Василь МАХНО

 

я тебе зустрів як велика стрілка малу стрілку

і тоді повів по Вірменській швидко і стрімко

а тоді по колу – а тоді папером – мовчанням ножиць

як помаранчі нарізану смужку світла

як троянду яка прокинулася завидна

у якої затерпли зелені ноги

 

як велика стрілка доганяє малу чи встигне?

як вони то тнуть – то зшивають години

як одна чекає іншу – а та втікає

як вони схожі на ножиці що все чикрижать

і січку снігу – папір і біле крижмо

і навіть троянду яка ще триває

 

як же біжать по колу то одна то друга

паморочиться у голові – під язиком отрута

але тій що перша пахне троянда

друга той запах косить або з'їдає

і жодне коліщатко в годиннику не заїдає

намотується нитка подвійна або трояка

 

як ми з тобою потрапили в час і застигли?

як ми ці стрілки ходити по колу навчили?

як ми тримаємо ножиці: тнемо папір і нитку

троянда росте з горла – із центра кола

троянда часу завжди нам пучки коле

коли великій стрілці малої не видко

 

коли по Вірменській ти бігла в червоному платті

стрілки ніг твоїх хотілось в руці тримати

тобто стримати час – якось його обдурити

але час прозорий і нас штовхає навмисне

на стрілки свої немов на педалі тисне 

коли ножиці можна скласти – а ноги стулити

 

так і біжать ці стрілки – як ти по снігу

перемоловши троянду цим вічним бігом

так і веду тебе – так і йду за тобою

і нам не треба паперу – ножиць – нікого:

пісня яка залишиться голосом L. Cohen'a

від нині кропивою і травою

 

19.11.2016