Екстраваґантна кампанія Трампа вписується в тривалу історію США і медіатизацію наших суспільств передусім (чи виключно) тому, що вона не є спричинена — згідно з марксистським методом — якимись об'єктивними економічними параметрами
Хто з кандидатів на пост президента США назвав свого суперника «тлустою вівцею з капустяною головою»? Ні, це був не Дональд Трамп, а Закарі Тейлор в 1848 р. Ще раніше Джон Адамс звинуватив свого супротивника Ендрю Джексона в тому, що він є позашлюбним сином чорношкірої повії, а Джеймс Нокс Полк підозрював, що Генрі Клей є власником дому розпусти. Соціальних мереж тоді ще не було, але плакáти, пасквілі й газети швидко розносили обрáзи, висловлені на адресу кандидатів. Вербальне насильство завжди було частиною американських виборів. Що ж до Трампа, то новація більше стосується техніки комунікацій, якою є Twitter, аніж змісту. Брехня також не є чимось новим, і Трамп без жодних доказів стверджує, що Гілларі Клінтон, окрім інших недуг, має ще й хворобу Паркінсона, натомість Франклін Рузвельт був ключовою фіґурую в трьох успішних кампаніях, приховуючи, що через поліомієліт не може триматися на ногах і ходити. До кінця його повноважень американці не знали, наскільки серйозною є його інвалідність. Ці американські політичні традиції ошелешують нас у Європі, але частково пояснюють, чому електорат Трампа залишається нечутливим до його нескінченних брехень і нападок.
Расизм Трампа, спрямований супроти мексиканців, мусульман та загалом імміґрантів, а також його чоловічий шовінізм можуть мати давнє походження. Те, що називають «нативізмом», — спочатку це була ненависть білих протестантів англосаксонського походження супроти «екзотичних» імміґрантів, як-от католики, ірландці, італійці, росіяни, євреї, китайці і, звісно, чорношкірі, — також є американською політичною константою; її вже не застосовують супроти католиків, як в ХІХ ст., чорношкірі і євреї захищені, принаймні на публіці, супроти вербальних атак, але ті, що приїхали останніми, — латиноамериканці — успадкували усі ворожі забобони щодо новоприбулих. Коли Трамп обзиває мексиканців убивцями і ґвалтівниками, він не додає нічого нового, а тільки переробляє старе, і його прибічники, як виглядає, це толерують.
У Європі ксенофобія також давала імпульс кампаніям і знову це робить, але США радикально відрізняються в одному пункті (насамперед правиця), і цим пунктом є ненависть до держави, невластива для Європи, а надто для Франції. Європейці сподіваються від держави всього, безперечно, навіть більше, ніж вона може забезпечити, тимчасом як більшість американців не сподіваються від неї абсолютно нічого. Є звичним передусім серед республіканських кандидатів, та інколи і серед демократів (наприклад, Джіммі Картер) нападатися на Вашинґтон і його бюрократію, яка ізольована він реальної держави. Ворожість Трампа до владущого класу належить до американського репертуару.
Те, що федеральна держава є «дірявою» і треба її «направити», є твердженням, яке належить як Рейґану, так і Трампові. Але Трамп відрізняється від його популістських попередників (маю на думці Вільяма Дженнінґса Браяна, кандидата у 1900 р.) своїм явним незнанням інституцій — Конґресу і Верховного суду, — без яких жоден президент не може діяти. Це невігластво Трампа («Він не знає, що нічого не знає», — звертає увагу республіканський сенатор Джон Маккейн) вписується в історичну традицію, традицію декларованого невігластва, такої собі народної мудрості, що є проникливішою, ніж мудрість фахівців, яких прозивали «інтеліґентщиною» за часів Кеннеді. Наприкінці 1840-х утворився новий рух, який виправдовував свою назву Know nothing («Нічого не знаю»), для опору католицькій імміґрації; пізніше він перетворився на Американську партію, яка згодом приєдналася до Республіканської партії. Той рух мав коротке політичне існування, але тривалий вплив, який ми зараз надибуємо в русі «Чайна партія», цій твердолобій правиці, яка заявляє, що Обама є мусульманським комуністом, щоб не казати, що він є негром. Трамп поза усяким сумнівом є одним із Know nothing, якого просуває телебачення.
Поза тим фактом, що Трамп вписується у лише американську традицію, політологи і соціологи намагаються раціоналізувати його екзотичну кампанію, долучивши її до більш загальної тенденції західних суспільств: це правда, що ксенофобія наступає повсюдно, та чи зникала вона колись? Дуже часто цю воскреслу ксенофобію приписують реакції супроти ґлобалізації, але це пояснення не є цілком переконливим. Мені здається радше, що в міру того, як спогад про Голокост і деколонізацію стирається з пам'яті, публічно оголошувати себе ксенофобом стає щораз більш прийнятним. Деякі раціональні економісти пояснюють нам також, що економічна нерівність, спричинена тією-таки ґлобалізацією, призводить до того, що марґінали бунтують. Однак Трамп видається дивним речником простих людей, і досі не було доведено, що нерівність збільшується; у США це попросту не так, тому що економічне зростання є сталим, а безробіття зменшується.
Мені здається, що екстраваґантна кампанія Трампа вписується в тривалу історію США і медіатизацію наших суспільств передусім (чи виключно) тому, що вона не є спричинена — згідно з марксистським методом — якимись об'єктивними економічними параметрами.
Guy Sorman
Trump, «Only in America»
ABC 24/10/16
Зреферувала Галина Грабовська