Хоч останнім часом увага справжніх музичних гурманів була прикута до фестивалю сучасної музики «Контрасти», та у жовтневому Львові діялося й поза тим чимало цікавого. Про одну з таких камерних подій і хочу розповісти: як дві аспірантки Львівської музакадемії, Світлана Позднишева та Ольга Стрілецька, знайшли спосіб гармонійно поєднати непоєднуване – твори, що прозвучали на їхньому вечорі у залі «Слово і Голос», хоч і належать до однієї часової хвилі, стилістично полярні.
Ольга Стрілецька.
Відкрила концерт соната українського композитора, більш знаного як видатного музикознавця та музичного критика, Антіна Рудницького. Соната на теми стрілецьких пісень («Ой видно село» та «Ой та зажурились стрільці січовії») була написана в 1931 р. Відмовившись від опрацювання цих пісень, автор пише оригінальний твір трьох частин, який, до слова, відзначили на міжнародному конкурсі композиторів в 1937 р. Рудницький напрочуд майстерно вплітає мелодію в складне фактурне мереживо. Невпинний рух супроводу-токкати, дисонатні модерні гармонії, вмисно загострені ритмічні акценти, поступове додавання фактурних пластів вимагають від виконавця не тільки бездоганної техніки, а й надзвичайно вдумливого виконання, аби кожна деталь прозвучала чітко і без перебільшення. Світлана Позднишева продемонструвала – їй це до снаги.
Як антитеза до сонати прозвучали Прелюдії Кароля Шимановського. Ольга Стрілецька вибрала три мініатюри з юнацького циклу «9 прелюдій», який сам автор позначив Опусом 1. Не менш багатогранний музичний діяч, польський композитор написав ці прелюдії (а фактично, пісні без слів), коли йому було 18 років, і він, як кожен польський піаніст і молодий творець початку ХХ століття, захоплювався творчістю Шопена та Скрябіна. Прелюдії позначені екзальтованою емоційністю, яка все ж «вкладається» в рафіновану шопенівську фактуру. Інтерпретаторці вдалося знайти золоту середину між скрябінським та шопенівським началом, і відчинити двері до світу Шимановського.
Наступний твір, який виконала Позднишева, перегукується із Сонатою Рудницького. Сонатіна угорського композитора Бели Бартока також опирається на фольклорні джерела – румунські танці. Вчений–фольклорист Барток багато років досліджував народну творчість різних народів і переносив закони цієї музики у свою творчість. Нетрадиційне тональне мислення, примхлива ритміка, що навіяна румунськими танцями, імітування звучань інших інструментів (волинки у першій частині, скрипки у другій та третій) вимагають неймовірної чіткості та точності виконання. Якби ви переглянули ноти, ви б сказали: «так мало нот!». Але саме така «відкрита» фактура приховує багато труднощів і завдань.
Продовжили «фольклористичну» тематику «Три ірландські поеми» американського композитора Генрі Коуела. Коуел використовує на перший погляд прості засоби, щоб досягти потрібних колористичних ефектів. На фоні широких кластерів звучала близька до архаїки мелодія. Разом ці автономні голоси – історія одвічної боротьби Хаосу і бога Манаунауна. «Сонце-герой» – оповідь про боротьбу світла і темряви, з якої переможцем виходить наймолодше, наше, Сонце. Початкові кластери циклу тепер стають образом Сонця-героя. Це містить глибокий філософський зміст – хіба ж морок не зворотній бік світла? П’єса зіткана з коротких контрастних епізодів: автор підкреслює різницю між світлом і темрявою використанням полярних регістрів, різницею темпів і фактури, опорою на різні лади. Завдання виконавця – не перетворити музичну легенду на в’язанку музичних уривків. Остання п’єса «Голос Ліра» – перекидає арку до першої. Супровід – широкі багатозвучні кластери (дійсність) та мелодія – досконалий хорал (задум) не відповідні одне одному. Зіставлення досконалого і хаосу – хіба ж це не сутність нашого світу? П’єса пояснює недосконалість світу, створеного за вказівками Ліра, що мав тільки половину язика. Ольга Стрілецька напрочуд випукло відтворила всі ідеї автора. Вона не просто виконувала текст, а переповідала давні легенди за допомогою гри.
Світлана Позднишева.
У виконанні Позднишевої прозвучали два твори естонського композитора, нашого сучасника Арво Пярта. Студентська сонатина (опус 1) Пярта належить до експериментальних композицій, в яких музикант шукає власне «я». Натомість «Варіації на одужання Арінушки», що з’явилися через 18 років, демонструють власний неповторний стиль. Цей мінімалістичний твір інспірований вслуханням в музику маленьких церковних дзвонів, що після основного тону дають характерні призвуки. Музика вимагає дуже доброго інструменту та надзвичайно тонкої техніки туше і педалі, і завдяки перфектному володінню цими прийомами Світлані вдалося «видобути» вишукану гру дзвіночків.
Ще одна соната ожила під пальцями Позднишевої – твір польської композиторки і скрипальки, учениці Наді Буланже і Карла Флеша, Гражини Бацевіч. Більшість творів Бацевіч продовжують тенденції неокласицизму, але ця соната є більш експресивною. В сонаті поєднуються моделі фактури, які репрезентують практично всі попередні стилі. Експресивність і тонка і лірика – два полюси сонати авторки. Тільки зрілому виконавцю під силу такий твір.
«Макрокосмос» американського композитора Джорджа Крама – спроба відтворити космічний звуковий світ, світ «… сповнений, ледь чутними шерхотами та довгих пауз». Стрілецька обрала три п’єси: №1 «Первісні звуки» (за сузір’ям Рака), № 2 «Протей» (за сузір’ям Риб) та № 11 «Мрії в уяві» (за Близнюками). Чи можливо втілити цей амбітний план: відтворити музику зірок? Так, і для цього композитор виходить за межі традиційного звуковидобування: використовує так зване розширене фортепіано. Під час гри Ольга щипала струни фортепіано, наче струни арфи, притискала їх, щоб було чутне стукотіння молоточків з ледь окресленою звуковисотністю. Несподівано, і водночас дуже природно, в останній з п’єс прозвучала цитата з Фантазії-експромту Шопена.
«Макрокосмос» плавно поєднався з Сонатою Альбана Берга, який у своїй творчості широко застосовував додекафонну техніку та атональність. Важко повірити, що ранні твори композитора-нововіденця позначені впливом пізнього романтизму. Соната опус 1 – саме така. Берг створив її під час навчання в Арнольда Шенберга і хотів, аби сонатний цикл був традиційним. Але Шенберг порадив обмежитися однією частиною – адже в ній було сказано все! Фактура сонати, музична мова, стилістика – енциклопедія стильових пошуків від Брамса до Шенберга, і Ольга Стрілецька подарувала чудову нагоду її простежити.
Завершила програму соната українського композитора, класика сучасності – Євгена Станковича. Твір з’явився на початку 70-тих років і став спробою «примирити» музичну мову початку ХХ ст. з сучасною для композитора. Не тільки вдумлива та високопрофесійна гра створили незабутню атмосферу вечора – вдалим задумом виявилася ідея виконавських коментарів до твору. Дуже важливо, коли виконавець шукає «ключі» до музичних творів в музикознавчій літературі, співставляє їх з партитурою, подає своє бачення, що потім підтверджується музичною інтерпретацією. Задум і програма вечора були амбітними. Але концерт підтвердив: ініціаторки не переоцінили своїх сил, тож є сенс чекати від них нових цікавих анонсів.