Назарій Заноз

 

Світ звар'ював, і це не новина. Новиною є радше те, що багато людей дізналися про це тільки тепер, хоча самі вар'юють із світом в такт уже не перший день.

 

В найскладніші моменти нерідко виникає бажання піддатися загальній ейфорії, продатися богам, котрі ділять усе суще на біле та чорне, трансцендентне й іманентне, добре та зле. Здатись на поталу діалектики та стати її глашатаєм. Кинутись в обійми екстремумів та палких істерик, податися на марґінеси, лиш би не мати ніяких сумнівів і не мучитися постійно од необхідности вибору. Не відати про всі ці відтінки сірого (хоча про книжку з подібною назвою краще дійсно не відати), про палітру напівтонів та хроматизм. Не мати ніколи сумнівів у своїй правоті. Знати, за кого голосуватимеш, ще задовго до початку виборів, не зважувати всі факти й не обмірковувати потенційні наслідки, не намагатися розібратися в ситуації. Не піддавати усе це сумнівам. Піддаватися чужій силі і власним слабостям. Податися куди подалі од цієї сумнівности.

 

Так і кортить часом зірватися й розпочинати усі пости в соцмеражах та есеї словами «Тільки дебілові незрозуміло, що», «Однозначно», «Лиш олігофрени ще не дійшли до того», «Це видно, як Божий день», «Таке розуміють навіть малі діти» й постійно постулювати цю очевидність, на всі боки бризкати непробивною певністю, не розбираючись в ситуації, стверджувати єдиновірну думку, звісно, власну, й проповідувати її як релігію, оголошуючи усі відхилення од неї сектантством та єрессю. Заснувати для цього власну секту. Потім заснувати іншу й натравити її на попередню, учасників котрої наректи відступниками. Після того повернутися в лоно конформізму й оголосити полювання на відьом, заодно висунувши свою кандидатуру на посаду президента.

 

Але далі за кортіння справа не дуже заходить, бо неодмінно наступають сумніви. Сумніви, що так буде легше і краще. Що так не втратиш своєї сумнівности, а з нею мислення, а отже, відчуття власного існування. Крім того, не довідаєшся й частки правди, на котру тією непевністю і полюєш.

 

Місце правди, здебільшого, десь посередині. Але середина — се місце перетину двох марґінесів. Тому без марґінесів не обійтися, хоча марґіналів деяких дуже часто варто обходити, особливо увагою.

 

При цьому середина — се місце концентрації найбільшої непевности. Локалізація підвалин картезіанства. Усіх сумнівних слів: «майже», «напевно», «мабуть», «либонь», «можливо», «здається», «вірогідно», «ймовірно», «здебільшого», «переважно», «схоже», «вочевидь», «наче», «сливе», «сумнівно», «ніби» etc. Різних ступенів сумніву й вірогідности. Критичного ставлення до промовленого. Місце скупчення обережности. Щось посереднє, за чим не тягнуться й що вважають за слабкість. Чому не ймуть віри, бо правда наче мусить бути найбільш певною. Йти напролом. Відкривати двері ногою, а не плутатись, ніби злочинець в своїх показаннях. Добро ж мусить бути з кулаками. А як заповідає старий бородатий анекдот: «Щоб перемогло добро — треба, аби зібралися всі хороші і вбили всіх поганих».

 

***

 

«Не сумнівайся, — шепоче світ, — бо настала епоха маскультного "Ask for more". А це не місце для сумнівів. Це час завищених очікувань. Надмірних запитів. Пошуку ідеалів серед неідеальних. Творення собі кумирів. Пошук вождів. Прагнення довести все до позірної досконалости. Доба фотошопу, салонів краси та пластичної хірургії.

 

«Прагни більшого», — кричить зі всіх екранів тобі ця доба. Живи понад свої можливости та потреби. Бери кредити. Вимагай більшу зарплату, навіть якщо ти і теперішньої не заслуговуєш. Їбаш невпинно. Не хочеш — кради, але знайди гроші, щоб не виглядати, як лох. Купуй дорожче авто. Тримай вдома більше готівки за всіх. Купуй найновіший планшет. Працюй більше над своїм тілом. Поглянь на сусідів, котрі добудовують третій поверх. Поглянь на качка із твого спортзалу. Хто ти на їхньому тлі? Невже ти не чув про наймоднішу дієту? Невже не пробував збільшити член? Не купив ще засобу для надпотенції? Чому ти досі не заклала силікон в усі стратегічно важливі об'єкти? Чому досі не на енергетиках? Для кого ж придумали citius, altius, fortius? Де твій змагальний дух?

 

Але це вірно й для протилежного: «Вимагай більшого» за ті самі гроші (від того все це перемішування стилів та жанрів, уся конверґентність медіа, мультитаскність та смартфонність чи то ґаджетність, епоха ментального смузі, котру хочеться розбачити). Вимагай більшого від інших. Очікуй більше, ніж можеш віддати та взяти. Не йди на поступки, поки не виконають твої вимоги.

 

Вдавай ідеальність, імітуй надідеальність, вдавай найнадідеальність! Не пробачай неідеальности іншим. Ніякого права на ваду, жодного права на помилку. Все або нічого, бо «Impossible is nothing». Це ж епоха супергероїв та мотиваційних відео. Пробачати можна тільки кумирам, навіть якщо вони виродки, головне, аби виродками були ідеальними, і бажано, щоб засвітилися в мотиваційних відео. Тоді все пробачається.

 

Од цих захцянок, од цих завищених запитів, до влади якраз приходять останні, ті, хто обіцяє дати більше. Од того хвиля популізму котиться від материка до материка. Її крикуни обіцяють «підняти з колін» чи зробити «great again», але кожного разу вони підіймають планку. Словесну планку. Підвищують ставки. Од того так лізуть зі всіх дір букмекерські контори, котрі грають роль можливости заробітку (а насправді втрати не тільки грошей, а й поваги, статусу і всього іншого), і адреналін підіймають так, що з вух вилазить.

 

Бо «Ask for more» — це ще й про хліб і видовища. Запит на непомірне «ще». На збільшення дози. Тому там, де втамовано голод, будь-яка трапеза перетворюється на обжировисько, аби відчувати щось нове, щось більше, ніж просто смак. Од того культ їжі. Культ кулінарних шоу та шоу, де жертви кулінарних шоу зганяють вагу.

 

Насичення розвагами так само потребує нових відчуттів. Од того потрібно, щоб зростали апетити аудиторії. Щоб вона ловила себе на гачок, підсаджувалася на голку, була готовою на все заради дози. Тоді її можна брати тепленькою.

 

Замість розбавляння, чергування повсякдення й веселощів, світ обирає кожен день як свято, не розуміючи, що цим або підсаджує себе на постійне збільшення дози розваг, або до перетворення святковости в повсякдення, чим нівелює саму ідею свята як неординарної події. Життя як карнавал. Смерть як карнавал.

 

Больовий поріг притуплюється. Емпатія редукується. Для всього потрібне збільшення дози: щоб пробити на сльозу, налякати, змусити людину поворухнутися заради шеру чи хоча б лайку. Для всього цього необхідно ввести її в шок, викликати емоції, розблокувати сльозові канали, вибити лайно з мозку чи дух. Тому медіа сенсибілізуються. Напихаються під зав'язку несумнівними словами: «страхітливо», «неймовірно», «шок», «катастрофічно», «загрозливо», «ґарантовано», «жорстоко», «такого ви ще не бачили», «18+», «секс», «найнайнай». Показують крупним планом рештки тіл. Наганяють саспенс, залишають інтриґу, котра має тримати ще після розв'язки, аби можна було зняти 4 сиквели до сиквелу і 2 тізери, навіть якщо мова про прості новини. Мислити треба серіями та сезонами.

 

Од того нашарування неправдивости, фейкової ідеальности, від купи ідіотизму, котрий нуртує довкола, виникає запит на прямолінійність. Забагато затамованого непромовленого. Його задовольняють ті ж самі популісти, бо прямолінійність потрібна позірна. Так само розважальна. Аби рубати правду-матку тільки з екрану, а в житті робити наперекір промовленому. Аби критикувати систему в рамках самої системи або в надії стати цією самою системою.

 

Найпевніш постульована «правда» нагадує пропаґанду. Вона ніби кричить: «Тільки не сумнівайтеся. Вірте на слово». І одразу хочеться шукати, в чому ж тебе намагаються кинути й намахати.

 

Недарма Мішель Монтень у своїх «Пробах» 4 століття тому писав: «Починаєш ставитися із нехіттю до речей правдоподібних, коли хтось видає їх за щось непохитне. Я люблю слова, що пом'якшують і злагоджують сміливість наших тверджень: може бути, цілком, імовірно, трохи, кажуть, я думаю і тому подібне» (пер. Анатоля Перепаді).

 

Тому «непевні часи» — це доба усього нечіткого, поміркованого, зваженого, либоньного. Час золотої середини, межових понять, шансу для аутсайдерів та андердоґів: Центральної Європи, малих міст, пограниччя, короткої прози, сіризни демократії, гуманізму. Всього того, що довгий період було упослідженим. Вважалося несерйозним. Незрілим. Надто посереднім.

 

Особливо воно не сприймається зараз. В таку добу найпевніше чуються радикальні популісти, хижаки, як сказав би про них Володимир Єрмоленко. Вони відчувають її крихкість. Намацують слабкі місця й розривають світ на шматки, бо кожен згрібає ковдру, «ґраб іт бай зе пуссі» і тягне на себе зі своїх марґінесів, бо кожен хоче урвати шматок, не думаючи про наслідки. Наслідки ж для тих, хто сумнівається, для слабаків. А їм, хижакам, потрібен результат. Картинка. Все інше — потім.

 

«Щоб відчувати цей світ і по-справжньому впевнено триматись у ньому, треба постійно трохи вагатися і виявляти гнучкість» (пер. Олекси Логвиненка), — писав Роберт Вальзер в своєму «Розбійнику». Щоб зберегти цей світ, додам вже од себе, треба триматись середини, аби він не перевернувся од зміщення центру ваги в бік марґінесів і не струснув усіх мешканців, як остогидлих ґедзів. Ставати точкою опори та точкою опору всьому «однозначному» та «безапеляційному». При цьому зберігати здорову сумнівність. Навіть щодо власних поглядів. Особливо щодо власних поглядів та непохитних постулатів.

 

Світ — це маятник. Людство гойдається від одного дуального поняття до протилежного. Так змінюється мода, так змінюється ритм життя: від війни до миру, від простого до складного, від раціо до емоціо. Між ними — провалля перехідних етапів, пограниччя, повсякдення, прірва реальности. Коли люди втомлюються од одного стану — маятник починає рухатися в бік протилежности. Зараз він різко рвонув в бік категоричности, домінування нарочитої певности, самолюбування. Але за ним настане епоха прозріння. Самозречення від усіх засад попередньої. Якщо світ не знищить себе до переходу маятника від піку божевілля до точки сумнівів.

 

Ця епоха — як весна: загострення. Достаток зробив людей слабкими. Усі свободи сприймаються як даність. Жах війни забутий. Мирний час нудний, бракує видовищ. Більше емоцій. Більше конфліктів. Більше ненависти. Більше загострень. Якщо після них і виживеш, то лікуватись від ускладнень доведеться ще довго.

 

 

22.11.2016