Не заманите й не залякаєте!

Від часу, як російська армія зайняла наново Буковину, посунула ся трохи наперед у Галичинї й на Волинї, одержавши дешевим коштом побіду під Луцьком, російська пpeса почала більше уваги присвячувати українській справі.

І ясно, чому. Перед російським правительством наново повстало важке завданнє наладження адмінїстрації в зайнятих землях, а з сим журба, як приєднати населеннє тих земель для російської управи.

Ся справа, як подає "Русское Слово", є предметом спеціяльних розважань правительства, при чім, оскільки можна вірити "Русскому Слову", правительство зовсїм не має наміру ставити мешканцїв зайнятих областей в гірші умови, нїж в яких вони були під австро-угорським правлїннєм.

Є нїби-то намір полишити наразї на боцї всї инші сторони місцевого життя, не мішати ся до національних, релїґійних і инших дразливих проблєм, а зайняти ся виключно адмінїстративною стороною управи, віддаючи її в руки військових властей, з усуненнєм від управи того чиновництва, яко за час попередньої окупації своїм поведеннєм ворожо настроїло проти Рociї місцеву людність.

Російська преса яко "голос" російської суспільности хоче сказати й своє слово в сїй справі, щоб прийти в поміч правительству в його окупаційних клопотах.

На підставі досвіду недавнього минулого вся російська преса висловлюєть ся проти радикальних засобів "возсоединенія" "Прикарпатської Руси", які примінювали в часї першої окупації Бобрінский і Евлоґій. Навіть "Новое Время", "Колоколъ", "Кieвлянинъ" і инші орґани "истинно-русской" думки радять обережність і постепенність в русифікаційних заходах.

Лїберальна преса, на чолї з "Рѣчью" і "Русскими Вѣдомостями", йде далї та радить правительству зовсїм понехати русифікаційні наміри щодо українського населення зайнятих областей, а в адмінїструванню сих областей не поминати місцевого українського елєменту. Не треба, здаєть ся, говорити, що побожні бажання лїберальної преси й підсуваннє нею російському правительству намірів не ставити мешканцїв Галичини й Буковини в гірші умови, нїж в яких вони жили під Австрією, мають на цїли не що инше, як поширеннє баламуцтва в умах людности в зайнятій области.

Коли говорить cя про населеннє Галичини й Буковини, то тут входили-б в рахубу головно Українцї. Та сама згадка про допущеннє Українцїв до участи в публичнім життю и адмінїстрації виводить чорносотенну пресу ("Новое Время") з рівноваги, бо се минало ся-б з задачами, які має на цїли Росія в сїй війнї, а ся преса всеж є голосом правительственних думок і поглядів.

Які саме задачі має на цїли Росія в сїй війнї, се з цїлою очевидністю вже вияснило ся. Є се поширеннє та зміцненнє в серединї держави царів через прилученнє українських земель Австро-Угорщини та здавленнє українського руху на цїлій українській території.

Нa всякий спосіб не тільки лїберальна, але й чорносотенна російська преса, навіть російське правительство виявляють деяку "доброзичливість" для прикарпатських "русских", у наївній вірі, що можуть когось з Українцїв збити з пантелику й заманити в російські сїти.

Натомісць надднїпрянських "русских" начеб забувають ся. Для лїберальної преси вони майже не істнують. Вступаючи ся за австрійськими Українцями, російські лїберали чомусь не згадують про російських Українцїв, начеб у серединї Росії зовсїм не було української справи.

Тільки чорносотенна преса не забуває російських Українцїв. Вона тепер, коли російські війська наново заливають австрійську Україну, ще з більшою скаженїлістю накидаєть ся на український рух в Росії і кличе на українських дїячів усї можливі кари аж до погромів включно.

Орґан духовних сфер "Колоколъ" у статї, присвяченій Союзови визволення України, п. з. "Ґермано-український союз", викликує навіть тїнь Тараса Бульби й радить розправляти ся з "мазепинцями" так, як герой повісти Гоголя розправив ся з своїм сином Андрієм.

В сїй статї "Колоколъ" по інквізиторськи запитує Українцїв: А що вам дали Нїмцї? Ми вже знову в Галичинї! Тараса Бульбу на вас... — А на вступі статї стверджує: "Українцї не помиляють ся, кажучи, що їм нїчого доброго від Росії не можна ждати, що найнебезпечнїйшим їхнім ворогом є Росіяне".

Так є. Цїлий час спільного життя України з Росією — се безпереривний ланцюг терпінь, визиску, поневіряння, аж до видирання душі українському народови — його рідної мови. І тому найстрашнїйші погрози не залякають і не спинять свідомих синів України в змаганню порвати той ланцюг, скинути ярмо неволї, а в боротьбі проти нашого тирана нашим союзником завше буде кождий його ворог, чи він буде називати ся Нїмцем, Турком, чи якимсь иншим іменем.

Ми знаємо, що нїхто нам нїчого не дасть, коли самі не придбаємо. Нїчого й Нїмець нам не дасть і нїчого ми від нього не ждемо. Але бажаємо розбиття тої тюрми, в якій наш народ уже понад 250 лїт нидїє. І чи се зробить Нїмець, чи хто инший, — нам все одно, аби тюрму розбито й аби наш народ найшов ся в инших умовах національно-полїтичного істнування.

Нїмцї ведуть війну для себе, в імя своїх власних інтересів. Не брали вони на себе нїяких "визвольних" задач, як се зробила Росія, і нам нїчого не обіцяли. Борять ся за увільненнє самих себе від тої грози, яка насувають ся на них зі сходу. І коли їм пощастить не тільки себе оборонити, але й свого ворога розбити, — зроблять не тільки Українцям, але всїм народам Росії велику прислугу. Тодї улекшить ся боротьба народів Росії за своє визволеннє; за обновленнє свого життя.

А коли обставини зложать ся так, що розбита Росія буде розшматована на свої складові частини, то, хотять сього Нїмцї, чи не хотять, але мусїтимуть у своїх власних інтересах поставити український народ, що лишить ся поза обскубаною Росією, в умови самостійного, правно-державного існування. — Нїмцї не можуть подарувати нас Полякам, а самі безпосередньо з Українцями не сусїдують, щоб прибрати їх собі.

Длятого ми бажаємо побіди для нїмецького оружя, длятого ми є за Нїмцями.

І в сїм нашім поступуванню не лякає нас те, що брат проливає кров брата, — хоч болить нас се; не лякають нас зазїханям на нашу землю нашого безпосереднього сусїда з заходу та не зневіряє нас те, що наразї висуваєть ся того сусїда на верх, а наш народ спихаєть ся в затїнок.

На все потім знайдеть ся рада. Аби лишень хоч частинно видістати ся зпід Росії.

[Вістник Союза визволення України]