Петро ГЛАДІЄВСЬКИЙ

15-16 жовтня в індійському курортному місті Гоа пройшов щорічний саміт BRICS. Захід мав би хоч трохи підбадьорити росіян, мовляв не все так зле у нашому геополітичному становищі: не всі від нас ізолювалися, ми входимо в групу країн, де мешкає третина населення землі, групу, яка динамічно розвивається, групу, яка монолітна як ніколи. Але саміт засвідчив усе з точністю до навпаки.

 

 

Отже лідери Росії, Китаю, Індії, Бразилії та ПАР зразу ж по приїзді вбиралися в традиційні індуські камізельки й вилаштувалися до знимки. Всі щасливі, посміхаються, тримаються за руки. Позірно все добре.

 

 

Насправді ж восьмий форум BRICS, який проходив під головуванням Індії, став найдраматичнішим в недовгій історії цієї організації. Події перед самітом і на ньому зайвий раз дали привід аналітикам поговорити про те,  що BRICS, котрий поставив собі на старті амбітне завдання творення «нового світового порядку», перебрання впливу від західних інституцій, галопуючими темпами втрачає своє значення, перетворюючись в об'єднання держав, інтереси яких розходяться чимраз далі. Внутрішні проблеми в Бразилії і Південній Африці, зближення Індії з Заходом і суперечності між Пекіном і Делі роблять перспективи організації щоразу безрадіснішими.

 

Нагадаємо, що група BRIC сформувалася 2001 року. Російський президент Володимир Путін тоді дуже нахвалявся, що Бразилія, Росія, Індія й Китай створили «глобальний мегапроект». Мовляв, у світі з’являються нові лідери, Європа й Америка відходять на другий план, на сцену виходять молоді й перспективні. 2011 року до групи долучилася Південно-Африканську Республіку, таким чином і виник акронім BRICS.

 

Та й дійсно проект BRICS виник напередодні глибокої економічної кризи, яка почалася на зламі 2007-2008 років спершу в Сполучених Штатах, потім у Європі. У ініціаторів проекту було переконання, що названа п’ятірка розвиткових країн має всі шанси вистояти в кризові часи за мінімальних втрат. А згодом вони мали б стрімко розвиватися, усуваючи зі свого шляху колишніх лідерів світової економіки.

 

І деякий час цей прогноз стверджувався.  Тому один з найбільших у світі інвестиційних банків, Goldman Sachs Group Inc., намагаючись не впустити моменту, створив Інвестиційний фонд BRIC (назва так і не змінилася зі вступом до групи ПАР). Експерти корпорації  на чолі з головним економістом Джимом О'Нілом підрахували, що на той час ця група країн володіла господарками з найвищими темпами зростання. Тому було вирішено випустити облігації під їхні доходи, аби вже через десять років зняти непогані дивіденди.

 

На початках країни BRICS добре заробляли на експорті своїх корисних копалин, вважалися не надмірно закредитованими, молодими і динамічними. Хоча насправді головним чинником розвитку було стрімке зростання цін на енергоносії. Але згодом настала розплата за те, що за часів буму ці країни не провели необхідних економічних реформ і не зуміли диверсифікувати своїх економки. Розплачуватися довелося і їм, і інвесторам.

 

 

На тлі описаних подій Goldman Sachs не залишалося нічого іншого, як згорнути роботу фонду BRIC.  Це сталося восени минулого року. Звісно, банк не міг закрити своїм рішенням сам геополітичний проект, але дав недвозначний сигнал: BRICS – безперспективний, його подальше існування – це лише політичні ігри. 

 

З того часу минув ще один рік і ми бачимо загнивання «антизахідного» проекту в усій його красі. Звісно, Путін, котрий вклав чимало зусиль і коштів, щоб перетворити віртуальну групу в реальну організацію, досі не готовий визнавати очевидної речі. На прес-конференції в Гоа він намагається переконати журналістів, що в проекту світлі перспективи, що «ми ще себе покажемо». Але тих, хто вірить у ці бравурні заяви залишається чимраз менше.

 

Спробуймо проаналізувати, наскільки динамічними є господарки п’яти країн групи. У нульові роки, країни BRICS дійсно вийшли в світові лідери за темпами зростання ВВП. У Китаї темпи економічного розвитку кілька років поспіль перевищували 10 відсотків, інколи навіть досягали 14 відсотків. Індія розвивалася трішки менш інтенсивно зі своїми 9-10 відсотків, але теж на глобальному тлі була в лідерах. Не найгірше велося й Росії – 6-8 відсотків, Бразилії – 3-7 відсотків. ПАР трохи відставала, але все одно досить стабільно домагалася 3-5 відсотків на рік.

 

Але що ми бачимо нині? У межах і так не надто численної BRICS утворилося два табори. В один входять азійські велетні Китай та Індія. Вони зуміли зберегти позитивну динаміку навіть під час світової фінансової кризи 2008-2009 років і залишаються найдинамічнішими серед провідних економік світу. Навіть попри те, що трохи сповільнили швидкість економічного зростання, особливо КНР. Китай, відповідно до даних Міжнародного валютного фонду, 2015 року збільшив ВВП лише на 6,9 відсотка. На цей рік МВФ прогнозує Піднебесній зростання на 6,6 відсотка, в 2017-му очікує 6,2 відсотка.

 

Тому лідерство в групі перейняла Індія. Темпи зростання індійського ВВП з 2014 року стабільно тримаються вище за сім відсотків і, судячи з прогнозів МВФ, залишатимуться на рівні приблизно 7,5 відсотка принаймні до 2019 року. Тому можна з впевненістю стверджувати, що останній саміт BRICS приймав у себе світовий лідер економічного зростання. Й індійський прем'єр-міністр Нарендра Моді не забував раз-по-раз згадувати це у своїх виступах.

 

Тепер поглянемо на табір невдах. Передовсім Росія, котра й без своїх агресивних витівок і економічних санкцій, як реакції на них, неухильно котилася в рецесію. 2015 року російська господарка втратила 3,7 відсотка ВВП. На цей рік МВФ прогнозує подальше скорочення ВВП на 0,8 відсотка. За оптимістичними прогнозами, щойно наступного року РФ може очікувати досить слабеньке зростання. Загалом, експерти МВФ вважають, що в найближчі три роки зростання російської економіки не перевищать 0,5-1,5 відсотка.

 

Не краща ситуація й у Бразилії, де до економічних негараздів додалися політичні потрясіння, які завершилися імпічментом президентки Ділми Русеф та корупційними розслідуваннями проти попереднього уряду. Минулого року падіння відбулося аж на 3,8 відсотка, цього року рецесію прогнозують на рівні 3,3 відсотка. У наступні роки економіка в кращому випадку вийде на зростання в два відсотки.

 

Кепські справи й в південних африканців. ПАР, якою керує президент Джейкоб Зума, переживає економічну кризу на тлі хронічної політичної нестабільності. Країна перебуває не в тій формі, щоб брати активну участь в реалізації глобальних економічних проектів.

 

То ж яка вимальовується картина? Три з п'яти країн BRICS в найближчі роки економічно зростатимуть повільніше за цілу низку високорозвинених держав Заходу, де й без того функціонує потужна й стабільна соціально-економічна система. Тому можна впевнено стверджувати, що епоха «економічного дива» (чи радше сподівання на «економічне диво») під назвою BRICS відійшла в минуле.

 

Ок, але чи можна говорити про BRICS як про певне політичне об’єднання, здатне задавати тон на глобальній арені?  Зрозуміло, що Путін і надалі докладатиме зусиль, щоб так воно й було. Принаймні, щоб так здавалося. Утім насправді вимальовується цілком протилежна картина.

 

Як ми вже зазначали, одна з ідей BRICS – стати альтернативою західним міжнародним інституціям на кшталт «Великої сімки» Європейської Унії, НАТО  тощо з тим, аби самим визначати напрями глобального розвитку, світові пріоритети й цінності у піку західним аналогам.

 

Але імпічмент президентці Ділмі Русеф уже фактично поставив хрест на цих планах. Принаймні на єдності країн-членів у бажанні ці плани реалізовувати.  Адже Русеф і її попередник Луїс Інасіу Лула да Сілва належали до лівого табору і були готовими боротися з «диктатом США». Проте новий президент Мішел Темер, навпаки, вважає своїм завданням тісно співпрацювати зі західними інститутами, відновити добрі взаємини з Вашингтоном. Тому сама філософія BRICS, в основі якої лежить ідея альтернативного глобального управління, стає для нього чужою.

 

Президентові ПАР Джейкобові Зумі просто не до того, щоб бавитися у якісь глобальні анти західні ігрища. Зрештою південні африканці не забули, що саме завдяки західному тиску країна подолала расовий апартеїд і домоглася рівності всіх перед законом.

 

То хто ж ще зацікавлений у протистоянні Заходу, окрім Москви? Певним чином Пекін. Але для нього це не самоціль, а радше засіб торгу. Китайські керманичі не можуть не усвідомлювати, що співпраця зі Сполученими Штатами і Європейською Унією є запорукою економічного зростання всередині країни.

 

Тепер щодо Індії. Нью-Делі чимраз більше зближується зі Заходом. Попри реляції з Москви, що вона ледь не цілковито озброює індійську армію, насправді Індія чимраз активніше купує зброю в США та Європі.

 

Досить пізнавальному в цьому аспекті є статті колишнього посла Індії в Росії Канвала Сібала у британській газеті Daily Mail. Дипломат висловлює думку, що «сформоване у чинного керівництва Індії спільне зі США стратегічне бачення ситуації в регіоні є несумісним з порядком денним BRICS». Сібал критикує Москву за те, що та поступилася лідерством Китаю як сильнішому економічному гравцеві. «У зв'язку з цим баланс сил змістився не на користь Індії. Це об'єднання не може просувати наші життєві інтереси», – нарікає Канвал Сібал.

http://www.dailymail.co.uk/indiahome/indianews/article-3831417/The-diminishing-returns-BRICS-meeting.html

 

Принципові розбіжності Пекіна і Делі стосуються передовсім бачення майбутнього BRICS і його ролі в глобальній політиці та економіці. Пекін все ще розглядає організацію як перспективний проект, покликаний ревізіонувати світовий порядок, створити альтернативу чинним інститутам із західним домінуванням. У Делі, своєю чергою, не бажають створювати у світі зайвих смуг поділу. Індійців значно більше турбує напруженість у стосунках з Пакистаном, якому Китай продовжує надавати підтримку як своєму союзникові. Зрозуміло, що в такій ситуації говорити про політичну єдність групи просто смішно.

 

Таким чином саміт у Гоа зайвий раз засвідчив безперспективність BRICS як в політичному, так і економічному аспекті. Якщо група й продовжить своє існування, то хіба з усвідомленням, що це – штучний проект, який лише вимагатиме зайвих фінансових вливань, але не приноситиме учасникам жодної реальної користі. 

16.10.2016