На грудень заплановане друге і, ймовірно, останнє засідання суду в Нідерландах, який 5 жовтня почав розгляд справи спірного «скіфського золота». Йдеться про артефакти з українських музеїв, які 2013 року вивезли на виставку «Крим. Золотий острів у Чорному морі». До лютого 2014-го вони виставлялися в Рейнському крайовому музеї Бонна, потім поїхали до Нідерландів, в Музей Алларда Пірсона (Амстердам). В Україну предмети мали повернутись 2014 року. Однак через російську окупацію півострова 2 111 одиниць зберігання «зависли» в Нідерландах.
У Нідерландах зберігаються тепер речі з колекцій чотирьох кримських музеїв: заповідника «Херсонес Таврійський» (Севастополь), Центрального музею Тавриди (Сімферополь), Керченсього історико-культурного заповідника та Бахчисарайського історико-культурного заповідника. За офіційною інформацією, страхова вартість кримської колекції — приблизно 1,5 мільйона євро.
19 предметів з фондів Музею історичних коштовностей України, які також були на експозиції, вдалось повернути одразу після закінчення виставки, серед них і такий унікальний артефакт, як меч із Товстої Могили.
Інтереси України в суді репрезентує міжнародна юридична фірма Bergh Stoop & Sanders N.V., з якою Міністерство юстиції України уклало угоду про закупівлю юридичних послуг за 0,24 мільйона євро (близько 5,90 мільйона гривень).
Розмова з представницею Українського національного комітету ICOM Катериною Чуєвою, яка брала участь у судовому засіданні 5 жовтня, — про арґументи сторін, шанси України й атмосферу на цьому непростому судовому процесі.
Катерина ЧУЄВА:
«Мешканцям будинку, в яких відібрали цілу кімнату, пропонується віддати шахраям ще й скриньку з коштовностями — мовляв, вона ж в тій кімнаті у шафі стояла»
- Коли ми говоримо про «скіфське золото», то що насправді маємо на увазі? Чому колекція, яка нині є в Нідерландах, спричинила такий ажіотаж?
- Предметом суперечки є 2 111 одиниць збереження. Переважно це предмети з коштовних металів — археологічні знахідки з пам'яток Криму. Попри назву, що закріпилася в ЗМІ, йдеться не лише про вироби з золота і не лише скіфського періоду. На виставці були представлені знахідки зі скіфських, сарматських та ранньосередньовічних пам'яток, тобто від скіфської доби до перших століть нової ери. Частина предметів була знайдена ще до Жовтневого перевороту 1917 року, тобто понад століття тому. Але більшість експонатів — це знахідки з розкопок 2000-х років, які відбувались на території Криму.
Зокрема, на виставці були представлені предмети, знайдені під час археологічних досліджень Неаполя Скіфського, Усть-Альмінського могильника, Соколової Могили та інших відомих пам'яток. Особливу увагу дослідників привертає унікальна знахідка — китайські лакові скриньки доби Хань, I ст. н. е., з Усть-Альми.
Частина експонатів виставки ще у 2014 році повернулась в Україну — це речі з фондів Музею історичних коштовностей України (Київ). Їх повернули одразу по закінченні виставки. Однак предмети з кримських колекцій Музей Алларда Пірсона повернути так і не наважився. На їхню думку, це означало потрапити у юридичну халепу, адже ніхто не міг убезпечити музей від судових позовів з однієї або іншої сторони. Тому вони вирішили самі звернутись до суду і покласти відповідальність за рішення на служителів Феміди.
- Чи є «спірна» колекція унікальною, так би мовити, у світовому масштабі?
- Ми знаємо чимало унікальних артефактів, у тому числі скіфського часу, знайдених на території України, — згадайте скіфську золоту пектораль або відомий золотий гребінь з кургану Солоха. Говорити, що ця збірка є найбільшою чи найціннішою у світі — мабуть, певне перебільшення. Однак «спірні» предмети становлять значну історико-культурну і мистецьку цінність і є надзвичайно цінними в контексті історії реґіону.
Важливо те, що це задокументовані археологічні знахідки, здобуті під час розкопок, а не придбані з рук грабіжників чи на аукціонах, адже тільки так кожний предмет стає «цеглинкою», з яких ми виводимо нашу історію. І хоча цінність цих предметів не тільки в тому, що вони виготовлені з золота чи срібла, але часто саме такі збірки є дуже привабливими для відвідувачів музеїв. Крім усього, стародавні ювелірні вироби зазвичай є надпрочуд витонченими, майстри, які виготовляли їх, мали неабиякий смак і, без сумніву, золоті руки.
- Яка вартість такої колекції?
- Музейники переважно уникають питання грошової оцінки предметів. В Україні, на жаль, існує постійна загроза маніпуляцій: дехто вважає, що музейні колекції треба взяти на бухгалтерський облік і перетворити на фінансові активи держави, що відкриває простір для жахливих зловживань. Радянська влада свого часу щось подібне вже зробила — з музеїв у 1920–1930-х роках конфісковували найцінніші предмети і продавали за кордон, що завдало непоправних втрат нашій культурній спадщині, ці рани музеї не можуть залікувати і досі. Страхова ж вартість, на мій погляд, розголошуватися не повинна...
- Хто є учасниками судової тяганини? Чи бере Росія участь у засіданнях? До чого апелюють сторони?
- У процесі є три сторони: Музей Алларда Пірсона, чотири кримські музеї та держава Україна. Нідерланди не є стороною справи, Росія теж.
Є кілька позовних аспектів, але передусім йдеться про те, кому Музей Алларда Пірсона поверне ці 2 111 одиниць збереження. Зараз музей зберігає предмети і несе відповідні фінансові витрати, сума продовжує зростати, тому музей також вимагає чималої фінансової компенсації...
Представники кримських музеїв вимагали повернення предметів, арґументуючи це тим, що всі знахідки — з території Криму, а отже, їх власником є чи то «музеї Криму», які підписали контракти, чи АРК. Також наголошували, що предмети мають бути в Криму, інакше це обмежить право «кримського народу» на доступ до культурної спадщини, а музеї втратять своє значення.
Однак в цих арґументах заховані численні перекручування. Так, згідно з українським законодавством, якого дотримувалися і кримські музеї до анексії, всі музейні предмети в державних музеях належать до музейного фонду України (а не міста, області чи АРК), державний музей не є власником колекцій — вони передані музею в оперативне управління. Без дозволу України ці предмети не могли бути вивезені за державний кордон. Окрім українського законодавства, також потрібно враховувати міжнародне, насамперед Конвенцію ЮНЕСКО 1970 року щодо запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, яка чітко прописує роль держави у даних питаннях, та Конвенції 2004 року про юрисдикційний імунітет держав та їхньої власності.
Кримська сторона, посилаючись на «експертний висновок», намагалася все це нівелювати й довести, що Україна взагалі не має права на ці предмети.
Потрібно розуміти, що за звичайних умов експонати повернулися би в Україну до музеїв, де зберігалися, адже цілісніть колекцій, безумовно, є важливою. Однак анексія Криму змінила ситуацію. Образно кажучи, мешканцям будинку, в яких відібрали цілу кімнату, пропонується віддати шахраям ще й скриньку з коштовностями — мовляв, вона ж в тій кімнаті у шафі стояла. Наша держава представляє інтереси народу України і несе відповідальність за збереження і доступ до культурної спадщини. А як вона може забезпечити це на окупованих територіях? І в чиї руки потрапить ця «скринька»?
Тож українська сторона наполягає на поверненні артефактів в Україну, зазначаючи, що до моменту деокупації Криму вони зберігатимуться в Національному музеї історії України. Останній має всі необхідні умови і ресурси не тільки для зберігання, а й для експонування. Музей зобов'язується створити відповідну експозицію, отже, повернені скарби будуть доступні для огляду для всіх бажаючих (у тому числі для кримчан), чого не можна сказати про музеї Криму — не забуваймо, що багато хто з українців сьогодні не може відвідати Крим з міркувань безпеки. На цьому, зокрема, наголошувала у своєму виступі в суді Еміне Джапарова, перший заступник Міністра інформаційної політики.
На мій погляд, позиція української сторони сильна. Інтереси української сторони представляють юристи компанії Bergh Stoop & Sanders N.V. Вони детально проаналізували українське, міжнародне і нідерландське законодавство, і на основі цього вибудували лінію захисту. Наші арґументи виглядають дуже переконливими. Наскільки я зрозуміла, судді, які розглядають цю справу, мають бездоганну репутацію, тому чекаємо на виважене об'єктивне рішення.
- А наскільки емоційним було засідання? Чи сторони сухо апелюють до норм законодавства?
- Засідання пройшло доволі спокійно. Навряд чи доцільно влаштовувати істерики в суді. Це справа, яка потребує чітких і арґументованих позицій. Але, звісно, емоційний елемент був присутній — насамперед у виступах представників кримської сторони. Зокрема, археолог Валентина Мордвінцева розповідала про своє відчуття провини у тому, що експонати досі не повернуті до музеїв, бо саме вона була причетною до організації виставки, про те, що не повернуті предмети — як вирвані з книги сторінки і так далі; Нікіта Храпунов наголосив на аморальності й цинічності претензій України. Все це яскраві приклади емоційних заяв, які, на мій погляд, або взагалі не мали стосунку до суті справи, або, як у випадку зі згаданими арґументами кримської сторони, містили в собі елемент маніпуляції та перекручувань.
З української сторони слово взяла заступниця Міністра інформаційної політики Еміне Джапарова, яка висловила в заяві урядову позицію. Але разом з тим зазначила, що вона, кримська татарка, сьогодні не може повернутись до Криму, як і багато хто з її співвітчизників, а отже, про який доступ до культурної спадщини Криму йдеться? Цей виступ, попри емоційність, був сприйнятий адекватно, як арґументована позиція.
- Як позиціонують себе кримські музеї у суді: як українські чи як російські установи?
- Представники кримських музеїв — директори установ-учасниць виставки та кримські археологи, яких українські колеґи добре знають. На пряме запитання, підпорядковуються кримські музеї Україні чи Росії, вони намагалися не давати відповіді, починаючи розповідати, що музеї були засновані ще за царських часів, коли України як окремої держави не існувало, і пережили кілька змін влади. Кримська сторона спробувала взагалі зняти це питання з порядку денного, доводячи, що підпорядкування тут ні до чого, оскільки колекції мають повернутися до музеїв, з якими підписано контракти. Але тут виникає ледь не риторичне запитання: хто, власне, претендує на предмети, якщо музеї, учасники спору, де-юре вже не існують як українські установи, що підписали свого часу контракти?
- Ми вже згадували про конвенцію ЮНЕСКО, яка реґулює питання власності щодо культурної спадщини й імунітету власності держави. А чи є реальний схожий міжнародний досвід? Чи є справи, до яких Україна може покликатись?
- Я не юрист у справі переміщення цінностей і, можливо, помиляюся, але, здається, це прецедент у новітній історії, і було би не зовсім коректно прямо ототожнювати його, наприклад, з ситуаціями навколо спірних пам'яток, вивезених, наприклад, з країн, що колись були колоніями, до Європи (ми знаємо випадки повернення предметів, однак обставини і юридичні передумови суттєво відрізняються).
- Наступне засідання суду має відбутись 14 грудня цього року. Чи варто сподіватися рішення?
- Суд зараз вивчає усі надані документи, які сторони збирали протягом двох років. Якщо не виникнуть додаткові обставини чи потреба у додаткових документах — рішення буде винесене. Але навряд чи на цьому все закінчиться. Думаю, хто би не виграв, інша сторона подаватиме апеляцію — такі справи можуть затягуватись на роки, якщо не на десятиліття.
Розмовляла Мирослава ІВАНИК
Заява представників музейної спільноти України, підготована до судового засідання 5 жовтня:
Ваша честь, пані та панове,
Від імені музейної спільноти України, беручи до уваги українське та міжнародне законодавство, зокрема, міжнародні конвенції, ратифіковані Україною, а також Кодекс музейної етики ІСОМ, ми хотіли б зазначити наступне.
Всі музейні предмети з чотирьох українських музеїв Криму
- належать до культурної спадщини України та репрезентують культурну історію України;
- належать до державної частини музейного фонду України.
Беручи до уваги, що територія Криму визнана тимчасово окупованою частиною України, необхідно підкреслити, що
- музеї Криму іґнорують українське та міжнародне законодавство;
- неможливо ґарантувати безпеку та вільний доступ аудиторій до цих предметів;
- неможливо убезпечити колекції кримських музеїв від незаконного переміщення.
З огляду на викладене вище, ми наполегливо підтримуємо повернення музейних предметів Україні як єдиний можливий шлях забезпечення їхньої збереженості та вільного доступу до культурної спадщини до деокупації Криму.
Фото — Олени Правило
Ілюстрації — з каталогу виставки «Крим. Золотий острів у Чорному морі»
18.10.2016