Отсю цїкаву статейку помістило ранше виданнє з дня 3 жовтня штутґартскої часописи "Suddeutsche Zeitung".
Щойно ледви кілька тижнїв триває російсько-румунське оружне збратаннє, а вже починає російська преса вияснювати Румунїї, що й на думку не сміє їй прийти підносити "надмірні претенсії'". Так напр. "Вечернее Время" з 25 серпня пише:
"На Буковинї живе 330.000 "русскихъ" (читай: Українцїв. Ред.), а лише 21.000 Румунів. Хоч етноґрафічні відносини Буковини дуже ясні, все-таки можна зауважити в частинї румунської преси тенденцію поширити межі румунських претенсій аж по Прут. Не можна домагати ся, щоб Росія віддала Румунїї російською кровю увільнених "русскихъ" жителїв Буковини. А се стало ся б, якби ми відступили Румунам Буковину по Прут. Колиб Буковина по Прут припала Румунїї, "русское" населеннє сих областей опинило ся-б у ще гіршім положенню, нїж було під Австрією. Крім того наслїдком утрати Буковини не осягнули-б ми ще одного дуже важного для нас вислїду: в разї прилучення Галичини, Угорщини й Буковини до Росії раз на все зроблено-б нешкідливим огнище австрійсько-українського сепаратизму, що заражував наш державний орґанїзм. Одначе колиб Чернівцї й найбільша часть Буковини лишили ся поза російською границею, з подвійнoю енерґією продовжували-б звідси дїяльність "Союз визволення України" й подібні орґанїзації. Наша національна гідність вимагає того, щоб установлено границю між нами й Румунїєю без страт для наших національних інтересів. Міста Чернівцї, Серет, Сторожинець, цїла карпатська область, включно з Кірлїбабою та Грязею мусїли-б припасти Росії.
A на Угорщинї маємо пpaво до цїлого мармароського комітату з славним містом Мармарош-Сиготом, до комітату Уґодша. Обидва комітати заселені головно "русскими", з незначною домішкою Румунів".
Для полїтика, що не перекуплений, як Таке Йонеску, російським золотом, або не заслїплений, як Філїпеску, французькою культурою, мусїло бути ясним, що приступленнє Румунїї до почвірного порозуміння не означає нїчого иншого для сеї держави, як початок опіки Росії над Румунїєю, а на кінцї сеї опіки стоїть знищеннє ромунської самостійности. Сей факт, який нищить сороколїтню працю короля Кароля, не має журити нас Нїмцїв, тим більше, що й так наше полученє з Туреччиною йтиме на будуче через Болгарію. Одначе мотивуваннє, чому Росія не хоче позволити під нїякими умовами, щоб Українцї на Буковинї припали Румунїї (про них, а не про Москалїв, як хоче вмовити російська часопись, розходить ся), потребує малого пояснення. Як відомо, від часів Петра Великого поступає російське правительство з нечуваною брутальністю против Українцїв (яких називає фалшиво Малоросами). Не тільки науку в народнїй школї подаєть ся українським дїтям у московській мові, але й друк українських писань так якби зовсїм заборонений в Pосії. Але що се означає, виходить з вістки сильно шовінїстичної часописи "Русское Слово", де з приводу справи втїкачів пишеть ся, що найгірше стоїть справа з "Малоросами", бо вони не вміють нїякої иншої мови, а "Великорус" не може порозуміти ся з "Малоросом". Східна Галичина й Буковина, де Українцї можуть необмежено розвивати свою національну культуру, були віддавна для російського правительства тернем в оцї, бо звідси одержували українські круги Росії заохоту й підмогу в своїй боротьбі з московським обєднюваннєм. Тому й цїлий російський воєнний плян уложено так, аби можливо найскорше дістати в руки східну Галичину й Буковину. Управа в часї російської окупації дала Українцям передсмак того, чого мали-б вони сподївати ся, колиб сей "український пєімонт" попав кінець кінцїв у російські руки. Українське відродженнє сильно перекинуло ся саме в останніх десятьох лїтах на російську частину й тому Росія задумала знищити в сїй війнї сильним розмахом "гнїздо конспіраторів" у східній Галичинї та на Буковинї, поки російська Україна не заразила ся "мазепинською хоробою". Сим іменем, яке походить від козацького гетьмана, Мазепи, що, як відомо, пробував з Каролем XII скинути московське ярмо, любить російська пpeсa означувати змаганнє українських кругів у Росії, які в "Союзї визволення України" мають своє заступство, до відірвання сеї области від Росії. І се поступуваннє російського правительства проти східної Галичини та Буковини є тому наругою над гаслом, яким любить почвірне порозуміннє усправедливлювати сю свою війну в невтральних: бо й тут не хоче Росія визволити народу, але згнобити його та знищити. А се насильство над національним життєм тим більше нечуване, що не розходить ся тут про якийсь маленький народець, але про 30-мілїоновий народ, культура якого далеко старша й вища від культури московських мучителїв.
[Вістник Союза визволення України]
22.10.1916