† През. Д-р Кость Левицький

 

Довголітній провідник Української Національно-демократичної партії, голова Української парламентарної і соймової репрезентації, перший прем'єр Ради Секретарів ЗНУР, Голова Української Національної Ради у Львові,

 

помер у Львові, 12 листопада 1941 року

 

Львів, 14 листопада.

 

Ще вчора була надія, що хворий від кількох днів през. Д-р Кость Левицький видужає. Здавалось, що кріза минула. Але, видно, зайшли нові ускладнення — і многострадальний організм не видержав! През. Д-ра Костя Левицького 12 листопада 1941 р. не стало в живих.

 

Не стало в живих одної з наймаркантніших особистостей нашої Батьківщини! Не стало в живих Творця нашої національної дійсності, Людини-борця за право української нації. Помер незломний характер, сеніор українських політиків і правників; людина, яка відіграла на добро української нації в її історії першу роль. Помер чоловік великого життєвого досвіду, вчений муж, редактор, політик, провідник народу.

 

Д-р Кость Левицький походить з священичої сім'ї. Родився 29 листопада 1859 р. у містечку Тисьмениці, товмацького повіту (батько Антін). До гімназії ходив у Станиславові; правничі студії відбув у Львові й у Відні. Належав до нечисленної тоді народовецької молоді (у протиставленні до пануючого тоді москвофільського напрямку).

 

Брав участь у громадських справах, як секретар "Просвіти" і керівник різних її секцій. Був основником "Народної Торгівлі" (1883), "Дністра" (1891), "Краєвого Союзу Кредитового" (1898), "Краєвого Союзу Ревізійного" (1903), Земельного Банку Гіпотечного (1910), "Карпатії" і т. д.

 

Ще 1885 р. був Д-р К. Левицький співосновником політичного товариства "Народна Рада".

 

Від 1899 Д-р. Кость Левицький керував Національно-демократичною партією, будучи разом з Михайлом Грушевським, Володимиром Охримовичем, Дам'яном Савчаком й Іваном Франком членом її тіснішого "Народного Комітету". Під його впливом "Народний Комітет" оголосив 5 січня 1900 р. відозву до народу з максимальною і мінімальною програмою. Максимальна програма ставила за мету державу, а мінімальна створення окремої національної провінції в Австрії з окремою адміністрацією і національним соймом. Від того часу провід української політики в Галичині перебирає пок. Д-р Кость Левицький у свої руки.

 

В році 1910 став він головою Українського Клубу в австрійському парламенті, а також головою українською соймового клюбу. В 1911 р. під його проводом створився "Український Парламентарний Союз", куди ввійшли українські нац.-демократи, радикали і буковинський український Клуб.

 

З вибухом війни 27. VII 1914 р. склалася у Львові Головна Українська Рада з представників усіх українських політичних партій і груп. Її головою був Д-р Кость Левицький. Рада видала 3. VIII. 1914 року маніфест, який кликав український народ однодушно стати проти царської імперії. Рада поєднала управи українських стрілецьких організацій в одну Боєву Управу УСС.

 

У Відні 5. V. 1915 р. доводить він до створення Загальної Української Ради, що стала представництвом усього українського народу в Австрії на час війни. Вона видала 12. V. 1915 р. програмову декларацію, де зазначувала мету української політики на той час: вільна самостійна українська держава над Дніпром і територіяльно-національна автономія для українського народу у межах Австро-Угорщини.

 

Коли події доводили до розвалу наддунайської монархії, а над Дніпром створилася Українська держава, у Львові уконституувалася 18 жовтня 1918 р. Українська Національна Рада, що видвигнула право цієї території. Настав історичний день 1-го листопада 1918 р. Українська Національна Рада проголосила Західноукраїнську Народну Республіку на українських землях Австро-Угорщини і доручила Д-рові К. Левицькому, голові своєї львівської делегації, бо осідком Ради був покищо Відень, сформувати уряд під назвою Державного Секретаріяту. Доручення Ради виконав Д-р К. Левицький 13 листопада 1918, ставши прем'єром Ради Секретарів ЗУНР. Опісля — праця у Тернополі і Станиславові аж до передачі її новому кабінетові під проводом Д-ра С. Голубовича. А дальше — воєнні події та 17 липня 1919 р. перехід воєнної сили ЗУНР з урядом за Збруч і до Кам'янця.

 

Д-р Кость Левицький являється за якийсь час знову у Відні, де в диктаторсько-еміграційному уряді Д-ра Евгена Петрушевича прийняв він становище уповноваженого в справах преси і пропаганди, а опісля в закордонних справах, відки вертається аж за кілька років (1925) до Галичини.

 

За большевиків попав Покійний в лабети НКВД і перебув довгих 20 місяців у тюрмах Львова і Москви. На щастя, після таких довгих мук його звільняють і він вертається з підірваним здоровям до Львова.

 

Радісно, разом з українським народом, вітав Д-р Кость Левицький німецьких переможців над большевизмом. Знову очолює він Українську Національну Раду, знову керує українським національним життям. Відбуває безліч нарад і конференцій, м. і. з губернатором д-ром Ляшом.

 

Захворів нараз, ненадійно — і ненадійно помер. Помер, сказати б на народній стійці, на якій стояв непохитно ціле своє життя. Його ім'я було відоме не тільки його народові, але і чужинцям, і цілому світові.

 

З Покійним сходить у сиру могилу Будівничий українського життя, який будував це життя цілий свій вік і який бачив наглядні плоди своєї невтомної праці. Цілі томи можна б списати про цю його працю. Він сам автор ряду політично-суспільних основних творів, сам визначний редактор і політичний письменник.

 

З Покійним тратить Українське Громадянство свідка словного нашого недавно-минулого, але свідка, який це наше славне недавно-минуле сам разом з подібними собі співтворив.

 

Його втрата невіджалувана. Її відчуваємо вже сьогодні, а відчуємо болюче завтра і чергових днів.

 

Його домовину оповив глибокий сум і біль усього українського народу. Його пам’ять не вмре, не загине, а буде навіки жити в душах його опечалених земляків.

 

***

 

Тіло през. К. Левицького спочиватиме в п'ятницю і суботу в домівці Української Національної Ради при вул. Підвалля 7/1.

 

В суботу в год. 2-ій сполудня відбудеться перенос тіла до Архикатедральної Церкви св. Юрія. Похорон відбудеться в неділю, 16 листопада, після заупокійного Богослуження, що пічнеться в год. 10 рано в Арх. церкві св. Юра.

 

***

 

Письма й телеграми з висловами співчуття слати на адресу: Український Краєвий Комітет у Львові, вул. Паркова (Міцкевича) 10.

 

Книга для впису висловів співчуття від установ та окремих осіб виложена в домівці Української Національної Ради, вул. Підвалля 7/1.

 

[Львівські вісті]

14.11.1941