Петро ГЛАДІЄВСЬКИЙ

Наприкінці цього тижня глави держав та урядів ЄУ зібралися в Брюсселі, аби вирішити питання антиросійських санкцій у зв’язку з «варварською» поведінкою Росії в Сирії. Кількома днями перед тим настрій учасників саміту був щонайрішучішим, мовляв Кремль зарвася і його треба покарати. Утім на саміті все завершилося пшиком.

 

 

Більшість учасників дводенного унійного саміту, який відбувався 20-21 жовтня в Брюсселі, як відчувалося, перебували у певному сум’ятті почуттів. З одного боку, вони ще зовсім недавно були рішуче налаштовані на запровадження жорсткіших санкцій проти Росії. З другого – російський міністр оборони Сергій Шойгу оголосив у вівторок, 18 жовтня, що військово-космічні сили РФ припиняють завдавати ударів по сирійському місту Алеппо.

 

Це можна було трактувати як певну перемогу: Москва чи то злякалася, чи то отямилася й пішла на поступки вимогам світової громадськості. Водночас багато хто розумів, що це не більше, ніж цинічну гра Кремля в перевідного дурня. І вже через день після завершення саміту це стало очевидним, але не будемо забігати наперед.

 

 

А які взагалі в Європейської Унії були механізми впливу на Москву, аби змусити її, принаймні, не чинити воєнних злочинів? Хітом серед опцій безумовно є санкції чи загроза санкцій. Чи був шанс для ухвалення на саміті нового пакета обмежувальних заходів? До певної міри так. Бо своїми бомбардуваннями в Алеппо Кремль вибив останні аргументи навіть у найщиріших своїх прихильників у ЄУ. Тому ситуація вже наближалася до антиросійського консенсусу.

 

У понеділок, 17 жовтня, відбулася зустріч міністрів закордонних справ країн-членів Унії. Намір запровадити санкції проти Росії вималювався доволі чітко.

 

Ален пригадаймо, як це було в контексті агресії Росії проти України. Держави ЄУ змогли узгодити санкції проти Росії 2014 року після анексії Криму та розширити їх після початку бойових дій на Донбасі. Утім зі загостренням конфлікту в Брюсселя були всі підстави, аби й далі розширити й посилити санкції. Утім цього так і не відбулося. Що більше, зі закінченням чергового санаційного семестру між країнами-членами виникають бурхливі дебати про те, чи не варто вже відмовитися від штрафних заходів і сказати Росії: мир-дружба-вуглеводні. Поки, що, на щастя, гору бере тверезий підхід, але перевага антиросійського крила дуже хистка. 

 

«Якщо подивитися на подальші дебати на предмет того, чи варто ще розширити санкції, вони ніколи не завершувалися успіхом. Єдина позиція щодо обмежувальних заходів, за якою країнам ЄУ вдається зараз досягти єдності, – це збереження нинішнього статус-кво», – констатував експерт європейського відділення Центру Карнегі П'єр Вімон, котрий до 2015 року очолював Європейську службу зовнішньої політики.

 

Отже, за сирійські воєнні злочини Росію можна було б притиснути санкціями. Але не тільки. «Санкції – не єдиний інструмент Євросоюзу. У нас є й інші інструменти для чинення тиску і важелі впливу, які ми можемо використовувати», – заявила в цьому контексті Верховна представниця ЄУ зі зовнішньої політики і політики безпеки Федеріка Моґеріні.

 

За підсумками вже згаданої зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів Унії, яка відбулася напередодні саміту, було ухвалено спільну заяву. У ній констатувалося, що бомбардування міста Алеппо російською авіацією можна розцінювати як військові злочини.

 

«Навмисні удари по лікарнях, медичних працівниках, школах і базовій інфраструктурі, так само як і використання діжкових бомб, касетних бомб і хімічної зброї, можуть вважатися військовими злочинами», – йдеться в тексті документа. А це, своєю чергою, відкриває шлях до можливості кримінального переслідування, тобто – до Гааги.

 

Не менш болісним ударом по Кремлю була б відмова Європи співпрацювати з Росією у енергетичній царині. Зрозуміло, що багато країн Унії до цього ще не цілком готові. Але можна було б принаймні раз і назавжди відмовитися від нових енергетичних проектів, як то наприклад Nord Stream 2. До цього останнім часом закликає чимраз більше німецьких політиків. Але поки що їхня кількість, на жаль, не є критичною, щоб раз і назавжди позитивно (тобто негативно) вирішити це питання.

 

То що ж постановив саміт у Брюсселі? Дійсно на адресу Кремля пролунало багато жорстких закидів, погроз, закликів схаменутися. «Я вважаю, що Росія поводиться не так, як того можна очікувати від великої держави», – заявив президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. Французький президент Франсуа Олланд, своєю чергою, знову назвав бомбардування мирного населення Алеппо «воєнним злочином». За посилення санкцій виступив і президент Ради ЄУ Дональд Туск, зазначивши, що «нині дійсно складно, майже неможливо, говорити про Росію, не згадуючи бомбардування мирних мешканців і лікарень в Алеппо». Його підтримала і канцлерка Німеччини Анґела Меркель. «Сподіваюся, що ми в змозі чітко продемонструвати, що те, що відбувається в Алеппо за підтримки Росії, – абсолютно нелюдяно», – заявила вона. Навіть британська прем'єрка Тереза ​​Мей рішуче закликала: «Ми повинні продемонструвати міцну і єдину європейську позицію в зв'язку з російською агресією».

 

Але з єдністю троха не вийшло. Було чути голоси й тих, хто стверджував, що, мовляв, з Росією, як би там не було, слід домовлятися, а отже ставитися до неї поблажливіше. До цього табору належать, зокрема, італійський прем'єр-міністр Маттео Ренці та його грецький колега Алексіс Ціпрас. А керівник угорського уряду Віктор Орбан то й досі виявляє ледь не відкрите захоплення російським президентом.

 

У результаті, можна стверджувати, Москва знову перемогла Брюссель. Навіть згадки про «готовність запровадити санкції», які містилися в першому проекті спільної заяви лідерів ЄУ, в ході роботи десь загубилися. У фінальній версії документа Унія вказує на якісь незрозумілі, розмиті «всі можливі варіанти» заходів щодо Росії, якщо злочини проти мирного населення в Алеппо продовжаться.

 

А чим відповіла на це Росія? Не минуло й доби, як російська авіація знову взялася за бомбардування Алеппо.

23.10.2016