Для релігії найкраще, коли вона ігнорується державою
Торкель Брекке та його книга
Чи працює релігія на ринку так само, як пиво чи розлита у пляшки вода? Чи є послуги, що їх пропонують релігії, взаємозамінними, як будь-який інший предмет споживання? Саме такими питаннями займається вірономіка, спроба норвезького професора Торкеля Брекке за допомогою економіки пояснити роль релігії в суспільстві та її стосунки з державою. Ця назва перегукується з «Фрікономікою», яку написали автори Стівен Левітт і Стефен Дабнер, які популяризували економічне мислення через його використання для пояснення всього – від Ку-клукс-клану до транспортних корків.
Релігія часто стоїть осторонь інших сфер життя і вважається унікальним явищем, для розуміння якого потрібний спеціальний набір академічних інструментів. Частиною мотивації для написання Брекке його книжки стало заткнути цей пролом і заглибитись туди, куди «Фрікономіка» «мала би відважитися, але так і не відважилася».
Вихований батьками-комуністами і залучений у підлітковому віці до католицького церковного хору, Брекке є професором історії релігії, який прийшов в економіку відносно пізно, отримавши з неї ступінь, коли йому було поза тридцять.
Засновок вірономіки є простим: держава повинна триматися осторонь релігії. Автор навіть припускає, що світські держави, які самі це відкрито визнають, часто займаються «самообманом» у стосунках з релігійними групами. Він зазначає, що понад дві третини західних демократій виділяють фінансування релігійним школам.
Невиправдане урядове втручання дає непередбачені наслідки. Використовуючи професійну мову економістів, Брекке коротко характеризує їх як «сім смертних гріхів», в числі яких є погоня за рентним доходом, дискримінація і створення монополій.
Ринковий підхід трактує релігійні організації як будь-якого іншого постачальника послуг у змаганні за «клієнтів». При такій кон’юнктурі релігії також добиваються режиму преференцій від держави; пільги, які призводять до рентоорієнтованої поведінки, де організація зосереджує свої ресурси радше на лобіюванні уряду, аніж на поліпшенні послуг для своїх послідовників. А коли уряд надає податкові пільги чи субсидії для окремої релігійної групи, то, заявляє Брекке, виникає «ефект витіснення» у порівнянні з приватним капіталом, який врешті-решт призводить до повного занепаду в релігійному обряді.
«Вірономіка» може бути ще однією спробою пояснити світ за допомогою економіки, але результатом є міцний ліберальний аргумент на користь релігійної свободи.
Це також бажане втручання в той час, коли Франція намагається інституціоналізувати іслам шляхом створення санкціонованої державою організації, а прем’єр-міністр Великої Британії Тереза Мей хоче підтримувати більше релігійних шкіл у докорінній реорганізації системи освіти. Брекке, ймовірно, розкритикував би обидва плани дій, виходячи з твердження Адама Сміта, що держава повинна займати нейтральну позицію щодо всіх релігій.
«Вірономіка» також містить важливі політичні рецепти для західних урядів, які всіляко намагаються зрозуміти зростання рівня релігійності серед деяких громад меншості.
Брекке показує, що заохочування особливої версії схваленої державою релігійності, чи позірно «нейтрального» секуляризму, може привести до контрнаступу меншин з використанням руйнівних засобів — відсічі, що її французи можуть викликати нещодавньою забороною буркіні.
Зосереджуючись на «аспекті пропозиції» релігії, Брекке також допомагає зняти покров таємничості з релігійних організацій. Він показує, як групи, тотожні з тероризмом чи насильством, часто надавали соціальні послуги громадам, коли держава не могла цього робити. Це аналітична інформація, яка допомагає пояснити поширення ІДІЛ у деяких реґіонах повоєнного Іраку.
У своєму найслабшому, ринковому підході він намагається пояснити аспект «попиту»: чому люди зачаровуються одним релігіями більше, ніж іншими, або не зачаровуються взагалі. Економісти обмежуються вимірюванням попиту через доступні для спостереження інструменти, таких як відвідування храмів чи набір в духовні школи. Поняття справжнього ринку для релігії також обмежується тим фактом, що християнин навряд чи перейде у буддизм так само, як клієнт змінює свого перукаря.
Але в той час, коли в дискусіях про релігію часто переважають розмови про конфліктуючі ідеології, «Вірономіка» пропонує лібералам свіжий набір інструментів для захисту релігійної свободи в часи, коли багато хто ополчився проти неї.
Mehreen Khan
Review: ‘Faithonomics: Religion and the Free Market’
The Financial Times, 3.10.2016
Зреферувала Галина Грабовська