Антитіла, введені в організм з кишковими бактеріями, можуть боротися проти ВІЛу ефективніше та впродовж тривалішого часу, ніж сучасні препарати антивірусної терапії. У процесі дослідів на мавпах антитіла проявили здатність гальмувати розмноження ВІЛ-подібного вірусу імунодефіциту навіть два роки після завершення лікування, інформують науковці в журналі Science. Перші клінічні дослідження на ВІЛ-інфікованих в США вже розпочалися.
Вірус імунодефіциту на клітині. Дотепер його поширення вдавалося призупинити лише постійним прийомом препаратів.
Близько 36 мільйонів людей по всьому світу інфіковані вірусом імунодефіциту (ВІЛ). В Україні з ВІЛ живе близько 290 тисяч осіб. Сьогодні цей діагноз – не смертний вирок. Проте дотепер немає лікарства, яке б побороло недугу остаточно, з огляду на це ВІЛ-інфіковані повинні впродовж усього життя приймати антивірусні медикаменти. Ці препарати не дають змоги розмножуватися вірусові в пошкоджених клітинах, чим попереджають загострення хвороби. Та постійний прийом ліків супроводжується побічними ефектами.
Нещодавно Саддаппа Бираредді (Siddappa Byrareddy) та його колеги з Університет Еморі, що в Атланті, випробували цілком новий підхід до лікування ВІЛ. Замість антивірусних препаратів вони вводили піддослідним антитіла, аби перешкодити розмноженню вірусу.
«Метою дослідження було по-новому підійти до терапії проти вірусу імунодефіциту, щоб навіть після тимчасового застосування вона попереджала розмноження вірусу впродовж тривалого часу», – пояснює співавтор Люц Волтер (Lutz Walter) з Німецького центру приматів.
Для свого дослідження науковці використали макаку резус, інфіковану мавпячим вірусом імунодефіциту (simian immunodeficiency viruses, SIV), що тісно споріднений з ВІЛ та його можливими попередниками. Мавп почали лікувати п’ять тижнів після зараження, упродовж 90 днів вони приймали поширені антивірусні препарати. Декотрі з тварин додатково майже рік отримували що три тижні дозу антитіл альфа-4-бета-7. Контрольній групі надавали недієві псевдоантитіла.
Результат: по закінченню терапії кров і тканина кишківника тварин, яких лікували антитілами, практично не містили вірусу – їхнє вірусне навантаження було меншим від межі виявлення, інформують учені. Водночас по закінченню терапії у мавп зросла і залишалася стабільною кількість важливих для імунної системи клітин CD4+-T.
Несподівано з’ясувалося: навіть два роки по тому, як тваринам ввели останню порцію антитіл, макака резус залишалася здоровою. За цей час у тканинах тварин не виявили вірусу імунодефіциту, натомість їхня імунна система працювала нормально, розповідають учені. «Ці результати нас ошелешили, вони були неймовірними», – каже співавтор Ентоні Фаучі (Anthony Fauci) з Американського Національного інституту алергії та інфекційних захворювань (U.S. National Institute of Allergy and Infectious Diseases, NIAID), що в Бетесді.
Поки терапію антитілами протестували лише на макаках резус та в боротьбі проти мавпячого вірусу імунодефіциту. Вчені переконані, що за таким же принципом можна і в людей стримувати ВІЛ довше, ніж це вдається сучасним методам терапії, каже Люц Волтер: «Це було б проривом для майбутнього лікування ВІЛ-позитивних пацієнтів».
У США ще три тижні тому розпочалися клінічні експерименти з 20 пацієнтами. Це стало можливим, бо антитіла як препарат ведолізумаб вже дозволені як у Європі, так і США. З допомогою цього медикаменту лікують хронічні запальні захворювання кишківника, зокрема хворобу Крона та неспецифічний виразковий коліт. Вже відомо, що він надійний та засвоюється організмом.
Як саме антитіла альфа-4-бета-7 забезпечують тривалу дію, поки нез’ясовано. Науковці припускають: це пов’язане з наявністю альфа-4-бета-7-рецепторів на клітинах слизової оболонки кишківника. Ці рецептори дають змогу Т-клітинам імунної системи потрапляти до клітин кишківника. Зазвичай саме тут клітини стають жертвами ВІЛ та накопичуються.
«Відомо, що вірус імунодефіциту мавп і людини особливо активно розмножується у клітинах CD4+-T, що в слизовій оболонці кишківника, чим спричиняє хронічні захворювання, – пояснює Волтер, – Антитіла не пропускають імунні клітини до слизової оболонки органу. Так припиняється поширення вірусу».
Дотепер відкритими залишаються кілька запитань. Зокрема науковці не можуть пояснити подробиць усього механізму дії антитіл і тривалість ефекту. Дослідження з ведолізумабом, що зараз тривають, повинні також продемонструвати, чи з вірусами імунодефіциту в людини та мавпи можна боротися однаковим способом.
HIV: Antikörper-Erfolg macht Hoffnung
AAAS/ Deutsches Primatenzentrum/ Emory Health Sciences, 14/10/2016
Зреферувала Соломія Кривенко
15.10.2016