічає ся назва Звиняч і в инших сторонах Галичини, а Звенигород також декуди в Россії. Хороші і повні значеня назви стались причиною, що ними поименовано в пізнїйших часах деякі місцевости і поза межами землї властивих Звинів.

 

З посеред Звенигородів заслугує на увагу гора того имени над Збручем. Множество там старинних забитків, що сягають своїми початками перших ще віків христіяньства. Звістний археолоґ A. Кіркор так пише про них1):

 

Цїле пасмо Медоборских гір визначуєсь явними слїдами поганьскої старини. Ряд тих забитків починає гора Звенигород — колись город укріплений — і недалекі дві скали: Раштовецка і Борецка. У стіп Звенигороду находить ся долина "Бабина", вже назвою вказуюча на поганьскій культ якоїсь богинї; дальше иде Кругла гірка і, недалеко неї, одна з найбільших і найлїпше захованих т. зв. дупних могил, 18 м. висока, з двома валами. Дальше здвигаєсь величава, обширна гора Соколиха, котрої скалистий, крутий бік спадає май же прямово до Збруча. Там то, у стіп Соколихи, в долинї званій Збігла (в обсягу села Городницї), видобуто р. 1848 з ріки Збруч розголосної слави статую бога Святовита — єдиний того рода забиток поганьскої старини на всю Славянщину.

 

Звенигород є простора гора; в нїй, в північно-західній сторонї, викована посеред скали невеличка комнатка, тепер — лїтом і зимою — стало замешканя пустельником. Викованя в скалї сягають далеких часів і годї відгадати их первістного призначеня. Вже від богато лїт мешкають ту пустельники, оден по другім. В серединї комнати зладжено в пізнїйших вже часах олтар, при котрім молить ся пустельник, а люд в свята горнесь туди громадно і складає данину. Побіч комнатки є рід нижи, що служить тепер спальнею для пустельника. Здаєсь, що комната скальна була колись поганьскою святинею.

 

На полудне від пустельнї замічаємо широкій рів, а за ним довгій вал; 200 метрів дальше находить ся другій рів, а за ним вал. Була то отже твердиня.

 

З півночи, у стіп Звенигорода, простирає ся лїсна долина, звана Бабиною. Мати теперішного властителя Вікна, п. Федоровича, памятає ще статую камінну, що стояти мала в тій долинї а зображала якусь постать мітолоґічну жіночу; пізнїйше місцевий лїсничій, не розуміючи важности памятника, розбив статую і ужив каміня до якоїсь будови. Є і доси кілька традицій в народї про ту бабу, але всї вже з пізнїйших часів. Одні кажуть, що за татарских нападів мати зрадила рідного сина і за кару стала каменем; иншій переказ повідає, що в сїм місци солудивий (паршивий) Буняк поспитав дївчину о дорогу, — она вказала дорогу фальшиво і за те Буняк перемінив єї в камінь.

 

Коли зважимо, що исторія старинних Звинів тїсно звязана була з именем Карпів і що знов Карпи яко дацке племя відзначались глубокою реліґійностю, мусимо прийти до пересвідченя, що подибувані в околици над-збруцкого Звенигороду слїди поганьского культу стоять в тїсній звязи з тою релігією, котру визнавали Карпи і котру старинний світ відносив до имени Бессів.

 

3. Амадоки (Медоки).

 

В рівній лінії з Певкиньскими горами., лиш більше на всхід, зазначує Птолемей гірске пасмо Амадоки; там мешкав і нарід того-ж самого имени2). Амадоками именувалось всхідне продовженє Збараскої височини і галицких Медоборів.

 

В першій части слова Медо-бори добачаю відгомін старинної назви Амадоки — а се з двох причин:

 

а) Назва Медоборів прислугує нинї пасму гір на всхід від Збруча, отже лиш тим місцям, де припадають Птолемеєві Амадоки (галицкі Медобори наш люд називає Товтрами);

 

б) старинні писателї мішають назви Амадоки і Медоки3), длятого вже Шафарик уважав початкове а в слові Амадоки додатком непотрібним, приставним лиш звуком4).

 

З всего, що доси сказано о горах Певкиньских і Амадоцких, виходить, що для гір по обох сторонах Збруча була у наших предків одна головна і спільна назва Бори. Лиш в той спосіб зрозуміємо тепер, длячого у Птолемея ріка Бог названа Борістеном5) — очевидно тому, що випливала з Борів і перепливала ті Бори. Нинїшні наші назви Збараж і Збруч здають ся бути лиш неудольно перекручені зі слова Бор.

 

4. Тагри, Тиранґети, Арпи, Брiтоляґи.

 

Птолемей пише6): Під Бастернами, в сторону Дакії, мешкають Татри, побіч них Тиранґети. А в иншім місци7): На побережю, від Дунаю в сторони Богу, і внутр краю аж до Серету мешкають: під Тиранґетами Арпи, в прочій части Брітолаґи.

 

Тиранґети нам знані з исторії. Они мешкали межи Прутом a Днїстром повисше так званої "Ґегскої пустинї", котра находилась в долїшній Бессарабії.

 

_____

 

Єсли Птолемей понизше Тиранґетів кладе Арпів, то тим самим пояснив нам нинїшну назву "Бес-Арабія". Лиш дивувати ся треба, що доси не замічено тої тожсамости в назві і силоміць Арпів хрещено на Карпів.

 

Русини до нинї любують ся в назві Aрапи місто Араби, як о тім переконати ся можна з україньских словарів. І в словари Желехівского приходить та назва: раз яко Арaпин (Араб), відтак яко Арапія. При слові "бісовий" каже Желехівскій: "Бісова Арапія ehemaliger Name Bessarabiens."

 

Перша часть назви Бес Арабія поясняє ся сама собою, — она вказує на ту давну реліґію, що від славних в старину Бессів (жерцїв) одержала свою назву.

 

Арпи з часів Птолемея не були Славянами. Ще в I. віцї, за Страбона, находилась в долїшній Бессарабії так звана "Ґетска пустиня", був то отже край безлюдний. В II. віцї та пустиня належала до Римлян, була складовою частею так званої Долїшної Мезії. Супротив Ґетів потрібна там була, як звичайно на пограничю, людність як найбільше для Риму приклонна і вірна, при тім справна до верхової їзди, бо війско Гетів зачислялось в старину до як найлучшої кінницї. З того погляду Арпів в римскій Мезії уважати треба римскими поселенцями, може і справдї Арабами.

 

______

 

Побіч Арпів жили в Долїшній Мезії Брітоляги; они сягали від Прута до Серета. За староруских часів було в тих місцях так зване Берладске княжество (і нинї в полудневій Молдаві находимо місто Берлад і ріку Берлад). Думаю, що назви Брітоляґ i Берлад своїм звуком близькі до себе і що лиш Птолемей передав нам стару назву в дещо перекрученій формі.

 

______

 

Де-ж мешкали Тагри? Для них лишають ся границї: римска Дакія зі всходу, Таранґети з заходу, Бастерни з півночи і Брітоляґи з полудня — значить Тагри мешкали в полудневій Буковинї і в північній части Молдави (межи Серетом a Прутом).

 

По тих Татрах лишились якісь неясні ремінісценції в нахвах деяких староруских міст, що находились в північній части Молдави. В Воскресеньскій лїтописи уміщений ґеоґрафічний уривок з першої половини XIV. віку під написею: "А се имена градом всїм руским, дальним і ближним"; межи руско-молдавскими містами вичислені там два такої назви: Аский Торг (Ясси), Романов Торг. І нинї ще Молдава як-би клясичний край "торгів" — майже кожде місточко зовесь там tirgu або tirgoviste.

 

Птолемеєві Тагри, жиючи на границях римскої Дакії, недалеко семигородских копалень золота, надавались добре до посередництва в торговли межи Даками а Сарматами. Их міста були, здаєсь, осередними точками для тогдїшного купецтва. По имени народу названо тогдї такі міста "торгами", а з того потворились потім і инші наші вираженя, як торговля, торговиця, торговець, торжник і т. д. То вже звичайно такій появ в исторії, що з назви народів витворюють ся з часом назви загальні.

 

V. Назви племен в середущій і західній Галичинї.

 

Чим більше Сарматія віддалювалась від Дакії, тим скупійші вісти подає про ню Птолемей; він обмежуєсь лиш на подаваню самих сухих назв. Та мимо тої мовчаливости Птолемея подані ним дати так щасливо зложились в цїлість, що для рускої части Галичини дає ся і ту зложити повнїйшій образ.

 

Пенїни, Бескиди, Червини.

 

Посуваючись в своїй народописи горами від Висли аж до гуцульских гір, Птолемей межи послїдними племенами того пасма вичисляє Пієнґітів і Бессів9).

 

Пієнґіти припадають на нинїшні Пенїни. В старину Пенїнами звано більшу просторонь гір, як тепер; може сягали они аж до ріки Піня, на захід від Верецка в угорскій Руси.

 

Бесси, а властиво Бесґіти, лишили по собі слїд в назвах Бескити, Бескиди. Они простирались до гуцульских гір, до місць, де находять ся жерела Тиси і Бистрицї.

 

Назва "Бесси" знана з исторії. Так звали ся старинні, поганьскі жерцї, завзяті приклонники реліґії Даків. Осїдком головним галицких Бессів були ті місця, де до нинї лишились их святинї: в Бубнищи (Поляници), Розгірчи і Уричи. Чи Бесси поселились у нас по розгромі Дакії, чи вже може перед тим, исторично не дасть ся вивести. На кождий спосіб головна святиня Бессів в Бубнищи истновати мусїла в IІ. віцї по Христї.

 

_____

 

Вичисляючи народи на всхід від Висли, каже Птолемей, що з півночи мешкають Венеди, оден з чотирох великих народів Сарматії, під Венедами мешкають Ґоти, а "дальше" Фіни10).

 

Знаємо, що Ґоти були також великим, численним народом, — се ті самі Ґоти-Ґермани, що в III. і IV. віцї панували на всїх просторах нинїшної Малої Руси, доки аж Гуни их в кінци не вигнали з краю. Яко нарід більшій числом, мусїли они і більшу просторонь вздовж Висли занимати.

 

Але хто були Фіни Птолемея, що мешкали побіч Ґотів, десь в сторонах західної Руси?

 

Про край тих Фінів і про властиву єго назву довідуємось з Іорданіса, историка Ґотів. Він повідає11), що Ґоти в походї до Чорного моря наткнулись зразу на край, що в бесїдї Скитів зове ся Овiн — край урожайний, але і не без численних трясавиць. Птолемея Фіни припадають отже на край Овiн або Вiн; одвітно до назви краю буде властива назва народу Вiни.

 

Коли пізнїйше Ґоти заняли нашу землю в посїданє, они подїлились на дві части: всхідні Ґоти, головно жителї Галичини, звались Thervingi, західні Ґоти Greuthuagi. Звідки-ж взяли ся ті назви?

 

Назва Thervingi виговорювалась Ґотами Тсервінґи, по нашому Червинґи, — з того вийшла потім руска назва Червини, Червеньскі городи (городи, в котрих мешкали Червінґи). В другій части зґерманізованої назви Ther-vingi подибуємо Вінів Іорданіса і тих загадочних Фінів Птолемея.

 

(Дальше буде.)

 

1) Zbiór wiadomośсi do antropologii krajowej, Kraków 1883, cт. 52—56.

2) Ґеоґрафія Птолемея кн. III гл. 5 §.15 і 25.

3) О переселенії фракійских племен ст. 91.

4) Славяньскі старинности т. І гл. 22 §.4, гл. 10 §.10.

5) Кн. III гл. 5 §.16, 17, 29.

6) Кн. III гл. 5 §.25.

7) Кн. ІІІ гл. 13.

8) Полное собраніе русскихъ лѣтописей, Санктпетербургъ 1856, т. VII ст. 240.

9) Кн. III гл. 5 §.20.

10) Кн. III гл. 5 §.19 і 20.

11) De origine Grothorum cар. 4. — Ґорданіс пише Ouin, здаєсь після грецкого способу писаня: Ούἰν. (Грецка ού перед самогласними читалось як наше в.)

 

[Дѣло, 12.12.1891]

 

(Дальше.)

 

V.

 

Як далеко простирав ся у нас край Вінів (Фінів).

 

Перші згадки про Фінів в Европі находимо у Тацита і Птолемея, отже у писателїв, що о народах над Вислою писали на підставі нїмецких информацій. Тацит пише "Фени", Птолемей "Фіни"; обі назви, як виказав Zeuss1), були ґерманьскими для означеня жителїв в місцях болотнистих.

 

З исторії Ґотів, з Іорданіса, а навіть з нашого Нестора довідуємось, що властива назва народу була Vіnі або Veni. Одна галузь того народу Terveni (з ґерманьска Tervingi) звістна була в пізнїйших часах під назвою Червен (Червеньскі городи) і війшла в склад Перемиского княжества.

 

Всхідні сусїди Terven-ів, як вже з попередних уступів знаємо, звали ся за часів Птолемея Ґівіни — се пізнїйші Звини або Звени в княжестві Звенигородскім.

 

Що перші Віни нашого краю були дїйстно фіньского племени, не підлежить сумніви; ми навіть можемо означити місця, куди они з часом переселили ся. Одвітно нашим назвам Tervini і Givini подибуємо в Скандинавії в VI. віцї по Хр. два фіньскі племена того-ж самого имени: Terfinni (або Terfenni) і Cvenae2). Скандинавія отже була місцем, в котрім по довших, як здає ся, вандрівках осїли вкінци наші Фіни.

 

____

 

Західними сусїдами галицких Tervin-ів були жителї з-над рік Вислок, Вислока і Висла. Там також первістно жили Фіни — имя их було Visi або Vesi.

 

В исторії згадують ся Visi побіч Тerving-ів за часів цїсapя Клявдія, отже в III. віцї по Христї. Они враз в Баранами (Певками) впадали до римских областей і там скрізь пустошили землю3).

 

Побіч назви Visi приходить також Vesi4), з чого утворилась в пізнїйших вже часах назва Visigothi або Vesigothi дла означеня Ґотів, що мешкали на всхід Висли.

 

Назви рік Висла, Вислова, Вислок в своїх коренях чисто фіньскі. В старину писали Visula або Vistula (вставне т); перша часть слова — фіньске visi5) або vesi — значить "вода", друга часть — фіньске ulea — означує "білий, безбарвний". Старинні Русини любили Вислу називати Білою Водою, як то посвідчає Джуґош6), — тота назва єсть лиш дословним перетолкованєм фіньского слова Visula.

 

Межи фіньскими народами, що жили на північ від Руси, вичисляє Нестор і племя Весь над Білим озером, в сусїдстві Великого Новгороду. Арабскі писателї зовуть те племя Wisu і доносять о торговли, яка відбувалась межа тими Wisu і Арабами7).

 

Схожість назв межи привисляньскими Wisi а північними Wisu (Весь) не може бути припадковою. Як червеньскі і звенигородскі Фіни переселились пізнїйше до Скандинавії, так і их західні сусїди Wisi (на всходї від Висли) по довших вандрівках опинились вкінци на далкій півночи, недалеко Великого Новгороду.

 

____

 

Питанє тепер, чи згадані Птолемеєм Фіни нашого краю означували вже тілько традиційно переховану назву, чи може справдї зачислялись до народности Фінів в нинїшнім понятю слова. В старину назви часто з одного народу переходили на другій, були тїсно звязані з назвами країв. Пpимipів на те в исторії множество. От хоч-би Даки, про котрих вже було стілько бесїди. Они жили в Семигородї і Банатї, зачислялись до трацкого, т. є. славяньского племени. Витиснені Римлянами они удались в північні сторони, а тимчасом в их краю повстали нові Даки, сама збиранина всїляких народів, найбільше кольтицких. Народи змінились, а назва, привязана до краю, позістала. Так само було в Тракії, було в Скитії, всюди.

 

Можна рішучо сказати, що Птолемеєві Фіни були назвою краєвою, а не народною; Іорданіс, як вже було сказано, виразно зазначує тоту назву яко кpaєвy.

 

В північних сторонах Висли вичисляє Птолемей Венедів, оден з найбільших народів Сарматії. Назва тота перенята від Нїмцїв означала Славян (і доси Нїмцї називають Славян Вендами). Єсли-б властниві, справдешні Фіни мешкали за часів Птолемея в теперішній Галичинї, нам би тяжко прийшлось поняти, яким способом Славяне, тиснені з полудня на північ, лишили Фінів в нашім краю, а самі осїдали дальше по-зa ними аж до устя Висли. Передана Птолемеєм назва Ґівіни (читають також Ґевіни) вказує на очевидне переславянщенє фіньскої навви "Квени" — мешканцї в тім краю колишних Фінів були вже Славянами.

 

Тацит, що жив найменше 150 лїт перед Птолемеєм, знає Бастернів в прикарпатских сторонах і знає Фінів, але тих послїдних кладе по-над Венедами, значить вже в Скандинавії.

 

По моїй гадцї Фіни стали виселяти ся з нашого краю вже в VI. віцї перед Христом. На таке виселенє вказує Геродот, коли пише про Неврів, жителїв недалеко жерел Днїстра, що они утїкали перед зміями, котрих богато розвелось в их краю, і переселялись до краю Будинів8).

 

Сусїдами тих Неврів були Аґатирси, в котрих посїданю находились гірскі землї від Дунаю аж по Днїстер. Они належали до народности Траків (Славян), а ми знаємо, що у Траків були змії предметом реліґійного культу. "Утеча перед зміями" то на нашу бесїду "утеча перед Траками", перед новими славяньскими поселенцями в сторонах Днїстра. Сама назва Aґa-тирсів вказує в першій своїй части "aґa" на понятє "змія". У старинних Скитів звались "аґарами" ворожбити, що уміли лїчити рани, завдані зміями, тай наше "яґа" (Баба-яґа) задержало ще доси давне своє значенє.

 

Що в нашім краю не доховались нїякі вже забитки з фіньскої старини, поясняє ся тим, що у фінів, як далеко памятає их исторія, не було нїякої розвиненої культури. От як описує Тацит Фінів, що жили ще в часах перед Рожд. Христа9): "Дивувати ся треба, яка ще дич у Фінів, яке обридливе у них убожество: нї оружія у них, нї коней, нї домів; трава і зілє их поживою, кожа их одїялом, земля постелею. Єдиною их утїхою стріли, тай ті не з зелїза, а з костей. Жиють з ловецтва, а на лови йдуть і жінки і мужі. Дїти перед дикими звірями і перед дощами не мають иншого захисту, як лиш плетїнку з галузя; до тих плетїнок криють ся і молодцї, ту сховок і для старцїв. Фіни таке житє уважають великим щастєм — на що трудити ся при ріли, працювати в домах?... Безжурні в відношеню до людей і до богів, они осягнули найтяжшу для чоловіка задачу: не бажають нїчого!"

 

Як вже згадано, з цїлого фіньского періоду исторії лишились в нашім краю лиш дві-три назви рік і три назви областні: Visi (Висляне), Terveni (Червеньскі городи), і Grivini (Звини, Звенигородцї). Ті три назви памятали ся ще добре в періодї Руриковичів і, як колись в правіках, служили для означеня трех віддїльних від себе княжеств10).

 

VI. Ляхами звались у нас початково Ґермани.

 

На захід Висли в І. і II. віцї по Христї Славян ще не було; Висла все уважалась всхідною границею тогдїшної Ґерманії. Свідоцтва Тацита, Плінія і Птоломея так рішучи, що всякі противні догадки не придають ся до нїчого. Досить лиш перечитати у Птоломея спис племен, що мешкали у всхідній Ґерманії, а можна легко вилїчити ся з блуду, що нїби там жили вже тогдї Славяне. Численні назви, наведені Птоломеєм в місцях, де жиють нинї галицкі і подільскі Русини, повтаряють ся, як ми вже бачили, не лиш в княжескім періодї нашої исторії, але жиють в топографічних назвах нашого краю ще до нинї. Такої историчної тяглости племенних назв Поляки на захід Висли нїяк не можуть виказати.

 

Сама назва Ґермани не була народною, она прислугувала зразу деяким кельтицким племенам і лиш пізнїйше послужила термином науковим для означеня численних нїмецких племен, що під окремими именами виступали в исторії.

 

Кождий край, в котрім осїло яке нїмецке племя, звалось з нїмецка Land-ом. Повно германьских Land-ів знає исторія, тай богато Land-ів натворили Ґермани і по инших краях. Ще й нинї, куди не глянемo на нїмецку мапу, побачимо без числа любих тих назв, почавши від Griechenland-y а скінчивши на England-ї або на Finnland-ї.

 

Русини, яко одвічні сусїди Ґерманів, знали, що нїмецка вітчина називає cя Land-ом, тому і собі стали єї так називати. З праць Міклошича і инших славяньских язикословів довідуємось докладно, яку исторію переходило слово Land в славяньскім язицї. За часів Кирила і Методія говорило ся лęд; в рускім язицї кожде ę обмінилось на я, повстало ляд, а з того утворилась приложникова форма лядскій. "Лядска земля" означувала отже початково землю "Land", значить нїмецку вітчину.

 

Що в слові Лях колись також находило ся d, річ безсумнївна, инакше наші лїтописцї були-би в приложниковій формі писали ляскій (не лядскій). А мусїло тоє d в слові Лях виговорювати ся ще в IX віцї, бо Мадяре перенявши тогдї множество слів від Славян, до нинї слово Лях (старосл. Лęх) вимовляють після старинної славяньскої вимови: Лєнд-єль.

 

Коли пізнїйше заняли Поляки нїмецкій Land при Вислї в посїданє, Русини і землю Поляків стали називати по старому ладовою землею, а Поляків Ляхами. Повторилась ту та сама исторія, яку ми бачили при назвах: Фіни, Даки, Скити і т. д. Народи змінювались, переселювались, а назва краєва позіставала віками незмінна, надавала часто і новим поселенцям своє имя. Особливо-ж околичні народи любили після старих назв звати своїх сусїдів без огляду на те, до якої народности они зачисляли ся.

 

1) Die Deutsсhen und die Nachbarstämme, ст. 172.

2) Там-же ст. 684—687. — К. Müllenhoff "Deutsche Altertumskunde" Berlin 1887, ст. 40—41.

3) Scriptores historiae Augustaе, т. II cт. 126: "Diversi populi: Peuci, Tervingi, Visi praedae cupiditate in Homanum solum venerunt atque illic pleraque vastarunt."

4) K. Zeues, Die Deutschen ст. 408.

5) Наводжу після "Lexicon Fennico-Latinum" D-ra I. Geitlin-a.

6) Długosz, Historiae polonicae lib. І. Говорячи про важнїйші ріки польські і рускі каже Длуґош: "Wisla, quem autores et historiographi antiqui Vistulam diсunt... A nationibus quoque orientalibгs, Polonis vicinis, ab aquae candore Alba aqus." (В виданю липcкім з р. 1711 ст. 9.) — Давні Поляки любили Вислу звати по книжковому Vandalus. Єсть то лиш перетолкованє фіньского слова vesi на литовско-славяньску назву "ванда" (вода).

7) Zeuss, Die Deutsсhen, ст. 516. Догадка Zeuss-а, що Wisu означає Швецію, єсть надто смілою. Erähn, в своїм виданю Ибн-Фосляна, відносить назву Wisu до фіньского племени "Весь".

8) Геродот, кн. IV гл. 105: "Оден вік житя перед походом Дарії на Скитів спостигло Неврів нещастє і они мусїли цїлий свій край опустити. Се сталось задля зміїв. Неври опустили край і замешкали у Будинів. Они мусять бути якісь чарівники. Жителї Скитії повідають, що Неври кождого року раз переміняють ся в вовків, а потім назад прибирають свою давнїйшу постать. Я не вірю тим оповіданям, але Скити присягають, що се правда."

9) Germania, cap. 46.

10) Край фіньских Vis-ів при ріках Висла, Вислока і Вислок ще в IX віцї по Христї уважав ся яко окрема цїлість. З панноньскої біографії св. Кирила і Методія довідуємось, що те княжество звало ся "На Вислїх". Баварскій безименний ґеоґраф з IX віку зове жителїв на всхід від Шлеска Vislane, а король Альфред І (також з ІX віку) землю тих Вислян називає "Visleland". — Гл. Шафарика "Старинности славяньскі" т. II, прилоги XVIII і XIX.

 

(Конець буде.)

 

[Дѣло, 14.12.1891]

 

(Конець.)

 

VII. Старинні назви наших рік.

 

1) Днїстер. Греки Днїстер називали Τόρας або Τόρης; Римляне (як Меля і Пліній) Tyra. Здавалось би, що старинна назва ріки добре нам звістна, та от лихо: не знаємо, як горішні назви читались у Греків і Римлян. Нинїшним Грекам і на гадку не прийде читати υ як і, они лиш посміхають ся з тих учених, що давну назву Днїстра вимовляють "Тірась". У Греків кожде υ від віків читало ся і тепер читає ся як у.

 

Рускі лїтописцї знають лиш назву Днїстер, старинної назви нам не передали, Несторові Тиверцї (жителї з над Днїстра) не богато придають ся до розясненя нашого предмету1) — се перекручена дивачна назва, вичитана у якогось византійского историка. Взорець такого перекручуваня подибуємо і в письмах цїсаря Константина Багрянородного2), де жителї з над Днїстра названі також дивачно: Τεβερβίάνοι.

 

Більше вже певности находимо в традиції народній. Нинїшні Молдаване і Турки переховали у себе давну назву нашої ріки і Днїстер називають Турля; так декуди мають ще говорити і на Руси3). Є і у нас такі назви: Туря (притока Припети) і Тур (на угорскій Руси). Мусимо освоїти ся з гадкою, що в старину жадного Тірасу не було в нашій земли, а була тілько ріка Тур або Тура.

 

Був з давна звичай у Славян, що одною назвою именувались у різних племен і край, і нарід, і ріка, і головне місто, і гори. Чи не називались в старину і наші гори, з котрих випливає Днїстер, Турами?

 

За Геродота часів недалеко жерел Днїстра жили Неври; их сусїдами в горах були Турси або Аґатурси, що панували також в горах гуцульских і семигородских4). Их назва, здаєсь, взята від гір, від Турів.

 

До нинї високі гори в Татрах, непокриті лїсами, зовуть ся "турнями" — і се може відголос з тих старинних часів, коли наші гори взагалї називано Турами.

 

В скандинавских заґах богато росказує ся про Турсів і Грімтурсів, мітичних великанів, що мешкали десь в краю "Єтун". В староруских памятниках письменних подибуємо слово "тур" в подібнім значіню (яр-тур, буй тур). Скандинавскі заґи, як вже Шафарик догадував ся, могли повітати з оповідань про колишних Турсів в наших горах.

 

Пліній (з І. віку по Хр.) зове наші гори Турами, Турским лїсом, тількож подає славяньску назву в перекрученій дещо формі "Duria". Говорячи про жилища Даків на всхід Тиси він так повідає5): "Від ріки Марош (в Семигородї) починає ся лїс Дурія, що дїлить Даків від Свебів (в Моравії); другій, противний бік того лїса заняли Бастерни, а відтак наші Ґермани".

 

____

 

2) Tиса. Верхівя Тиси не належали до римскої Дакії, они вчислялись ще до нашого краю, були в посїданю Бастернів6).

 

Птолемей пише хибно Тібісвос; Пліній, що жив 100 лїт передо Птолемеєм, має вже правильнїйшу форму Pathissus (властиво Потисє, край над Тисою).

 

Назва "Тиса" безперечно славяньска, єсли тілько зважимо, що в праславяньскім язицї зам. х говорилось ще с7). На нинїшню бесїду "Тиса" означає воду "тиху". Ріка пливе справдї дуже поволи, біг єї влекучій; при ріцї витворюють ся всюди місця болотнисті, бо напливаючі води не мають скорого відпливу.

 

3) Бог. Подільскій Бог зове ся у Геродота Гіпаніс, у Птолемея Борістенес. Обі назви зачислялись в старину до так званих "рухомих" назв, прислугували часом і иншим рікам.

 

Не розумію, длячого учені так томлять ся при поясненю назви Гіпаніс. Справа зовсїм ясна. За староруских часів Поділє (особливо долїшне) звалось Понизєм; одвітно до назви краю звалась і ріка "Пониз", після давнїйшої вимови Паниз8).

 

Рік, що звались Панизом, було в старину у Славян більше, всї находились в приморских сторонах, на понизю. Пліній наводить дві ріки "Panisos" на понизю Тракії9), a з пізнїйших часів знана нам ріка тої назви у північних Славян. Гельмольд згадуючи про Славян між Лабою а Одрою наводить племя Лютичів, що мовило по обох сторонах ріки "Panis", на Поморю10).

 

Що писателї з часів по-Геродотових називають Гіпанісом і Ингул і Днїпер, нїчо так дивного, бо і ті ріки находились на Понизю (на нинїшнім Низї.)

 

В Геродотовім Гіпаніс початкове гі є грецким додатком, щоби чужому слову надати більше свойскій звук.

 

Про Борістен Птолемея я вже згaдував. Ріка Бог випливає з гористих околиць, котрі в II. віцї по Хр. звались Борами — з того пійшла і назва Борістен.

 

Одна, полуднева часть тих Борів зовесь нинї Медоборами.

 

При устю Борістена (Богу) находилась в старину грецка кольонія Ольбія, місто торговельне, купецке. Грецке слово "ольбіос" значить "богатий" — здає ся, що від назви знаного на весь край міста повстала пізнїйша назва ріки Бог. До нинї ще старе слово "бог" (богатий) задержалось в словах: у-богій, небога, збіже.

 

____

 

4) Буг. Назва ріки не може стояти в жадній звязи зі словом Бог, таке перекрученє зрозумілого слова на незрозуміле було би просто неможливе. У всїх наpoдів пoдибуємо противний появ, они старають cя незрозумілі слова собі узмисловити, нагнути их до свого язика, надати им звуки свойскі, значенє зрозуміле. Що-ж би за змисл був, перекручати слово Бог на незрозуміле Буг?!

 

Від найдавнїйших часів жителї з-над Буга звались Будинами. Птолемей як найвиразнїйше ставить их повисше Ґівінів (Звенигородцїв) і побіч збараскої височини. Після спису Геродота були-би Будини11) ще фіньского племени, але их вже тогдї тиснено дальше к півночи, бо згадує ся в их краю вже другій нарід, Ґелони, що говорив иншим від Будинів язиком: "на половину по скитски а на половину по грецки". Єсли Фінами були Будини, то фіньскою мусїла бути і назва их ріки.

 

5) Caн, Сян. Птолемей каже12): "Дещо повисше Дакії перепливає ріка Аксіакес Сарматію аж до Карпат."

 

Звичайно Аксіякес відносять до Буга, але яку звязь мав-би тогдї Буг з Карпатами, коли у Птолемея гори на північ Дакії Карпатами не звались? Ту може бути бесїда тілько о Сянї, а єсли стилізація у Птолемея не зовсїм вийшла ясна, то лиш длятого, що західна Сарматія єму взагалї мало була знаною.

 

Слово Аксіякес є лиш вірним перетолкованєм назви Сан. Грецке "аксіа" значить "достоинство, честь" — те саме значенє має у Славян також слово "сан" (з него утворились і инші вираженя, як сановник, сановитий).

 

Початково назва "Сан" означувала piку поважну, знамениту, маєстатичну.

 

Міклошич повідає в своїм етимолоґічнім словари, що слово "сан" переняте Славянами з язиків, що зачисляють ся до тураньскої ґрупи (як давний язик болгарскій, половецкій, турецкій). До тої-ж ґрупи зачисляв ся і язик Фінів, котрі колись жили в нашім краю.

 

____

 

6) Стеревяж. Назва початково фіньска Tervini, перекручена відтак Ґотами, котрі у нас панували, нa Tervingi. В нашій бесїдї повинно вийти Теревяж; приставне с вказує лиш на спосіб, в якій люд старає ся узмисловити собі незрозумілі слова.

 

____

 

7) Прут. Назву тої ріки подав Геродот: Пирата; в пізнїйших часах, цїлими столїтями, нїхто вже не згадував про ню. Може відгомін того слова находить ся в народній назві "Протінґи", про котрих говорить Зосим при описї подїй з р. 38613). Ті Протінґи зачислялись до всхідних, степових Ґотів, могли від ріки Прут одержати свою назву.

 

Значенє Геродотового "Пората" незнане. В болгарскій язицї доховалось слово "порой" (потік); з него виводить Шафарик назву нашої pіки14).

 

____

 

8) Горинь/ Жерела тої ріки нeдалеко жерел Богу. Здовж Гориня мeшкали в старину Загоряне, або як Птолемей виражаєсь з латиньска: Тpaнсмонтани. В околици жерел Богу наводить Птолемей город Азаґаріон15). Відкинувши приставне а, в котрім так любувались Римляне і Греки, одержимо властиву назву того города: Загорин.

 

____

 

9) Бистриця, Бистра. Межи язико-словами веде ся від довшого часу спір над питанєм, як властиво виговорювалось і у давних Славян. Ми навіть докладно нe знаємо, як читати ся має і в письмах Кирила і Методія — що вже казати о часах Птолемея або Геродота! Межи ученими витворились три теорії, з котрих одна велить православяньске і вимовляти як аі; така вимова, не так ще дуже давно, була в язицї полабских Славян. Єсли в старину подібна вимова була і у наших предків, тогдї значенє дивачної назви Бастерни найшло-би відповідне поясненє. В наших горах богато рік і потоків, що зовуть ся Бистриця, Бистра, Бистрий; є і гори і цїлі пасма гірскі тої-ж назви — було-б то лиш в дусї давних Словян, якби жителї наших гір приняли були нaзвy від pік та річок, над котрими поселили ся.

 

1) Нестор (виданє Міклошича) гл. IX: "Угличи і Тиверьци сїдяху по Днїстру, присїдяху к Дунаєви, і бі множество их і суть гради их і до сего дьне." Ті "гради" то, здає сь, бессарабскі і подільскі вали, про котрі була вже згадка.

2) Constantinus Porhyrogenitus "De adminis trandо imperio" cap. 9.

3) Шафарика Славяньскі старинности т. І гл. 22 §.3. Шафарик корень слова Τύρης відносить до славяньского вираженя "тур".

4) Греки писали Άγαφύρσοι і Άγαφούρσοί. В такій-же двоякій спосіб писалось і имя одного скитского короля: у Геродота Ίδάνφυρσος, у инших старинних писателїв Idanthuras. Гл. Шафарика Славяньскі старинности т. I гл. 20 §.6.

5) С. Plinii Secundi Historia naturalis lib. IV cap. 12 (25). Не буду ту наводити тих безчисленних комбінацій, які натворено при коментованю слів Плінія. В дохованім до наших часів текстї находить ся та невинна похибка, що місто "silva Duria" написав хтось в пocпixy "sive Daria", з чого очевидно вийшла мисль зовсїм баламутна. Що моя поправка на "silva" єдино добра і дає ясну мисль, посвідчить сам текст, котрий ту дословно наводжу: "А Maro sive Daria est, a Suebis regnoque Vanniano dirimens eos (т. є Даків); aversa Basternae tenent aliique inde Germani."

6) Ptolemaei Geographia lib III сap. 7 §.1.

7) Altslovenische Lautlehre Wien 1878 ст. 258: "Славяньскій звук x повстав з первістного c." А на от 202: "X утворилось на сдавяньскій земли з давного с."

8) У Плінія Потисє зове ся Раthissus. Прийменник "по" виговорював ся давнїйше "пa", як того богато слїдів в нашім язицї: патока, паробок, пасинок, пабородок пагірок, пагність, парій, пасїка, память, паволока, пажерливий, палуди, павечерница, пароги, паросток, патик, патороч, пачоси, пакоси і т. д.

9) Historia naturalis lib. IV cap. 11 (18).

10) Helmoldi Ćhronica Slavorum lib. І cap. 2.

11) Геродот, кн. IV гл. 108—109. В Ґелонах звичайно добачають Славян; перекручена на грецкій лад назва пригадує наші "Голі" гори. Ґелони займали ся управою рілї і огородництвом, живили ся збіжем; Будини, як пише Геродот, жили "кошами".

12) Lib. ІІІ. сар. 5 §.18.

13) Zosimi historiae lib. IV cap. 38.

14) Старинности славянскі, т. I гл. 22 §.3.

15) Кн. ІІІ та 5 §.28.

 

[Дѣло, 16.12.1891]

16.12.1891