Справа зміни дотеперішноі ординаціі виборчоі живо порушила людність Галичини, сільску й міску, найшла голосний розгомін у галицкій пресі головно через безправну і безтактну заяву в комісіі парляментарній польских послів Стадніцкого і Єнджейовича, замітимо при нагоді, того самого, котрий в ніскім повіті "спонукав" вибраного послом мужика Яхима щоби сей зрікся вибору і уможливив при другім голосованю єго вибір на посла. Та про те в Раді державній справа та була тілько малозначучим інцідентом: по першій нараді, на котрій Полякам дана була можність скомпромітуватися, у всіх міродайних клюбів відійшла охота займатися дальше сею справою. В повній раді про сю справу не булоби може й згадки, коли б не викликав єі посол Романчук своім внеском, щоби парляментарна комісія для справи виборчоі складалася не як доси з 24, але з 36 членів і щоби до неі війшов один посол Русин. Внесок сей і єго полагодженє в Раді державній були власне тим інцідентом, маловажним для всеі Ради, але дуже важним і навчаючим для нас, і для того ми вважаємо потрібним близше єму придивитися.
Внесок д. Романчука не був першим в своім роді, хоч і належав до т. зв. делікатних внесків, відслонюючи перед широкою публікою внутрішний хід тоі машини, що звеся Радою державною. Головним характерним признаком тоі машини є організація клюбова, котра звільна з організаціі послів однакових поглядів для ліпшоі оборони спільних інтересів сталася машиною для підпираня правительства і придавлюваня інакше думаючих меншостів. Клюби в австрійскій Раді державній, се радше товариства завязані для спільного інтересу, ніж звязки послів однакових поглядів політичних. Особливо треба се сказати про три великі клюби: польский, консервативний і сполученоі лівиці, на котрих тепер опираєся правительство. Клюби мають своі регуляміни, котрі більшости членів клюбу запевнюють майже діктаторску власть над меншістю. З клюбами, а властиво з йіх провідниками й торгуєся правительство о всяку справу; не тілько на наради повноі Ради, але навіть перед комісіі справа всяка приходить звичайно вже з гори в головному рішена. Таким способом організація клюбова в самому корени підкопала австрійский парляментаризм і перенесла єго центр тяжкости з парляменту а навіть і комісій до тайних кабінетів, в котрих відбуваються конференціі міністрів з провідниками клюбів попираючих правительство.
Та про те все таки й комісіі парляментарні мають чималу вагу в тім дивогляднім, до гори ногами оберненім парляментаризмі. Хоч перед комісіі важнійші справи приходять звичайно вже "облагоджені", то все таки богато подробиць обговорюєся і облагоджуєся ще в комісіях. На наради комісіі приходять міністри і дають виясненя звичайно далеко докладнійші, ніж на засіданях повноі Ради, так що комісіі парляментарні є властивим парляментом, а повні засіданя Ради більше тілько парадою. Верховодячі клюби стараються взяти в своі руки всі найважнійші комісіі, аби запевнити собі в них більшість, або навіть, коли комісія має займатися "делікатними" (звичайно грошевими) справами, не допустити до неі ніякого профана. І так нпр. до найважнійшоі комісіі, буджетовоі, не допускають нікого з опозиціі ані навіть нікого з клюбів не належних до товариства. Що до інших комісій, то провідники верховодячих клюбів укладають звичайно "ключ": коли до комісіі належати буде х членів, то з головних клюбів війде туди по тілько членів, з менших по тілько а тілько. Найменші, а надто опозиційні клюби звичайно виходять в порожні, з них нікого не вибирають до комісій, хоч би в них були люде найспосібнійші. На таке поступованє вже нераз жалувались і молодочехи і посли з опозиційних клюбів. Д. Романчук своім внеском також стрібував устромити палець в сю штучну павутину, що обснувала наш парляментаризм так, що єму й лиця не знати. Правда, заким поставити свій внесок в повній Раді, він удавався до провідників двох важнійших клюбів, сполученоі лівиці і Кола польского, жадаючи, щоб або допущено одного Русина до комісіі для справи виборчоі, або змінено ключ для сеі комісіі так, щоби замісць 24 членів було в ній 36, при чім міг би увійти сюди й один Русин. Провідник лівиці відповів, що заключивши в тій справі угоду з двома іншими великими клюбами, Німці не можуть для Русинів нічого зробити і відсилають йіх до Кола польского. Провідник Кола польского зробив більше, бо предложив жаданє Романчука Колу польскому. "Демократичні", т. є. міскі посли Поляки: Леваковский, Соколовский, Вайгель і деякі чеснійші посли сільскі, як мужик Поточек і Едв. Гнєвош були за тим, щоби сповнити жаданє Русинів, котре було і справедливе і поставлене в можливо найскромнійшій формі. Більшість Кола відкинула се жаданє і примусила д. Романчука вивести справу перед повну Раду державну.
Ми не будемо зупинятися на коротенькій дебаті, яку викливав сей внесок в Раді. Мотивованє д. Романчука було коротке, скромне, до річи сказане, вповні лояльне і парляментарне. Против него не обізвався ніхто з Поляків, значить, вони не мали що єму закинути прилюдно. Промовив тілько провідник Німців Плєнер, котрий признав несміло, що жаданє Русивів справедливе, але лівиця мусить голосувати против него, бо таку умову заключено з іншими клюбами. І внесок Романчука упав, але о диво, упав поважною меншістю 75 против 88 голосів. Сей здобуток голосованя наводить нас на деякі інтересні думки.
Внесок д. Романчука, хоч сам собою дрібний і в наслідках не важний, а вже ніяк не опозиційний, був першою пробою клюбу руского виломатися від невільницкоі залежности від Кола польского, в яку сей клюб поставив себе звісною угодою і передвиборчими торгами. Се дуже добре відчула польска шляхетска преса, котра устами "Czasu" накинулася на д. Романчука, назвала єго поступованє нелояльним і загалом наговорила репрезентаціі рускій чимало компліментів з "грубшого тону". "Дѣло" виступило до полеміки методом струса: воно прикинулося новонародженою панянкою, котра не знає, "wozu der Lärm, was steht dem Herrn zu Diensten", та хоч в тім показало опозиційні роги, що відкликнулося до всеі людности Галичини, щоби засипала Раду державну петиціями о зміну ординаціі виборчоі. Але сего, в чім була головна вага виступу д. Романчука, відносин клюбу руского до Кола польского, "Дѣло" навіть не доторкнулося. А й самі посли рускі у Відні не дали доси ніякого знаку про те, щож вони далі думають робити, чи внесок Романчука був у них припадковою подією, чи випливом якоісь ширшоі політичноі думки?
Але найважнінший бік діла лежить ось в чім: коли посли рускі здобулися раз на відвагу піднести, хоч в дуже несмілий і вузко-клюбовий спосіб, справу загально інтересну для многих послів і клюбів, покривджених теперішнім станом, то вони здобули для себе від разу, силою самоі справи, поважне число 75 голосів. Чи не повинно се показати йім, де йіх натуральні союзники і з якими справами йім треба виступати, а властиво, як треба ставити ті справи, з котрими виступають в Раді державній? Бути прихвостнем чи то одного Кола польского, чи всіх трех великих клюбів, котрі на малесенький клюб руский так само не звертають уваги тепер, коли він йім служить, як не звертали би й тоді, колиб він стояв у опозиціі — як бачимо, ані почесно, ані пожиточно. Чи не ліпше би було, не переходячи навіть явно до опозиціі, стати зовсім незалежно від Кола польского, торгуватися з верховодячими клюбами аж тоді, колиби клюб руский поперед порозумівся з прихильними єму клюбами меншости і здобувши собі йіх евентуальну підпору, міг супроти Кола і інших клюбів виступати яко речник поважноі меншости парляментарноі? Особливо як найтіснійший звязок Русинів з клюбом ческим нам видаєся ділом і пожаданим і вповні можливим без нарушеня тих зобовяяань, які взяли на себе рускі посли зглядом правительства. Пишемо те все очевидно, ставлячися в положенє наших послів серед теперішноі сітуаціі. Ми знаємо, що поставити прямі, прінціпіяльні жаданя далеко лекше, ніж йіх сповнити. Але з другого боку ми переконані, що крутячись і топчучись на місці, клюб руский нікуди не зайде, а якийсь вихід із дотеперішноі мороки мусить-же бути.
[Народ]
20.11.1891