«Нинішнє відродження ідеологій, заснованих на тожсамості й крутому націоналізмі, почасти зумовлене неспроможністю «ґлобалізаторів» структурувати свій проект за допомогою духовного вокабуляру»
«¡Saluton!» — «Вітаю!» універсальною мовою есперанто. Ви не говорите есперанто? У 1960-х на околицях Парижа, де я готувався до випускного іспиту на атестат зрілості, як і багато моїх ровесників, я ходив на уроки есперанто, які додавалися до уроків англійської, німецької для добрих учнів та іспанської для не таких добрих. Дивна ієрархія тієї епохи. Найкращі вчили есперанто, яке одночасно було і мовою, і всесвітнім проектом. Після війни Європейська Унія і ґлобалізація спонукали до мрій.
Цей забутий епізод знову згадався завдяки книжці американської есперантистки Естер Шор Bridge of words («Міст слів») (Нью-Йорк) та неприязні, що її, як виглядає, будить ґлобалізація. Коли ми спостерігаємо нашу довгу історію, то бачимо, що людство безупинно вагається між мрією про єдність і поверненням до тожсамості — з часів Вавилонської вежі, яка розсіяла нації. У 1870-х Вавилон мордував молодого Людвіка Лазара Заменгофа, студента з Білостока, нині це Польща. Заменгоф розмовляв російською з можновладцями, польською на вулиці, німецькою в школі та ідиш вдома. Він бачив, скільки напруження створювала відсутність спільної мови для цих народів, і розумів, що досвід Білостока можна було застосовувати для решти світу. Тож Заменгоф поставив перед собою завдання не заміняти одні існуючі мови іншими, а створити універсальну мову, яка б годилася для торгівлі й науки.
Позаяк такої мови не існувало, він її створив і назвав Linguointernacie, міжнародна мова. Її словник, опублікований 1887 року у Варшаві, він підписав псевдонімом доктор Есперанто (доктор Надія). Дуже скоро в нього з'явилося багато послідовників у центрі Європи, у Франції, яка перетворилася на осереддя нової мови, в Іспанії, Бразилії, США, а також в Китаї та Японії; вони назвали нову мову «есперанто».
Як можна створити мову? Метод Заменгофа простий і полегшує її вивчення: за його розрахунками для оволодіння есперанто знадобляться три місяці. В моєму випадку це було занадто оптимістично, тому що вивчив я небагато і все забув. Лексикон Заменгофа пропонує дев'ятсот коренів, які походять з романських мов і відмінюються за правилами слов'янської граматики. Після оволодіння цими інструментами есперантистів закликають розвивати мову і вводити в неї необхідні неологізми. Комп'ютер, якого не існувало в часи Заменгофа, нині називається Teknokampil. Естер Шор згадує, що утопія Заменгофа, його антивавилон, не була одиничною ініціативою. У 1879 р. в Німеччині католицький священик Йоганн Мартін Шлеєр зі схожою метою вигадав волапюк. Французи мого покоління, мабуть, згадають віц генерала де Ґолля супроти «інтеґрації» Європи, сказаний ним 15 травня 1962 р. по телебаченню: «Данте, Ґете і Шатобріан були частиною Європи тією мірою, якою вони були італійцями, німцями і французами. Вони б не дали Європі нічого, якби думали і писали якимось есперанто чи волапюком».
Де Ґолль належав до покоління, для якого есперанто і волапюк були перебільшеними «загрозами», тому що Заменгоф лише пропонував другу мову. Цією другою мовою стала англійська, і це доводить есперантистів до розпачу. Не тому, що вони є англофобами, а тому, що есперанто є нейтральною мовою, яка не надає ніякої переваги жодній країні. Добре розуміючи цю нейтральність, засновники Ліґи Націй у Женеві в 1922 р. міркували над тим, щоб зробити есперанто робочою мовою; французька делеґація не погодилася на це, побоюючись, що есперанто зашкодить гаданому універсалізмові французької мови. У той самий період керівники нового СРСР також роздумували над тим, щоб прийняти есперанто як спільну мову імперії, доки Сталін не вирішив, що нею буде російська, і покінчив з есперантистами. Що ж, французька вже не є всесвітньою мовою, а есперанто не вмерло.
На запитання «скільки людей говорить есперанто», есперантисти відповідають: Sufice, достатньо для того, щоб мова залишалася живою. Немає жодного сумніву, що їх у світі є від мільйона до двох і їх кількість зростає завдяки Інтернету, який сприяє вивченню есперанто. Інтернет також дозволяє есперантистам спілкуватися одне з одним, і мережа перетворилася на країну-замінник для цих мовців-апатридів. Не маючи території, есперантисти мають свій прапор — це зелена п'ятикутна зірка на білому тлі. Щороку вони збираються на конґрес, де розмовляють лише есперанто, перший з них відбувся 1905 року в Булонь-сюр-Мер. Есперанто виживає ще й тому, що це не лише мова, це надія, яку Заменгоф назвав interna ideo. Ця універсальна віра надихається мудрістю рабина Гілеля (І ст. до н.е.), для якого будь-яка релігія узагальнювалася в одному реченні: «Стався до іншого так, як хотів би, щоб ставились до тебе».
Читачу, це не є ані наполегливе запрошення всім стати есперантистами, ані особиста віра у порятунок через Заменгофа і Гілеля. Натомість я думаю, що віра Заменгофа у переваги лінґвістичних, комерційних, наукових та культурних обмінів є нерушеною цінністю, якій треба було б знову дати поштовх. Нинішнє відродження ідеологій, заснованих на тожсамості й крутому націоналізмі, почасти зумовлене неспроможністю «ґлобалізаторів» структурувати свій проект за допомогою духовного вокабуляру. Прибічники «закритого суспільства» та неотрибалісти мають interna ideo, яка базується на етнічній концепції тожсамості. Натомість «ґлобалізатори» проявляють себе матеріалістами і мовчать. Їм бракує interna ideo.
Guy Sorman
«Saluton»
ABC – 28/11/16
Зреферувала Галина Грабовська