Володимир ГІНДА

Повстанська криївка-шпиталь.

 

 

Нещодавно в Україні відзначили 75-у річницю трагедії Бабиного Яру. Виступаючи з цієї нагоди у Верховній Раді, президент Ізраїлю Реувен Рівлін звинуватив українських націоналістів і вояків УПА у масових вбивствах євреїв під час Другої світової війни, залишивши поза увагою факти співпраці своїх одноплемінців з українськими повстанцями.

 

Для більшості українців такі висловлювання образливі, але, на жаль, для політиків історія є лише одним із політичних інструментів, тож тут усе має бути максимально спрощено. Адже так легше виокремлювати та чіпляти ярлики цілим націям, і безапеляційно ділити людей на поганих і добрих, патріотів і зрадників, катів і жертв. Саме такий підхід і використав у своєму виступі Р.Рівлін, чітко розділивши українців і євреїв за згаданими ознаками. Для політиків, які притримуються стереотипів, занурення в реальне життя з усіма його складнощами, де кожна людина має свою мікроісторію чи обирає притаманну для неї модель поведінки, є не вигідним. Бо тоді можна знайти багато фактів, які не зовсім будуть в’язатися з пропагандою. Скажімо, говорячи про вояків УПА, які вбивали євреїв, і одночасно підкреслюючи, що вони ж і рятували їх, забираючи до повстанського лісу, важко охарактеризувати УПА як антисемітську. Тому, краще про це свідомо чи несвідомо не говорити.

 

Автор не збирається тут виставляти українських націоналістів праведниками, святими чи лицарями без страху і догани, адже поміж них були різні люди. Хтось намагався, ризикуючи власним життям, рятувати євреїв, хтось брав участь у їх знищенні, хтось видавав їх німцям, комусь було байдуже до їхньої долі – тому міряти усіх одним мірилом не варто, бо завжди можна знайти протилежні факти (і не тільки в історії повстанського руху). Але заперечувати те, що упівці в багатьох випадках допомагали євреям, викрадали їх із гетто цілими родинами, забезпечували всім необхідним тих, хто переховувався в лісах Західної України, теж не варто.

 

Взагалі в УПА служили переважно євреї-лікарі, яких повстанці забирали до себе через брак медичного персоналу. Напередодні війни в Західній Україні медичну практику зазвичай проводили поляки та євреї, українців-лікарів було набагато менше, бо їх помноженню не сприяли умови польського панування. Саме тому, коли повстанці почали вести активні бойові дії з німецькими окупантами та партизанськими загонами НКВД, було вирішено активно використовувати євреїв для налагодження медичної справи в УПА. Євреїв-лікарів викрадали разом із родинами з німецьких гетто та в обмін на захист від німців пропонували допомагати з порятунком поранених повстанців. І ті, звичайно, погоджувалися.

 

Варто зауважити, що досі ніхто з дослідників не вказав, якою була чисельність євреїв у лавах УПА. Ця тема взагалі ще не була ґрунтовно вивчена істориками, а, отже, чекає на свого дослідника.

 

«Коли німці почали розстрілювати євреїв, я кинув роботу і переховувався до травня 1943 року. Тоді по мене приїхали з УПА. З дружиною і майном забрали мене до шпиталю, що був у лісі, де я працював лікарем до 9.08.1944 р. – говорив на допитах в НКВД 1944 року відомий упівський лікар Варм Шая Давидович на прізвисько «Скрипаль», який від 1943 року практикував на Волині в загоні «Сосенка». – За цей час я вилікував понад 200 стрільців, поранених у боях з німцями, поляками та червоними партизанами, а також із загонами НКВД».

 

На допитах в НКВД «Скрипаль» зауважив, що упівці спершу приглядали за євреями, аби ті не тікали, але згодом, коли ті доводили свою відданість, то працювали вже без нагляду.

 

За те, що В.Ш.Давидович вилікував понад 200 українських повстанців, він отримав від радянських «органів» 20 років заслання. Є версія, згідно з якою, за клопотанням суперпопулярного радянського радіоведучого Юрія Левітана лікаря Давидовича звільнили з в’язниці набагато раніше терміну. Потім він деякий час мешкав у Луцьку, а згодом виїхав (через Польщу) за океан.

 

Взагалі цей єврей користувався великою повагою серед повстанців через свою високу кваліфікацію медика. Розвідниця УПА Галина Коханська у своїх спогадах писала: «Варма був добрим лікарем, котрий у бункерних умовах робив складні операції. Він чудово грав на скрипці, з якою ніколи не розлучався. Він і псевдо отримав «Скрипаль». Коли траплялася вільна хвилина, повстанці збиралися на лісовій галявині, запрошували Варму, котрий грав для них. Його всі любили та берегли». До речі, дружина «Скрипаля» Естер була при ньому медсестрою.

 

Факти, коли члени родин допомагали лікарям-євреям в УПА, зустрічаються доволі часто. Так, Реня – донька колишнього луцького лікаря Грифеля, який практикував на повстанській базі Ковельського та Любомльського округів ОУН «Січ», також допомагала батькові медсестрою. Їх обох 1945 року затримали червоні партизани. Реня, побачивши, що ситуація – безвихідна, навіть почала співати повстанських пісень, за що була сильно побита.

 

Лейба Добровський, арестований радянською спецслужбою взимку 1944 року - світлина з кримінальної справи.

 

 

Окремі євреї через безвихідь йшли до повстанці з власної волі. Скажімо, Лейба Добровський («Валерій»), проживаючи в Рівному, наприкінці 1941 року сам налагодив контакти з українськими націоналістами і згодом працював у політичному відділі УПА. Йому належить авторство низки націоналістичних листівок, брошур і відозв. Поміж найвідоміших – відозви до узбецького, таджицького, вірменського та інших народів. «Валерій» також був автором брошури «Як московський царат підкорював народи». Єврея-повстанця радянські спецслужби заарештували 1 лютого 1944 року.

 

Стрийський лікар Самуель Нойман до УПА потрапив, після того, як нацисти 1941 року запроторили до гетто його стареньку матір. Не бажаючи залишати її там саму, він пішов до гетто слідом за нею, але через своїх знайомих в ОУН, яких мав чимало, просив врятувати їх і доправити до безпечного місця. Уже наступної ночі члени СБ ОУН викрали лікаря разом із матір’ю та за підробленими документами на прізвище Максимович вивезли з міста. Поки він під цим прикриттям практикував по різних місцевостях Стрийщини, гестапо дізналося його справжнє ім’я, і сітка СБ змушена була переховувати Ноймана. У вересні 1943 року його перевели у підпорядкування УПА-Захід, де він працював у старшинській школі курінним лікарем і викладачем. Мама завжди була поряд із ним. Загинув Нойман у Чорному лісі, разом з іншими членами штабу УПА, під час більшовицького наступу в липні 1945-го.

 

Через безвихідь потрапив до УПА і єврей на прізвисько «Кум». Нацисти знищили всю його родину, і, рятуючись від смерті, він блукав околицями карпатських сіл, поки не наштовхнувся на повстанців. Вояки УПА забрали його до загону і після кількох перевірок дозволили лікувати поранених. Згодом «Кум» став дуже популярним серед повстанців – він досі єдиний єврей, який отримав від Проводу УПА «Срібний Хрест Заслуги». Щоправда, нагороджений «Кум» був посмертно, позаяк загинув взимку 1946 року в повстанському шпиталі, а постанова УГВР про нагородження вийшла 30 травня 1947-го.

 

Шпиталь у Чорному лісі, де він перебував, викрили радянські спецслужби. Відстрілюючись із пораненими повстанцями, «Кум» пустив собі кулю в лоба, коли становище стало безнадійним. Перед цим повстанці пропонували йому залишити ряди УПА та вийти на легальне становище, адже радянська влада пропонувала таким амністію (до речі, цим, за свідченнями українських вояків, скористалося чимало євреїв), але він відмовився. Свою відмову у розмові з пораненим Богданом Подоляком, який лікувався у нього в шпиталі, пояснив так: «По приході німців я знайшовся у безвихідному становищі. Всю мою рідню вони вистріляли. Мені вдалося втекти, та сховатись надовше не було де. І в час мого переховування, коли здавалося, що не тільки люди, але й Бог позбавив мене своєї опіки, ви дали мені захисний притулок. Ваша організація врятувала мені життя. А признаюся щиро, що я тоді дорожив життям, боявся його втратити. А тепер скажіть, чи не маю я за що віддячуватися? Я ж чую обов'язок, може, не той – українця перед Україною, а людини перед людиною. У мене болить серце за оту жидівську лояльність, причиною чого, розуміється, є бездержавне життя. Тому я ціню волю, ту правдиву волю і готовий боротися проти тих, що її топчуть. Це не лише у вашому, але й в нашому жидівському інтересі».

 

Єврей із Львівщини Мандрик Хасман у повстанській формі з нагородами. Хлопчиком був в загонах УПА, доглядав за кіньми. Весною 1944 в складі сотні "Хоми" брав участь у рейді на Холмщину для захисту українських сіл від нападів АК. Досі без зупину може декламувати "Декалог українського націоналіста". Про його повстанську долю стало відомо завдяки історику Володимиру Вятровичу.

 

 

Окрім лікарів, в УПА були євреї – кравці, доглядачі коней, вояки. Мало дослідженим залишаються стосунки повстанців із євреями, які масово переховувалися в галицьких і волинських лісах. Зазвичай вони жили там цілими поселеннями, рятуючись від переслідувань нацистів. Із наявних свідчень, виходить, що упівці за необхідності намагалися використати їх для свої потреб. У повстанських літописах є чимало свідчень про взаємовигідний синтез євреїв-утікачів і упівців. У червні 1943 року загін військової округи УПА «Заграва» під командуванням Дубового, рейдуючи Сарненщиною наштовхнувся у лісі на 40 євреїв, більшість із яких були жінки та діти. За наказом командира, єврейські родини оселили на Степанщині поблизу Костополя, створивши всі необхідні побутові умови для життя (роздали худобу, одяг, взуття, реманент), натомість євреї шили повстанцям одяг, взуття, збирали врожай. Вояки УПА охороняли єврейське поселення від поліцаїв і нацистів.

 

У Чорному лісі повстанці допомогли єврейському лікареві Абрагаму Штерцеру створити незалежний єврейський партизанський загін, який діяв поблизу Станіславова, дали зброю, харчі й амуніцію, а місцевим селянам доручили доставляти євреям одяг і харчі. За таку послугу Штерцер лікував поранених в окрузі упівців і хворих селян у навколишніх селах. Уже після війни Штерцер, перебуваючи за океаном, писав, що завдяки цьому йому, його братові, їхнім дружинам, родині й іншим знайомим євреям вдалося пережити нацистський терор і гоніння та залишитися живими.

 

Окремі відділи УПА збирали євреїв по лісах і облаштовували з них цілі табори, де кожен мав працювати за своїм фахом або в сільському господарстві, яке перебувало під охороною упівців. У квітні 1943 року один із таких єврейських господарських таборів, що нараховував понад 100 мешканцїв, повстанці облаштували поблизу Прицьків на Волині, інший чисельність понад 400 євреїв у волинському селі Кудрин.

 

У разі, коли повстанці мали все необхідне для них, вони намагалися співіснувати з євреями-втікачами мирно. Так під час партизанської боротьби робили не тільки представники УПА, але й радянські та польські партизани. Хоча виключати факти, що деякі загони могли бути причетними до знищення євреїв у лісах, теж не варто. Тут все залежало від ставлення до них окремих командирів, які інколи діяли на власний розсуд. Зокрема, єврей Бенек Лібляйн згадував, що коли вони переховувалися з родиною в львівських лісах, намагалися не контактувати ні з радянськими партизанами, ні з повстанцями, бо в окрузі діяв підрозділ УПА під командою якогось Суслевича, бійці якого, як подейкували, вбивали євреїв, що переховувалися в лісах.

 

У німецьких документах є згадки про те, що не тільки упівці, а й члени ОУН (ще до створення УПА) рятували євреїв. Є згадки про те, що оунівці виготовляли їм фальшиві посвідки особи. Зокрема, у повідомленні начальника поліції безпеки і СД від 30 березня 1942 року читаємо: «На службовій ділянці командира поліції безпеки і СД Житомира вдалося арештувати знаних функціонерів ОУН області. Обласний провідник Роман Марчук був убитий при спробі втечі. Було конфісковано близько двох тисяч брошур і листівок. Завдяки показам одного з арештованих бандерівців, у підвалі будинку ми знайшли велику кількість пропагандистських матеріалів, організаційні плани та списки членів організації Житомирської, Київської, Харківської та Полтавської областей, а також повний комплект реманенту для виготовлення фальшивих паспортів… На сьогодні точно встановлено, що бандерівський рух забезпечував фальшивими паспортами не тільки своїх функціонерів, але й євреїв».

 

Представники ОУН Ілько Савчин і Михайло Свистун майже всю війну переховували від німців єврейську родину Лібляйнів із містечка Сколе. Уже після війни врятовані націоналістами 6 членів родини віддячили своїм рятівникам. Завдяки заяві голови родини пана Бенека статус праведника народів світу здобув Михайло Свистун, а щодо Ілька Савчина, то пан Лібляйн досі намагається вибороти йому цей статус. Цю дивовижну історію порятунку націоналістами євреїв оприлюднив російський дослідник Олександр Гогун

 

Галина Коханська згадувала, як на початку війни врятувала разом із мамою одну єврейську дівчину з гетто. Наталія Березинська, дружина Романа Шухевича, від вересня 1942-го до лютого 1943 року переховувала в себе сусідську єврейську дівчинку Ірину Райхенберг. З часом Шухевич зумів дістати для дівчинки документи на ім’я Ірини Рижко, за якими вона була донькою офіцера Червоної армії, який загинув на фронті. Коли нацисти почали переслідувати родину Шухевичів і арештували Наталію, Роман зумів переправити дівчинку в дитячий сирітський притулок при жіночому греко-католицькому монастирі василіянок в Пилипові (біля містечка Куликів). У 2008 році, коли широко оприлюднювали матеріали архіву СБУ, ця історія стала відома загалу (але, виявляється, не президенту Ізраїлю).

 

Звичайно, тема стосунків євреїв з українськими повстанцями потребує детального вивчення фаховими істориками (а не використання політиками-пропагандистами). Але вже зараз наявні факти засвідчують, що в тих стосунках не все було так однозначно, як у промові Реувена Рівліна. Коли перечитував спогади Галини Коханської, мені впало в око написане нею з приводу врятованої єврейської дівчини: «Все, що ми тоді робили, вважали за свій обов’язок і не сприймали це ні тоді, ні пізніш як якісь геройські вчинки. Діяли так, як підказувала наша совість». Хотілось би, щоби теперішні як українські, так і ізраїльські політики у своїх виступах щодо українсько-єврейських стосунків уникали оціночних суджень і пам’ятали про совість.

 

 

13.10.2016