Дзвінка ВОРОБКАЛО

 

Обкладинка 1-го числа журналу «Дажбог»

 

 

У середині листопада 1932 року у Львові сталася подія, до якої невтомний пластун, літературознавець і громадський діяч Євген-Юлій Пеленський йшов упродовж кількох років – світ побачило перше число літературно-мистецького місячника «Дажбог».

 

Євген-Юлій Пеленський 

 

 

Допомогли здійснити цей задум його приятелі ­– поети та перекладачі Богдан-Ігор Антонич і Богдан Кравців. Довкола новоствореного пресового органу згуртувалася активна патріотично налаштована українська молодь, яка прагнула творчих пошуків і діалогу із загалом галицького українства.

 

Богдан-Ігор Антонич і Богдан Кравців

 

 

Ідея започаткувати такий часопис виникла у Є.-Ю.Пеленського ще 1928 року, коли юнак належав до львівської літературної групи «Листопад», яка об’єднувала молодих літераторів націоналістичної орієнтації (серед яких – Богдан-Ігор Антонич, Богдан Кравців, Степан Ленкавський, Володимир Лопушанський, Володимир Янів). Він намагався реалізувати однойменний пресовий проект, однак отримав відмову від Львівського міського староства у листопаді 1928 року.

 

Це не зупинило молодого ентузіаста, і за кілька років він знову взявся за втілення свого задуму. Так, 27 жовтня 1932 р. «видавнича кооператива» «Вогні» в особі її засновника Є.-Ю.Пеленського повідомила Львівське міське староство про намір започаткувати у Львові часопис під назвою «Дажбог» і невдовзі отримала відповідний дозвіл. До червня 1934 р. Є.-Ю. Пеленський був його редактором та видавцем, а посаду відповідального редактора обіймала Любов Яцкевичівна.

 

Шпальта першого числа «Дажбога» зі вступним словом редакції

 

 

Перед «Дажбогом» ставилося основне завдання: «обєднати при журналі поетів молодої ґенерації, націоналістів» та «інформувати про все, що є в літературі, в театрі й у кіні інтересного, по змозі як найбільш інтересно» (Слово до читачів. – 1932. – Ч. 1). Насамперед йшлося про поетичні та прозові твори, критичні статті, огляди літературного й мистецького життя в Галичині та поза її межами, новинки книжкового ринку.

 

Появу місячника схвально сприйняли широкі кола українських літераторів, зокрема, «листопадівець» В.Лопушанський, письменник і критик Богдан Лепкий, поетеса Уляна Кравченко, редактор коломийського тижневика «Жіноча Доля» Іван Зубенко, хоча у них виникало занепокоєння, чи зможе втриматися «Дажбог» на нестійкому пресовому ринку Галичини. Попри побоювання, за короткий час кількість передплатників журналу продовжувала зростати.

 

Оформлення шпальт другого числа «Дажбога» за 1932 р.

 

 

Львівська преса загалом прихильно сприйняла видавничий почин українських молодих творчих сил, хоч і відзначала нескристалізованість ідеологічної лінії видання та недостатній фаховий рівень наукових публікацій. Звичайно, Є.-Ю.Пеленському як редакторові доводилося неодноразово виступати в оборону «Дажбога» перед гостроязикими критиками, які прагнули перевести ідейно-естетичні дискусії у площину політичну. До слова, робив це вміло, вповні використовуючи свій непересічний публіцистичний хист.

 

Оформлення шпальт 3-го числа «Дажбога» за 1933 р.

 

Обкладинка 4-го числа «Дажбога» за 1933 р. у виконанні Петра Обаля

 

 

У червні 1934 р. Є.-Ю.Пеленський відійшов від редакторської праці, і у липні кооператива «Вогні» передала журнал у власність видавництву «Українська Рекляма», яким володів Іван Шавель, а вже наприкінці серпня той перейняв обов’язки відповідального редактора видання, про що Л.Яцкевичівна письмово повідомляла староство. Головним редактором «Дажбога» став Б.-І.Антонич, до складу редколегії також входили Б.Кравців та В.Ласовський.

 

Володимир Ласовський і Михайло Андрієнко-Нечитайло (зліва направо), Париж, 1934 р.

 

Обкладинка 8-го числа «Дажбога» за 1934 р. у виконанні Володимира Ласовського

 

 

Новий редактор дещо змінив обличчя «Дажбога»: зміни були помітними не лише в оформленні видання, а й у підборі матеріалів – виразно побільшало аналітичних статей і матеріалів мистецької проблематики. Цілком імовірно, що це відбулося не без впливу громадського діяча та публіциста Юрія Липи, який у листі до Б.-І.Антонича виклав власне бачення журналу: збільшити його обсяг, вміщувати більше літературно-мистецької критики й оглядів літературних новинок, налагодити контакт із читачами засобами листування.

 

Юрій Липа

 

 

Попри це, у редакційній колегії зростало непорозуміння і незлагодженість між її членами. Скажімо, В.Ласовський був вкрай незадоволеним пропозицією Б.Кравціва збільшити у виданні блок матеріалів суспільно-політичної тематики, а також його ідеологічним підходом до висвітлення літературно-мистецького життя. Врешті це призвело до того, що мистецький критик залишив редакцію і перейшов до митців ліберальної орієнтації, які гуртувалися довкола часописів «Ми» і «Назустріч». Невдовзі і головний редактор «Дажбога» Б.-І.Антонич через світоглядні непорозуміння вийшов зі складу редколегії і почав співпрацювати з варшавським журналом «Ми».

 

Оформлення шпальт 8-го числа «Дажбога» за 1934 р.

 

 

Таким чином, від березня 1935 року редакцію очолив Б.Кравців – він уклав угоду з І.Шавелем про купівлю-продаж часопису «Дажбог», на підставі якої придбав журнал за 200 злотих і став його видавцем і головним редактором, а також отримав картотеку всіх передплатників місячника. І.Шавель засвідчив, що погасив всі заборгованості за друк видання у 1934 р. і, згідно з домовленістю, мав залишатися на посаді відповідального редактора до травня 1935 р.

 

Із приходом до керівництва Б.Кравціва посилилася теоретично-ідеологічна спрямованість журналу, змінився його зовнішній вигляд. Поступово він перетворився на громадсько-політичне видання, яке мало на меті «стати трибуною націоналістичного слова й думки». Із притаманною часописам націоналістичного спрямування рішучістю редакція декларувала: «Не признаємо літератури й мистецтва відірваних від усіх пекучих проблем і змагань сучасности,.. в літературі й мистецтві вітатимемо радо все, що сприяє розвиткові й розростові національної творчости й культури, збогачує й оформлює духа нації».

 

Титульна сторінка 1-го числа «Дажбога» за 1935 р. із вступною статтею редакції

 

 

У цей період автори «Дажбога» полемізували із митцями, які входили до Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ) і виступали на шпальтах часописів «Назустріч» і «Мистецтво», з приводу потреби творення мистецтва «европейського по формі, національного по суті». В основу естетики націоналістів була покладена теза про те, що мистецтво повинно нести у собі ідейне начало – бути надбанням нації і служити її потребам, а тому будь-які формалістичні новації вважилися нічим іншим, як «поверховним наслідуванням вже давно перетравлених експериментальних течій західньо-европейського малярства». Виступаючи проти ідеї «мистецтва для мистецтва», дажбогівці водночас засуджували примітизування мистецької творчості і перетворення її у відверту агітку.

 

Оформлення шпальт 1-го числа «Дажбога» за 1935 р.

 

 

За час існування часопису до нього дописувало чимало непересічних представників українського культурного середовища. Серед найактивніших із них, окрім редакторів: Михайло Андрієнко-Нечитайло, Іван Атаманюк, Дмитро Донцов, Роман Завадович, Богдан Кабарівський, Василь Кархут, Вадим Лесич (під псевд. Ярослав Дригинич, Ярослав Ярий; спр. Володимир Кіршак), Степан Луцик, Євген Маланюк, Антін Малюца, Іван Огієнко, Микола-Мирослав Палій (під псевд. Микола Гурко), Богдан Романенчук та ін.

 

Згідно з архівними джерелами, наклад видання становив: 1932 р. – 600 пр., 1934 р. – 500 пр., 1935 р. – 4000 пр.

 

Націоналістична спрямованість «Дажбога» та надмірна емоційність деяких матеріалів спричиняли цензурні утиски з боку офіційної влади – окремі числа було конфісковано та вилучено весь наклад із забороною його подальшого розповсюдження.

 

Загалом світ побачило 28 чисел журналу. Останнє (ч. 9) вийшло 30 липня 1935 року, а вже наступного дня, як вказують архівні матеріали, із Міністерства внутрішніх справ у Варшаві надійшло звернення до львівського воєводи застосувати до двотижневика «Дажбог» «гострі репресії (конфіскат) у такій мірі, щоби часопис змушений був закритися». 10 серпня Львівське міське староство припинило вихід журналу з забороною його подальшого видавання на формальній підставі – відповідальний редактор часопису І.Шавель виїхав зі Львова, порушивши у такий спосіб правові норми перебування на посаді редактора. Також було закрито тижневик «Рідний Ґрунт» і місячник для дітей «Юні Друзі», відповідальним редактором яких теж був Іван Шавель.

 

Перша шпальта останнього числа «Дажбога» (ч. 9 за 1935 р.)

 

 

Отже, «Дажбог» справді зумів стати трибуною для молодих літераторів міжвоєнного Львова. Щоправда, зміна головних редакторів журналу позначалася на його тематиці й ідейних позиціях. Упродовж 1932–1934 рр., коли редактором був Є.-Ю.Пеленський, найбільше місця на його шпальтах відводилося літературній критиці та літературознавчим статтям. Мистецька проблематика на належному рівні була представлена за редакторства Б.-І.Антонича – особлива увага приділялася справам українського театру та становленню кіномистецтва. Б.Кравців із властивою йому наполегливістю трансформував обличчя літературно-мистецького журналу у бік часопису суспільно-політичного спрямування.

 

 

 

ДЖЕРЕЛА:

 

- Лист Б.-І. Антонича до Є.-Ю. Пеленського про підготовку «Дажбога» (Львів, 22 липня 1934 р.) // Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника. Від. рукописів. – Ф. 232 (Пеленський Євген-Юліан), спр. 7, п. 1. – 1 арк.

 

- Мазур І.І. Літературно-критичні публікації у часописі «Дажбог» (1932–1935 рр.) / І. І. Мазур // Українська періодика: історія і сучасність : доп. та повідомл. п’ятої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 27–28 листоп. 1998 р. – Львів, 1999. – С. 323–332.

 

- Сілевич Л. Журнал «Дажбог» (1932–1935 рр.) як етап видавничо-редакторської діяльності Є.-Ю. Пеленського / Лілія Сілевич // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2004. – Вип. 12. – С. 441–459.

 

- Справа про конфіскацію №1 українського журналу «Дажбог» з додаванням номера (18 січня 1933 р.) // Державний архів Львівської області. – Ф. 110 (Львівське городське староство), оп. 3, спр. 1583. – 25 арк.

 

- Справа про реєстрацію українського науково-літературного двотижневика «Дажбог» у Львові (31 жовтня 1932 р. – 10 серпня 1935 р.) // Державний архів Львівської області. – Ф. 110 (Львівське городське староство), оп. 3, спр. 579. – 32 арк.

 

 

Фото: Володимир Ласовський / гол. ред. М.Ласовська-Крук. – Торонто, 1980. – 127 с.

 

 

17.11.2016