Ілько ЛЕМКО

 

«Ви ж про війни почуєте і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтеся, бо "статися належить тому…"» (Мт. 24, 6–7). Заколисані направду довжелезним мирним більш аніж півстолітнім періодом (1945–2014) ми з якогось дива себе переконували, що й надалі ще дуже довго, а може, й вічно, житимемо в мирі, що десь у світі, може, й виникають війни, але тільки не в нас. Тобто вислів китайського прем'єра маоцзедунівських часів Чжоу Еньлая «В кожного покоління обов'язково повинна бути своя війна» нас не стосуватиметься. Чому ми були так наївно у цьому впевнені? Тому, що страшенна Друга світова забрала понад десять мільйонів життів українців і цим ми «відстрілялися» на багато століть наперед? А може, тому, що СРСР розвалився порівняно мирно і ми щасливо проскочили цей історичний буревій, який виявився не таким уже й руйнівним, як очікувалося?

 

Але такі процеси, як розвали імперії, містять у собі страшні рецидиви, які проявляються і через десятиліття. Через 23 роки розвал СРСР рикошетом траснув по Україні російсько-українською війною. Яка несподіванка! Але ж Син Божий прорікав: «Глядіть, не лякайтеся, бо «статися належить тому…»

 

Ба більше, вже у квітні 2014-го стало модно говорити про початок Третьої світової війни, сепаратистські ЗМІ так і захлиналися від ейфорії: «Воюємо проти натівських леґіонів. Путін на Донбасі вже розпочав Третю світову». Що не кажіть, дуже престижно для алкашів-люмпенів бути фіґурантами найважливішої події у світі — світової війни: «Мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем! Мировой пожар в крови — Господи, благослови!» (О. Блок). Довго-довго чекали-чекали ми на Третю світову, фактично від 1947 року, і так і не дочекалися, може, вже нарешті дочекаємося?  

 

Багато хто навіть дуже серйозно говорить нині про Третю світову. Світові війни з чогось таки починаються, наприклад з Сараєва, Глівіце. З чого почнеться Третя світова: з Мар'їнки, Алеппо, Мосула, з чергових українських «диверсантів» в Криму чи, може, в самій Москві? Але насамперед усвідомимо собі, що ж таке світова війна, тобто ґлобальний воєнний конфлікт. Про такі важливі події, як світові війни, навіть коломийки складають. Ось що мені колись наспівував один старий гуцул з Надвірної:

                 

                 Ой, як почєла Сербія з Австрійов сі бити,

                 Отоди ї' цар зрадливий почєв боронити.

 

Лише в одному з не найважливіших епізодів Першої світової війни (Галицька битва), коли ще й потужних засобів масового знищення людей не було, а єдиним засобом зв'язку і передання інформації були поштові голуби, лише за місяць часу, від серпня до вересня 1914 року, на невеличкій території, на річках Золота і Гнила Липа (якась мізерна частинка нинішніх Перемишлянського і Золочівського районів Львівської області), де було скупчено понад півтора мільйона австрійських і російських військ, з обох сторін було вбито і поранено понад півмільйона вояків. За два з половиною роки нинішньої російсько-української війни загинули 2 533 українські вояки, близько десяти тисяч поранені. Тут на лінії зіткнення протистоять менше ста тисяч вояків з обох сторін. І лише в афганській війні СРСР українців загинуло майже стільки ж.  

 

Сучасні масштаби, звісно, не ті, що у Першу світову, про Другу взагалі мови нема. Закрадається зваблива думка, що світ став менш кровожерливим. Узяти хоча б війни так званої Холодної війни, хоча для Кореї, В'єтнаму, Афганістану etc це були війни аж надто гарячі. Взагалі патякання про якусь Холодну війну, коли тут не вбивають, а там десь вбивають, є принаймні зневажливим лицемірством у стосунку до тих народів, де людей знищують сотнями тисяч і мільйонами. Так от, у Корейській війні (1950–1953) загинуло близько чотирьох мільйонів, з них близько 150 тисяч американців. У В'єтнамській (1965–1975) загиблих 1,3 мільйона, з них 58 тисяч американців. У Афганській війні (1979–1989) вбито два мільйони, з них понад 15 тисяч радянських вояків. Війна в Перській затоці (1990–1991) забрала життя ста тисяч іракців і лише 148 американців. Під час воєнної операції в Сомалі (1993) загинуло близько 400 сомалійців і лише 18 американців.

 

Тобто з роками від часу завершення Другої світової війни і до початку XXI століття бачимо тенденцію стрімкого зменшення кількості загиблих у війнах так званої Холодної війни (до слова, арабо-ізраїльський, індо-пакистанський воєнні конфлікти, кривавий розпад Югославії, російсько-чеченські війни з відомих причини до Холодної війни ми не зараховуємо). З початком нового століття чисельність загиблих дещо зростає: в Іракській війні (2003–2009) вбитих серед мирного населення понад сто тисяч, американців близько 4 тисяч; у війні в Сирії (почалася 2011-го) вбито близько півмільйона людей; в Російсько-українській війні (почалася 2014-го) загиблих близько десяти тисяч.  

 

Чи переросте врешті вервиця війн Холодної війни в гарячу, коли гинутимуть не тисячі, а сотні мільйонів людей, — питання цікаве. Чи має шанси найближчими роками розгорітися Третя світова війна (тут робимо акцент на слові «світова»)? Подивімося назад в історію, і збагнемо, що світова війна передбачає насамперед наявність ворогуючих блоків держав: у Першу світову це Антанта і Четверний союз, у Другу світову — союз Німеччини, Італії, Болгарії, Румунії, Японії проти Антигітлерівської коаліції у складі СРСР, США, Британії і Франції.

 

На відміну від попередніх світових війн, головний нинішній «реваншист» і «поджигатель войны» (лексика і риторика СРСР) Росія, озирнувшись навколо, ясно побачить, що серйозно йти до неї в союзники і воювати за неї охочих катма. Чим «причарував» Гітлер Італію і Японію, — питання окреме, але факт, що Росія нікого нині «причарувати» не в змозі. Та все ж гіпотетично уявімо собі нову світову війну за усіма класичними канонами. Отож Роберт Мугабе, виявляючи вірнопідданство Путіну, нападає на Південно-Африканську Республіку, Башар Асад вкупі з Іраном — на Ізраїль, Ніколас Мадуро і Данієль Ортега — звісно ж, на США, на кого ж іще? Хто там ще за Росію? Сербія нападає знову на Хорватію і Словенію, і на свою рідну Чорногорію, члена НАТО. Мріємо далі. Марін Ле Пен здійснює державний переворот і нападає на Велику Британію. Трамп остаточно божеволіє і нападає на всю Європу. Кого ми ще забули? Ага! Білорусь нападає одразу на дві держави — Польщу і Литву. Оцей останній варіант здається не таким уже й фантастичним, хоча хитрого голову колгоспу Лукашенка, сторожового пса євразійських обширів, здається, вже підгодували підступні гейропейці, кидаючи йому в будку недоїдки з гейропейського столу, і цілком невідомо, чи «підпишеться» він за Путіна, коли буде очевидною перспектива поразки останнього і коли Гейропа буде всіляко задобрювати свого «останнього диктатора».

 

Можливі ще й інші фантасмагоричні варіанти. Європа вкупі зі США починає проти Китаю новітню опіумну війну (Китай вже дістав піндосів з Гейропою своїм фактичним економічним домінуванням у світі), тоді Серединна Земля зі своїми старими друзяками Північною Кореєю, підтримуючи Путіна, відмовляється від претензій на Далекий Схід і Сибір і воює з Південною Кореєю і Японією (сателітами США) за сумнівні і нікому не потрібні острови у Південно-Китайському морі. А філіппінський президент-диктатор Родріґо Дутерте, який матюкає Америку і вважає Путіна своїм кумиром, об'єднавшись із Науру, нападає на Австралію, цей оплот гидотної піндосії в Океанії. Військовий союзник Росії з російськими базами на своїй території Вірменія, натхненна Путіним, нападає на члена НАТО Туреччину, щоб відімстити за збитого російського пілота і заодно за 1915 рік. Таким чином все «проґресивне людство» воює по всьому світу на стороні Росії — світоча всіх пригноблених іудо-піндосією народів, світлі ідеї «скреп» врешті перемагають і над усім світом «пляшет наше русское солнце» (О. Дугін).          

 

Якщо ж відкинути усю цю крейзову фантасмагорію, то усім зрозуміло, що на запитання, чи готові ви помирати за Росію, ніхто з народів світу ствердно не відповість, навіть «йоб-бік-нуті» її адепти. Тоді яка ж це, до холєри, світова війна? Війна однієї країни-нездари проти цілого світу. Країни, яка не має ані працьовитого населення, ані передових технологій і виробляє лише півтора відсотка світового ВВП. Економіка Росії занепадає, гроші вичерпуються, залежність від російських енергоносіїв диверсифікується цивілізованими державами, не за горами й повний економічний крах. З лузерами ніхто справи мати не хоче, тим більше — за лузерів воювати і вмирати.    

 

ВВП у Німеччині протягом тридцятих років минулого століття зріс удвічі, економіка була на шаленому піднесенні, все зростало, будувалося і вироблялося, технічна думка стрімко йшла вперед, а на 1941 рік у розрядженні Гітлера була практично вся економіка підкореної Європи, ну й що з того? І що тут лапати сучасній Росії? А нічого. Незмірно потужніший і навіть респектабельніший міжнародний гравець СРСР ще міг претендувати на роль суб'єкта світової війни, і в жодному разі на таку роль не може претендувати шнурантська путінська Росія. Та не тішмося з цього дуже. Особливо ми, українці.      

 

Зовнішня політика, звісно ж, є продовженням внутрішньої іншими засобами. Зацькована світовими санкціями держава леґітимізованого ледарства і пофігізму, де нічого не виробляється і нічого не створюється, заради тримання свого населення у покорі хапатиметься за війну, як за рятівне коло. Яка різниця, де воювати, аби лишень підтримувати «патріотизм» і «велич» зголоднілого «з бодуна» народу? Навіщо летіти чи плисти зі зброєю аж до Сирії, а потім шукати місця, де заправити свої недолугі військові кораблі, коли під боком є Україна? Розрусі й невдоволенням, загрозі голодних бунтів у російській глибинці можна дуже швидко і ефективно зарадити затриманням чергових «українських диверсантів» і того ж дня з «чистою совістю» почати бомбардувати Київ, Львів і Дніпро. А для ще більшої певності можна підірвати гексогеном пару житлових багатоповерхівок на вулиці Гурьянова чи на Каширському шосе в Москві, а потім на руїнах знайти «візитку Яроша». Мер Пітера вже готовий на час війни видавати кожному пітерцю по 300 грамів хліба щоденно (до речі, у Києві під час Голодомору 1933 року видавати по 400 грамів). Мобілізують мільйон «граждан алкоголиков и тунеядцев», будуть їм видавати не по сто грамів горілки щоденно, як у Другу світову, а по цілій пляшці — і для повномасштабної війни з Україною все буде готове. Так що чи варто так шалено радіти поглибленню антиросійських санкцій — це теж питаннячко не з легких.   

 

З огляду на такий імовірний розвиток подій, гіпотетична «Третя світова» з ширшим театром воєнних дій десь у Балтії, Польщі чи в басейні Чорного моря була б для України кращим варіантом, а інакше доведеться протистояти кровожерливому азійському монстру наодинці.     

 

«Глядіть, не лякайтеся, бо належить статися тому». І вкотре не дає спокою наївне запитання: через що стаються війни? Якщо Другу світову розпочав шизонутий фюрер, то Першу — цілком розумні, освічені й притомні монархи: наш найясніший цісар, кайзер Вільгельм і цар Микола. Зараз можна констатувати, що це було бездумне лицарство, про яке так застерігав і яке так нещадно картав Шопенгауер, коли повністю відкидається будь-яка дипломатія і за мізерну образу гонору треба йти битися на смерть і тягнути за собою мільйони невинних. Найдурнішою є марксистсько-ленінська теорія, яка й досі мусується російською пропаґандою, — про боротьбу за джерела сировини і ринки збуту як головні причини війн. Таку відверту дурню навіть не цікаво й розглядати. Та чи насправді цікаво, якими є причини війни, якщо виникненню війн не можна зарадити жодним чином.

 

Тут вочевидь є причини більш ґлобальні, які нашим мізерним людським розумом осягнути неможливо. Це Божа кара за гріхи, і доки існує гріх, доти виникатимуть війни. А це буде вічно. Чи довго вдасться людству балансувати на краю леза — теж запитання досить цікаве. Досі тако-сяко вдавалося, чи вдасться це робити й надалі, коли все більшою і більшою буде спокуса натиснути ядерну кнопку?.. І тоді вже жодного значення не матиме, чи це світова, чи несвітова війна.      

 

 

29.11.2016