Від нашого дописувателя з Самбора.
В сензаційній справі Вольфа Сандавера "Дѣло" властиву річ уже подало, тож не буду вже розписуватись о обширнім актї обжалованя трудної сеї квестії, котра по заведеню закона о лихві доперва по раз першій дістала ся під осуд опінії публичної. Мушу лиш зазначити, що справа тая має в наших часах значінє засадниче.
Хід розправи, що тревала два днї, був ось такій:
Сандавер по прочитаню акту обжалованя боронив ся тим, що в своїм поступованю не видить нїякої лихви, бо-ж він яко купець торгував збіжем на те, щоби як найдешевше купити, а найдорожше продати. Що пошкодовані не віддавали єму спроданого збіжа на час, се вже их вина; він жадав від них так само, як кождий иншій купець, лише цїни торговельної, яка була в часї віддаваня. Впрочім збіже хлопске мусить бути й дешевше, бо оно богато гірше від паньского. Хлопи не дотримують нїколи речинця достави, а вкінци він купував збіже лише в малих партіях, — отже все те значно впливає на знижку збіжа хлопского. Що векслї свої жирував на жінку Бліму, то не чинив сего для утруднюваня пошкодованим оборони, але длятого що він робив интереси грішми жінчиними.
Потім почато переслухувати свідків.
Свідок Теодор Кульчицкій оповів, що коли він 1889 р. около св. Петра погорів, пійшов на пораду фактора Лейзора Жупника до Сандавера позичити від него на побудованє. Сандавер сказав, що єму грошей позичати не вільно, але він радо купить збіже на осїнь. Пo довшім торзї продав єму Кульчицкій 10 пар жита і пшеницї (с. є. по 10 метричних сотнарів) за 70 зр. З того відтягнув собі Сандавер зараз 2 зр. на процент, 2 зр. для Жупника за факторне, а Кульчицкому дав 66 зр. На весну 1890 р. обрахував ся Кульчицкій з Сандавером за се збіже на 150 зр., дібравши до того ще якусь суму, за котру спродав єму знов якісь "пари". Рівночасно виставив Кульчицкій "на забезпеченє" вексель на 270 зр. В якійсь час потім спродав Кульчицкій знов Сандаверови 2 кірцї ячменю за 8 зр. і обовязав ся доставити єго за два тижднї. Коли-ж ячменю того в часї не доставив, Сандавер не хотїв уже приняти, хоч спізненє було лиш о тиждень, але казав собі виставити вексель на 18 зр. Кульчицкій се зробив. Опісля дозичив ще готівкою 10 зр., а на якісь "пари" взяв 82 зр. В осени м. р. наступив обрахунок, з котрого вийшло, що Кульчицкій має Сандаверови заплатити 550 зр.! На тую суму казав собі Сандавер виставити вексель. Вексель той опісля запізвав і екзеквував як на движимостях так і грунтї Кульчицкого. Доперва тепер Кульчицкій побачив, що Сандавер не жартує і донїс о всїм прокураторії. — На запитанє сов. Колясиньского звернене до Кульчицкого: для чого він, знаючи, що винен лише 170 зр., виставив вексель на 550 зр. за 1½ року? — відповів той, що з Сандавером пани не могли порадити, а де-ж єму з ним зачипати?
Другій свідок Анна Кульчицка, жінка першого свідка, зізвала, що від часу, як Сандавер перевів екзекуцію, з переливу доси хорує, а дитина з переполоху таки умерла.
Свідок Николай Паславскій, не маючи в часї передновку 1889 р. що їсти, взяв від Сандавера корець жита на кредит і зобовязав ся заплатити за него по двох місяцях 8 зр. хоч жито стояло тогдї на 6 зр., отже як раз 200%. Паславскій, не маючи в речинци з чого заплатити, просив ся у Сандавера, щоби єму ще пождав і допозичив 5 зр. Сандавер відповів, що єму грошей позичати не вільно, але він купить збіже. Хоч Паславскій казав єму, що має дуже мало ґрунту (щось по-над 1 морґ) і збіжа на продаж не має, то Сандавер заявив, що се нїчо не шкодить: коли не буде мати збіжа в осени, то буде міг заплатити таку цїну, яка буде на торзї. Паславскій вкінци згодив ся і продав 2 метр. сотнари жита і 2 пшеницї. Сандавер признав єму на те 17 зр., але відтягнув собі зараз 8 зр. за жито [жидівске не пропаде!] а Паславскому дав решту 9 зр. Паславскій, розумієсь, речинци не додержав, то Сандавер запізвав єго до суду. А интерес дотепер представляє ся так, що Паславскій винен Сандаверови ще 11 зр., хоч заплатив єму вже 23 зр.! З нагоди сего интересу з Паславским зробив Сандавер ще другій интерес з Станиславом Кульчицким Вашковичем, котрий продав Сандаверови 2 "пари" жита і пшеницї зa 17 зр., а заплатив по тім 30 зр.
У свідка Ивана Кульчицкого Поливко купив Сандавер в лїтї 1889 р. 3 пари жита і пшеницї за 27 зр., а Кульчицкій в осени заплатив — кромі коштів — 48 зр. 70 кр.
Свідок Роман Сїлецкій з Сїльця продав Сандаверови в червни 1889 р. 1 метр. сонар пшеницї, 1 жита і 1 двогранчастого ячменю за 11 зр., а в липню того-ж року дві пари жита і пшеницї за 19 зр. З того доставив єму в осени лише по сотнари жита, пшеницї і ячменю, a за те, що не доставив двох пар жита і пшеницї виставив єму вексель на 50 зр., випросивши собі ледво ще 4 зр. готівки, котрі єму Сандавер при відбираню векслю доплатив. За кілька місяцїв по переведеню екзекуції заплатив Сїлецкій Сандаверови за одержаних 23 зр. готівкою 80 зр.!
Свідок Іосиф Білиньскiй Милькович, потребуючи в роцї 1889 грошей на заплату рати в Самбірскій касї щадничій, просив Сандавера о позичку. Сандавер, як завсїгди, так і тепер від Білиньского купив збіже. В гіркій своїй бідї Білиньскій продав 6 пар жита і пшеницї по 8 зр. 20 кр., діставши готівкою 49 зр. 20 кр. Не додержав речинця і за те мусїв потім заплатити Сандаверови 90 зр. і 5 зр. 8 кр. коштів, бо Сандавер пізнав єго до повіт. суду в Самборі і виграв справу вироком заочним.
Свідок Николай Білиньскій Качкенович жив кілька лїт весело і в часї тім познакомив ся в Сандавером. Продавав єму збіже на пари з доставою на пізнїйше. Скількости проданого збіжа і сум за які спродав, пригадати собі тепер не міг, але упевняв рішучо, що всї гроші побирані від Сандавера віддавав єму все в дуже короткім часї, навіть і по двох тижднях, a завсїгди платив подвійно або майже потрійно. Між иншим дала Сандаверови жінка обліґацію на 100 зр., готівки до 60 зр., він же виставив Сандаверови два векслї на 100 зр. і на 76 зр. і вкінци дав єму до 60 кірцїв збіжа, а все те на довг, котрого не було, бо був уже добре оплачений. Жінка Білиньского Марія, видячи, що муж єї такій легкодух, і довідавшись про ті зносини єго з Сандавером, просила жидюгу на Бога, щоби змилосердився над єї дїтьми і не давав єї мужеви грошей. Але Сандавер робив дальше интереси з Николою.
Свідок Станислав Табачиньскій пригадує собі лиш те, що раз по пяному продав Сандаверови корець жита за 2 зр. 50 кр. та корець вівса і вики щось за 5 зр. на речинець. Жито доставив, заплатив 1 зр. коштів (?), а за недоставленє вівса і вики заплатив 11 зр.
(Конец буде.)
[Дѣло, 11.11.1891]
(Дальше.)
Свідок Михайло Чайківскій продав Сандаверови 3 сїчня 1889 року два метр. сотнари пшеницї а 2 жита за 15 зр. і зобовязав ся доставити их за місяць. Речинця не дотримав, а Сандавер запізвав єго до суду повітового в Самборі о 26 з., котрі єму ще з коштами 3 зр. 12 кр. признано. Потім прийшли ще кошти екзекуції в квотї 10 зр., так що Чайковскій по обрахунку заплатив 43 зр.
Свідок Іосиф Буґнар, міщанин з Самбора, продав Сандаверови в лїтї 1890 р. дві "пари" жита і пшеницї за 14 зр.,а потім ще одну пару за 8 зр. А коли тих пар не доставив, зробив єму Сандавер дві баґательки, одну на 27 а другу на 14 зр., суд признав єму разом з коштами.
Свідок Вавро Ярош з Самбора хотїв собі сего року в мартї позичити у Сандавера 100 зр. на вексель, але той сказав, що грошей не позичає, а може єму дати на термінатку. Ярош, не знаючи, що то термінатка, згодив ся і, не нагадуючись довго, підписав термінатку зобовязавши ся до 1 лютого 1892 доставити Сандаверови 12 пар жита і пшеницї по 8 зр. 33 кр. за пару, разом за 100 зр. По зробленю донесеня карного відобрав Сандавер від Яроша термінатку і вексель на 100 зр. Сли би не донесенє карне, то Ярош був би був мусїв заплатити після курсу теперішного за 100 зр. по 10 місяцях 240 зр.
Свідок Гринько Малишевскій хотїв також позичити грошей у Сандавера в лїтї 1889 року. Сандавер сказав, що "найяснїйшій пан заказав позичати гроші" однак він купить збіже. Малишевскій продав єму 2 пари жита і пшеницї за 14 зр., зобовязуючись доставити в осени, а коли б збіжа не мав, заплатити цїну, яка буде в осени. Пшеницю відставив, а за недоставу жита зобовязав ся угодою судовою заплатити 12 зр. На веснї с. р. продав Сандаверови знов 4 метр. сотнари жита по 3 зр. 50 кр. з доставою на осїнь. Сли би процес карний, був би мусїв заплатити тепер 34 зр.
Свідок Михайло Манастирскій з Сїлця хотїв в мартї с. р. позичити від Сандавера 100 зр. Сандавер купив у него 16 пар жита і пшеницї по 9 зр. за 144 зр. з доставою на 1 падолиста, а сли би не доставив, то зобовязав ся заплатити цїну, яка буде дня 1 падолиста на торзї. Був би отже заплатив після теперішного курсу 320 зр.!
Се були свідки против Сандавера. При свідках т. зв. відводових лучила ся зараз першому Маркусови Ґеллесови тая дуже немила пригода, що зі свідка нагле найшов ся на лаві обжалованих. Ґеллес щось занадто забув на те, як в слїдстві зізнав, і між теперішними єго зізнанями а давнїйшими зайшла значна суперечність. Прокуратор розтягнув зараз і против Ґеллеса акт обжалованя і так Ґеллес засїв несподївано коло того, на користь котрого свідчив. Другі свідки Сандавера, побачивши, що дїє ся, дали собі спокій з свідченєм і повтїкали з суду. В сей спосіб мусїв Сандавер відступити від переслуханя 8-ох свідків, котрих був покликав на свою оборону. Тій лише обставинї треба дякувати, що розправа потревала тілько два днї.
(Конець буде.)
[Дѣло, 12.11.1891]
(Конець.)
По відчитаню богато актів і документів, відносячих ся до цїн збіжа, і opeченя фахового і компетентного в тім взглядї Товариства господарского — забрав слово прокуратор Саганск. Вказуючи на численно згромаджене авдіторіюм, складаюче ся з самих майже жидів, торговцїв збіжа, сказав: "На вирок сей ждуть з нетерпеливостію он-ті панове, що хотїли би дізнати ся: чи того рода визискуванє темного народу єсть каридостойне, чи нї. Пepшій се раз — мовив п. Саганек — в моїй практицї станула так важна справа економічна перед карним трибуналом, котрого инґеренція єсть в отсїм випадку доконечна." Дальшій вивід прокуратора стремів до виказаня, що у всїх виказаних на розправі случаях заходять законом вимагані знамена лихви, і що Сандавер повинен за лихву бути укараний.
Оборонець д-р Таєрман підняв ся оборони не легкої справи. Однак з достоїнством правдивого адвоката-юриста старав ся в правного боку переконувати трибунал, що в данім випадку не може бути мови о лихві після закона з 21 мая 1881, — що се єсть простий звичайний интерес купна збіжа, чинність кредитова, контракт льосовий, але не позичка, як се виходить з закона о лихві.
Вирок оголошено в середу дня 4 падолиста о годинї 12 в полудне. Вольфа Сандавера признано виновним провини з §.1 закона о лихві і засуджено єго на два місяцї строгого арешту, на заплаченє 500 зр. кари і на зворот коштів поступованя карного. На случай, коли б 500 зр. не можна було стягнути, означено 50 днїв арешту. Засуд сей приняла опінія публична з великим вдоволенєм, і він розумієсь, подїлав дуже пригноблюючо на ті круги, котрих одинокою цїлею — визискуванє, а треба знати, що таких Сандаверів ще дуже богато.
В засудї висказав трибунал дві дуже важні засади: 1) Продавати збіже на кредит по цїнї значно висшій, нїж торгова, єсть річею каригідною. 2) Купувати збіже на речинець по цїнї значно низшій від тої, яка єсть на торзї, єсть річею також каригідною.
Побачимо ще, що скаже найвисшій трибунал у Відни. Квестія справдї цїкава.
При розправі зробив я ось-які поміченя:
Передовсїм Сандавер, хоч ще дуже молодий жидок, довів уже своє погане ремісло до великої перфекції. З початку практикував він при вітци своїм, а від пятьох лїт веде интерес уже сам на себе. У чоловіка того нема нї дрібки якоїсь благородної идеї, — у него лиш одна цїль: зробити маєток, хоч би і в найнесовістнїйшій спосіб, хоч би й найтяжшими кривдами "ґoїв".
А тепер тоті клієнти жида павука — наші селяне і шляхта ходачкова — яка то нужда xодяча! В найприкрійшій порі потребували кредиту, а не могучи нїгде дістати грошей, самохіть впадали в сїти глитая, задоволені, що найшов ся жидок, котрий давав им гроші. Дарма процент, дарма додержанє речинця, дарма вкінци те, що не буде з-відки віддати. Они готові зобовязати ся Бог зна’ до чого, аби лише дістати грошей. Додержанє речинця — се у темного нашего народу річ ще або незнана, або байдужна. З такими то клієнтами розпочав Сандавер интереси, котрі, як при розправі показало ся, ишли славно. За яких пару лїт були би ми мали нового міліонера, на котрого вже заплакала неодна Кульчицка або Білиньска. Той Industrieritter потрафив свою несовістну роботу покривати позором як найформальнїйшої лєґальности, a повітовий суд в Самборі признавав єму всї єго претенсії, бо з формальної сторони поступованя судового не заходила нїяка перепона. "З Сандавером грали не такі пани, як я, — мовив Кульчицкій, — a нїчо не вдїяли, що-ж менї бідному було з сим зачіпати ся?
Так думав кождий з тих бідаків, а тимчасом несовістний експльоататор годує ся єго кровію і потом!
Світла, більше світла! — треба сказати за поетом, дивлячись на нужду нашого народу. Товариство "Просвіта" мусить чим скорше розпочати орґанізацію економічну, бо з часом може бути й за пізно.
[Дѣло, 13.11.1891]
13.11.1891