Внутрішна ситуація політична.

У внутрішній ситуації політичній в Австрії заносить ся на якусь зміну. Ще перед кількома тижднями появились в угорских дневниках і в провінціональних ґазетах нїмецких вісти про зміну в кабінетї ґр. Таффого, а тепер ті вісти зазначують ся виразнїйше в орґанах поодиноких партій парляментарних. Причиною сподїваних змін в кабінетї має бути се, що теперішна внутрішна ситуація політична єсть вже дальше невиносима.

Внутрішна ситуація представляєсь доси так, мов-би була лише провізорична. Перед скликанєм нової ради державної відбулись у Відни — як звістно — конференції проводирів трех головних партій парляментарних, лївицї, Поляків і клюбу Гогенварта, та сі конференції скінчились на тім, що кожда партія застерегла собі політику вільної руки при рівночаснім змаганю виповнити проґраму, яку правительство визначило собі в престольній бесїдї цїсар свій. Ґр. Таффе вдоволив ся на-разї і такою розвязкою ненаручного положеня політичного, a навіть умів дотепно зарадити першим неконсеквенціям неприродної ситуації, именно при дебатї адресовій, піддавши гадку — не ухвалювати нїякої адреси, бо знав, що для спільної адреси не було би більшости в палатї. Але така провізорична ситуація мабуть не зможе тревати довше. Се предсказували зараз на початку нинїшної ситуації проводирі лївицї, Плєнер і Хлюмецкій, на зборах свого сторонництва, але заразом і давали пізнати, що Нїмцї — а взглядно парляментарна лївиця — повинні мати провід в тій більшости. Поляки, котрі в провізорії парляментарній займали рівнорядне становище з лївицею і клюбом Гогенварта, не хотїли на разї признати голосно, що більшість явно здеклярована єсть необхідною, — аж коли послїдні подїї в радї державній що раз більше напирали до рішучого кроку, заявив в квестії більшости парляментарної, орґан проводирів "кола" польского Czas в трех листах політичних з Відня, що мусить прийти до витвореня одноцїльної більшости парляментарної.

Політика вільної руки поодиноких тіл партій парляментарних показала правительству, що оно не дійде до ладу з переведенєм своєї проґрами і взагалї з працями парляментарними. Досить нагадати справу безпосередних виборів з громад сїльских, при котрій сторонництва парляментарні уґрупувались в оріґінальний спосіб. Ся оправа мусить проводирів "кола" польского дуже мучити, бо і в згаданих листах політичних з Відня вказує ся на ню раз-у-раз яко на таку, котра би могла порізнити Поляків раз на все з правительством. Поляки видвигнули справу децентралізації зелїзниць, хоч і не перед форум парляменту, і вказали Нїмцям, що за сею справою, єсли би хотїли єї доконче перепирати, мали би за собою молодо-Чехів і взагалї всїх Славян. Нїмцї сильно заопонували справі децентралізації, а полагодженє єї вказало Полякам, що правительство, хоч і як раде з того, що Поляки єго підпирають, все таки форитує Нїмцїв, та не раде випустити з рук тої нагоди, що Нїмцї йдуть разом з правительством. Рівно-ж і супротив клюбу Гогенварта правительство показало, що не гадає надто бавитись з ним в сентіменти, бо острий виступ міністра Ґавча против домагань Словінцїв був мов визивом до боротьби.

При такім станї річей Поляки промoвили, що доконче треба більшости, котра би безусловно віддалась правительству. Правительство могло би своєю силою вложити таку більшість з трех партій, лївицї, Поляків і клюбу Гогенварта, але під отсими условіями, наведеними в листах з Відня:

"Стороництва мають на весь час своєї працї парляментарної відложити на бік свої політичні жаданя. Се відложенє можливе тодї, коли кождий з клюбів більшости буде мати ґарантію, що задля відложеня своїх політичних жадань за той час не зазнає нїякої політичної страти. Хто має депонувати свій скарб, глядає для него пристанища. Поляки мали би тогдї ґварантію, коли-б або покликано другого Поляка до кабінету, або урядників з Галичини на висші посади у всїх міністерствах. Се повинно зробити правительство. А самі сторонництва, що мали би зложити більшість, повинні уложити проґраму своєї працї, plus і minus, на шість лїт. Проґрама minus, неґативна, повинна точно означити ті справи, які не сміють в тих шести роках піднестись в парлямент, щоб не заколотити довірія при спільній справі. Н. пр. справа безпосередних виборів єсть для Поляків политичною a для лївицї чисто технічною, — длятого потреба наперед означити характер многих справ, чи их уважати за політичні чи нї."

Се були би головні точки, після котрих раді би Поляки допомогти правительству в зложеню більшости.

Лївиця-ж в своїм орґанї N. fr. Pressе, розбираючи сю проґраму з Czas-y, виказує неможливість переведеня єї, бо Нїмцї не пристануть нїколи на союз з клюбом Гогенварта.

Справа тепер розбирає ся, а найбільше займають ся нею круги польскої делєґації, — видно, Полякам се дїло найпильнїйше.

Зі зміною внутрішної ситуації в парляментї мусїла би настати зміна в кабінетї ґp. Таффого. Нїмецка лївиця борола ся від 12 лїт за тим, щоби єї проводир д-р Плєнер обняв якій портфель міністерскій, тож при змінї ситуації Плєнер став би міністром, і то фінансів, бо — як говорять у Відни — мін. Ґавч уступив би, гр. Шенборн став би міністром просвіти, д-р Штайнбах міністром судівництва, a міністерство фінансів ждало би на Плєнера. Полякам при тій комбінації дісталось би дві посади шефів секційних при міністерствах.

І настало би міністерство "Таффе Плєнер", пригадуюче з давної ери "Аверсперґа-Ляссера". Про таку зміну справедливо говорить N. Reforma, що Поляки по 11 лїтах своєї вислуги правительству Таффого, витягнули би каштани з огню для централів, для непримиримих ворогів всего, що славяньске. "Байст, — каже, — мав рацію: Австрія єсть державою неймовірностей. По кокетованю з Поляками, Чехами і Словінцями, по розвитю проґрами національної — робить ся сальтоморталє — гокус покус політичний і Плєнер надає тон австрійскій політицї! Плєнер — то не Ґавч, Бакегем, Шенборн, Штайнбах, то вже не австрійскій хлопак в шахах — се один з найзнатнїйших матадорів нїмецких, централ, котрого проґрамою єсть гнет всего, що не нїмецке і не централістичне..."

Тілько ж звістна річ, що за союзом з централом Плєнером стоять найвпливовійші фіґури "кола" польского...

[Дѣло]