Шахраї, митці, науковці, філософи, мандрівники — ці люди мають багато спільного: всі вони авантюристи, всі вони шукають пригод. Всі вони хочуть чогось від життя. По-різному, але чогось хочуть: прекрасного й неосяжного світу, сенсу буття, розкішного й багатого життя, адреналіну, драйву, щастя, відкриття таємниць і білих плям на мапах, ще чогось.
У неймовірно цікавому й дещо брутальному фільмі “Вовк із Уолл-стріт” головний герой шахрайським способом досяг неймовірних висот успіху, заробив купу грошей, але, опинившись перед загрозою викриття й ув'язнення, не захотів тихо піти зі своїми мільйонами, а вирішив шахрувати далі. Мабуть, азарт, так цікавіше.
А й справді, чому ні? А що робити у цьому нудному світі? Де люди — раби одне одного.
У одному давньоєгипетському листі батько звертається до сина й пише, чому той має добре вчитися, щоб мати добру посаду писаря. Як арґументи наводить тяготи інших професій. Тесляр втомлюється більше, ніж землероб. Різьбар сидить до ночі із зігнутою спиною, а його руки як неживі. Цирульник ходить від дому до дому й шукає собі роботу, щоб якось себе прогодувати. Будівельник хворіє, бо постійно на вітрі. Садівник на городі кожного дня змушений доглядати рослини, а риболову і зовсім зле — його у будь-який момент можуть з'їсти крокодили. Кожен з них важко працює, робить одне і те ж все життя, аби себе прогодувати. Кожен наче раб інших.
Звісно, з часів Середнього Царства Єгипту з'явилося багато безпечніших професій, а старі стали комфортнішими. Але сьогодні багато речей залишилися без змін. Існує певна істота, яка прикидається “суспільним благом” і змушує всіх у своє ім'я робити якісь напівбезсенсовні речі.
У вас свято? Тепер є ціла індустрія, яка забезпечить вам особливий день. Щоправда, для тих людей, що вас обслуговуватимуть, це буде черговий день рабства. Комусь із них потрібно мило говорити із клієнтами. Комусь грати одну і ту ж музику. Комусь готувати ті ж страви. Від ранку до вечора.
Часом ті люди, які вас обслуговують, також мають свята, і тоді їхні колеґи по цеху обслуговують їх. І ці перші можуть на кілька годин забути про прибирання залу, складання стільців, зішкрябування недоїдків їжі з тарілок у смітник й миття начиння.
Тут, у залі, імовірно, працюють кондиціонери. Вони вийшли з ладу? Їх треба почистити? Зараз приїдуть хлопці із сервісу і все залагодять. Ви їх не побачите. Врешті, вони на годинку зайдуть. Їм що, важко? Ні, це їхня робота: колупати стіни, ставити кондиціонери і чистити їх потім від бруду. Кондиціонер за кондиціонером.
Вам треба поїхати звідси додому? Таксі чи найнятий автобус? Ви затишно і весело прямуєте із забави. А водій везе вас. А потім ще когось і ще іншого. Він стоїть у корках, він чекає. Він спішить чи нудиться.
Хочете почитати тим часом новини? Для цього є армія журналістів, які копіпейстять їх для вас, дзвонять до всяких хамів і зануд і питаються щось нецікаве, щоб потім поверхнево про це написати, а ви лише проглянете заголовки на сайті.
Треба купити продукти. Хтось їх щодня робить, наприклад годує курей і прибирає послід. Чи навпаки: перше прибирає послід, а потім вже годує. Хтось формує хліб, а хтось сидить і дивиться на прилади у цеху. Хтось формує коробки. Хтось у них складає пачки з томатним соусом. Хтось наклеює на пачки наклейки. Інший хтось несе пачки до вантажівок. Ще інший їх везе. А ще інший втюхує продавцям у магазинах. Продавці у магазинах слухають нас і продають нам різні товари. Ці товари хтось поскладав. Хтось миє підлогу.
Продавці й прибиральники, водії теж купують товари. І тоді інші продавці їх обслуговують. А коли всі ці розвізники, касири, торгові представники йдуть на весілля, то їх обслуговують працівники розважальної індустрії: музиканти, менеджери, тамади.
А потім всіх їх везуть водії і таксисти.
А потім таксисти викликають майстра, щоб той почистив кондиціонер. А потім майстер іде на весілля або у магазин, або їде на таксі.
Всі всім раби. Раби тому, що клієнт завжди правий, а у суспільстві не дуже толерантному й дещо похмурому — клієнт може дозволити собі хамство. З іншого боку, клієнт часто раб того, хто пропонує послугу. Бо хоч клієнт завжди правий — це не завжди так.
І вся ця цивілізація так красиво виглядає. Все так гармонійно працює. Нове житло із купою техніки. Транспорт, кафе, ресторани, туристичні аґенції, банки, магазини, багато їжі, гарний одяг, автомобілі, телефони, меблі, фільми в інтернеті, фітнес і сауна.
Але все це виглядає красиво лише здалеку. Це схоже на імпресіонізм, картини якого цілісні здалеку, а зблизька — то купа кольорових цяток. Якщо придивитися на суспільство уважніше, то гармонія тримається на цятках, лиш часто вони сіруваті.
Не вірю, що їх надто багато — людей, які роблять роботу із радістю і приємністю, а не через потребу заробляти гроші й мати винагороду за працю.
Хоча багато із нас прагне робити щось креативне, проте система — передовсім у країнах, що розвиваються — склалася так, що ми корисніші й безпечніші, коли просто виконуємо задані функції. Вражають відео, як працівники виконують однотипну роботу так швидко й машинально, наче роботи. Проте світ прямує до автоматизації, і в майбутньому більшість механічної роботи виконуватимуть машини. Нам залишиться творчість, або ж нічого. Тому вже тепер менш розвиненим державам варто спланувати, на кого перекваліфікувати людей, які нині виконують рутинну роботу, а завтра опиняться на вулиці.
Може, колись були майстри, які робили меблі, і їм це подобалося. Можливо, колись люди виготовляли одяг, і їм це подобалося. Але тепер це рідкість, і називається hand-made, і дорого коштує.
Сьогодні, в основному, меблі роблять інакше. Нині, як правило, одяг шиють інакше.
Якщо порівняти світове виробництво товарів і послуг — а особливо у менш розвинених країнах — із готуванням вечері, то більшість людей не готує собі вечерю. Більшість людей лише розбиває яйця. Або викидає шкаралупки. Або досипає сіль. Або досипає перець. Або перевіряє рівень газу під пательнею. Або збовтує суміш. Або переносить її від столу до плити. Або ллє на пательню олію. Або виливає яєчну суміш. Або перевертає яєшню на інший бік. Або ще щось.
Є десять людей, які роблять яєшню. Вони нічого не виробляють окремо, вони лише коліщатка механізму. І тут не йдеться про радянське “они ничего не производят”. Виробляють, звісно, навіть якщо нічого матеріального не створюється. Надають послуги.
Але йдеться про творчість, про креацію, відсутність якої може спровокувати в людей запитання про сенс цього всього: нащо кожного дня ходити кудись і чистити кондиціонери? Так, така робота. Треба заробляти. Комусь це потрібно. Я вмію це робити. Хтось інший возить мене маршруткою чи трамваєм або грає мені веселу музику. І так разом ми — сила.
Воно то так, але людство — не колонія мікроорганізмів, що не здатна жити розрізнено. Люди мають свій простір. І важко уявити, що багато осіб, яких, наприклад, звільнять із застарілого заводу в ім'я модернізації та процвітання країни, буде надто тішитися тим, що країна процвітатиме ціною їхніх поламаних життів. Тож якщо чищення кондиціонерів має сенс для фірми, для людства, це не означає, що воно має сенс для людини.
Отже, рано чи пізно, розбиваючи десятитисячне яйце для яєшні, у тебе виникне запитання про сенс. Про вартість твого життя. Бо якщо ти помреш, то буде ще безліч охочих полущити шкаралупки, аби заробити на життя. Але невже ти помреш, так і не зробивши яєшні?
26.10.2016