Віталій ПОНОМАРЬОВ

 

Книги у моїй невеличкій домашній книгозбірні вже мало не півстоліття послідовно наростають виразними кільцями, за якими можна простежити мої захоплення різних часів.

 

Images via the Public Library of Cincinnati and Hamilton County

 

Перше таке кільце – шкільні роки: Олександр Грін, Ернест Гемінґвей, Антуан де Сент-Екзюпері, Тарас Шевченко, Леся Українка. Друге – університетські часи: Ернст Теодор Амадей Гофманн, Федеріко Ґарсіа Лорка, Вільям Фолкнер, Роберт Пен Воррен, Станіслав Лем та інші. Третє – 1980-і роки: Анна Ахматова, Герман Гессе, Ґабріель Ґарсіа Маркес, Емілі Дікінсон, книги з яхтинґу. Четверте – 1990-і: Василь Стус, Мілорад Павич, Шамс ад-Дін Гафіз, Омар Хайям і багато інших. А п'яте кільце наросло вже у новому столітті: В'ячеслав Липинський, Бруно Шульц, Ентоні Сміт, Дмитро Чижевський і дуже багато інших – кожна із тих книг варта окремої розповіді. І є ще білоруське кільце: Валер Булгакав, Андрей Хадановіч, Уладзімер Арлов, Алесь Кудрицький, Андрій Динько, Наталка Бабіна, Юри Туронак – у тих книгах мене особливо вабить завзяття, з яким ці європейці розбудовують і боронять свою модерну білоруську ідентичність.

 

Як і майже півстоліття тому, книги моєї бібліотеки є для мене чи не найбільшою втіхою – більшою тепер є хіба що «книжечка, що пишеться», як висловився Йозеф Кнехт. І вельми добре час від часу бодай ненадовго зануритися в одну з них, щоби ще раз пересвідчитися: читання і досі зберігає для мене свою майже наркотичну дію.

 

Водночас ці книги цінні для мене ще і як точки фіксації пам'яті. Як-от збірка оповідань Бориса Антоненка-Давидовича «Слово матері», якою у другому класі директор школи нагородив мене «за відмінне навчання і зразкову поведінку».

 

Або Євангеліє без обкладинки, подароване мені другом невдовзі після закінчення університету. Майстер у палітурній майстерні відмовився оправляти її, бо в Радянському Союзі ця Книга була заборонена. Тож я купив у центральному універмазі набір «Юний палітурник» і оправив її власноручно.

 

Чи «безідейні», «ідейно чужі», «шкідливі», «ворожі» та навіть «антирадянські» пам'ятки «доби розвинутого соціалізму»: фотокопія роману Аркадія та Бориса Стругацьких «Равлик на схилі», машинописна копія їхніх «Гидких лебедів», таємно виготовлена на «Ері» копія «Лебединого стану» Марини Цветаєвої, зошит із переписаним мною лібрето Тіма Райса до рок-опери «Ісус Христос Суперзірка».

 

Подібними пам'ятками є для мене також часописи та книги, до видання яких я був колись причетний. Зокрема, «Генеза» нагадує мені про інтелектуальну насолоду від творення цього журналу, Сьорен К'є́ркегор і Хосе Ортеґа-і-Ґассет – про лагідну київську атмосферу середини 1990-х, Сергій Єфремов – про задоволення від написання коментарів до його спогадів, «Політична енциклопедія» – про настрої інтелектуалів напередодні Революції Гідності. А подаровані мені книги, у тому числі й ті, які подарували їхні автори (деякі – зі зворушливими дарчими написами), – це ще і пам'ять про тих дарувальників.

 

Кожна книга моєї книгозбірні має власну долю: до деяких із них я поступово втрачаю інтерес, не відкриваю їх кілька років поспіль, і врешті-решт, дарую їх Могилянській бібліотеці. Натомість серцевина моєї бібліотеки (сказати б, настояна часом) набуває нових сенсів і значень, а відтак притягує до себе подібні книги. Саме так у мене нещодавно з'явилися «Відвага і страх» Олі Гнатюк, «Каміння і Сізіф» Миколи Рябчука, «Київ: люди і будинки» Ігоря Гирича, «Суспільно-політичні твори» Миколи Міхновського та «Майдан. Свідчення. Київ, 2013–2014 роки» за редакцією Леоніда Фінберга та Уляни Головач. І хто знає – чи не починає це наростати нове кільце?

 

Я добираю книги до своєї книгозбірні, а вони своєю чергою впливають на мене – виховують мої почуття і плекають мій смак, підживлюють у мене консерватизм сприйняття і зміцнюють нехіть до бестселерів. Мої книги не лише заохочують мене до читання, а і дедалі більше спокушають перечитуванням, за якого задоволення від упізнаваного тексту підсилюють особисті спогади та суб'єктивні асоціації, бодай і заборонені у Грі в бісер. Отак я вночі перечитував вірші Ван Вея, яким уже майже тринадцять століть:

 

Один лише спокій

Ціную на схилі років…

 

 

28.10.2016