Ми зробили нормою модель, яка шукає прибутку в моральній неоднозначності
За останніх кілька тижнів те, що ми завжди і так знали, однак вважали за краще не помічати заради зручності, іґнорувати виявилося все важче. Факт той, що цифрові послуги не є безкоштовними і ніколи такими не були, а те, що котрась компанія з Кремнієвої долини, яка колись стверджувала, що вони будуть такими, робила так лише тому, що це відповідало аґенді чи цієї компанії чи когось ще.
Згадайте всі цифрові послуги, якими ви користуєтеся щодня, не заплативши ні цента: е-мейл, туристичні додатки, соціальні медія, YouTube, пошук, Wikipedia. Якщо ви мали б платити за кожну з них, то наскільки ви би їх використовували?
Це відкриття – не результат краху курсу акцій компаній, які надають безкоштовні інтернет послуги. І не є наслідком того, що у безлічі компаній, які займаються розробкою додатків, закінчилися опції фінансування своєї збиткової діяльності. Це вразило нас через скандал з «фейковими новинами», що привів нас до питання, чи новини й інформація, які ми споживаємо онлайн задурно, ґенерувалася коли-небудь в наших інтересах.
Проте обурення — яке випливало з усвідомлення того, що такі безкоштовні сервіси, як Google і Facebook, яких закликають цензорувати і фільтрувати новини — неправильно діагностує ситуацію. Правильний діагноз інший: впродовж останніх 20 років ми нормалізували цифрову економіку, що самофінансується або звертається до тих інвесторів, які толеруватимуть довгострокове cash burn («палити готівку» – період вкладень до моменту прибутковості) задля отримання монопольного контролю, чи створюючи бізнесові моделі з прибутками від морально неоднозначних ситуацій.
Саме туди, куди традиційні медіа-інституції остерігались — через віру в редакторську відповідальність, баланс і контекст — ступати з рекламою фінансованими моделями, входять— без жодних галузевих кодексів поведінки — соціальні медіа платформи. В гонитві за кліками межі між поглядами редакції, рекламою, розвагами і політичною пропагандою цілковито розмиваються.
Зростаючий кібер-індустріальний комплекс, з його перехресно субсидійованими моделями унормувався настільки, що витісняє сеґмент багатших клієнтів на користь тих, хто не платить, евфемістично називаючи це «екосистемами». Екосистема, якщо ви не знаєте, – це стан взаємної співзалежності між організмами, де часто один організм повинен підкорятися іншому для того, щоб система досягла балансу.
Нічого з цього не є новим. Востаннє, коли країна унормовувала складну мережу взаємозалежностей, це називалось Держпланом. Так само, як і сьогоднішня інтернет-економіка, тамта радянська система базувалася на ідеї, що технократичний та науковий процес центрального планування може справедливо карати одних на благо інших.
І так само як нинішня інтернет-економіка, тоді унормувалась хибна ідея, що науковий прогрес може створити ріг достатку безкоштовних ресурсів без жодних пов’язаних з цим витрат та втрат свободи.
Це омана раптово обірвалась в 1985-му. Хвиля економічних криз, споживчих дефіцитів та реґіональних нестабільностей, включно з відродженням націоналістичних настроїв, викрила, що централізована, перехресно субсидійована економіка Радянського Союзу збанкрутувала і має бути реформована.
За цим слідувала perestroika- і glasnost-ера, тобто "реструктуризації" та "відкритості". Проте на той момент вже було надто пізно, щоб врятувати радянську систему. Її внутрішні дисбаланси стали завеликими. В 1991 під вагою своєї власної провальної економіки СРСР розпався.
Проте в результаті цього розвалу сталося ще щось. Скасування субсидій тим, хто став вже настільки безнадійно залежним від цієї системи, що вже не міг поза нею подбати про себе, призвело до зворотної негативної реакції. Багато хто тужив за поверненням старої системи — байдуже, що ціною тоталітаризму. Політична свобода, виявилось, в деяких випадках є просто надто дорогою.
Уявіть, яким буде наслідок, якщо б цифрова економіка зазнала подібного регулювання.
Isabella Kaminska
The price of unfounded news hints at the true cost of the web
Financial Times, 22.11.2016
Зреферувала Леся Стахнів.
25.11.2016