Сакральний хліб

 

Для В.

 

вчора їхав вночі вздовж Capodano Boulevard

вітер штовхав будинки – дахи зривав

я дивився на швидкість – тримав кермо

океан за піском і пагорбом тягнувся вздовж

світилась срібна затока – її золотий корж

я натрапляв на знаки «об'їзд» «ремонт»

 

я згадав про твій перстень на тонкім персті

як увійшла ти в Нью-Йорк в лисячому пальті

як сказала: «в Нью-Йорку дощ»

і черкнула поглядом як різцем по шклі

розламавши серця сакральний хліб:

«ти –діра моїх черевиків і їх підошв

 

ти б тримався подалі від мене і моїх кіс

краще дивись на затоку і її золотий ківш

пиши свої вірші – присвячуй дроздам»

можливо ти так сказала – усе можливо

вітер торкнув Фольскваген – а потім злива

а потім горіхи падали на його дах

 

я повертався додому бо кожне тіло це дім

потім я зупинився і непорушно сидів

вимкнув вогні габаритні - потім мотор

дорога була порожня – поруч був океан

чого я тут зупинився – чого в цій машині сам?

який може бути між мною й тобою торг?

 

«я чекала на вістку від тебе – дякую – вона є

я затулю чорним хлібом діряве серце твоє

я викину ті черевики і завтра нові куплю

до якого ти їдеш дому? і чого зупинивсь?

розвертайся на тій дорозі – ну розвернись

щоби я встигла сказати тобі: люблю»

 

29.10.2016