Насильство: від природи чи спільноти?

 

 

Умисне вбивство: культурно зумовлене чи біологічно успадковане явище? «Пошук підозрюваних» у філогенетичному дереві ссавців надає нові дані для аналізу. Згідно з ними, внутрішньогрупова аґресія відверто зростає в напрямку приматів, водночас розвиток соціального й територіального стилю життя також спонукає вдаватися до насильства, інформують науковці в журналі Nature. На підставі цих тверджень можна дійти висновку, що в людей було подвійне джерело спадкової схильності до насильства.





Частка вбитих внаслідок внутрішгьогрупової аґресії приматів та їхніх пращурів


Вбиство з'явилося із зародженням людства: навіть поміж неандертальців були летальні міжусобиці, різанина й канібалізм. І homo sapiens вирізували противників — на це вказує аналіз викопних скелетів, яким 10 тисяч років.

 

Та звідки взялася людська схильність до аґресії й насильства, і чи взагалі це суто людська риса? На цю тему століттями дискутують соціологи, психологи та філософи. Одні в насильстві вбачають передусім культурний феномен, інші переконані: внутрішня аґресія перейшла людині у філогенетичний спадок, а насильство у світі тварин це доводить.

 

«У багатьох приматів часто проявляється міжгрупова аґресія, трапляються і вбивства дітей, — пояснюють Хосе Марія Ґомес (José Maria Gómez) та його колеґи з Гранадського університету. — Навіть, здавалося б, мирні ссавці, наприклад хом'ячки та коні, часом вбивають представників свого ж виду». І про левів, і про інших тварин, що живуть групами, відомо: нові альфа-самці можуть убивати нащадків своїх попередників.

 

То ж чи людська схильність до насильства є наслідком того, що ми ссавці? Щоб дійти до суті цієї проблеми, Ґомес з колеґами вперше систематично проаналізували чотири мільйони випадків летального внутрішньогрупового насильства поміж 1 024 видами ссавців зі 137 різних сімей і 50 тисяч років філогенезу. Також вони дослідили випадки вбивства у 600 різних людських популяціях — від кам'яної доби дотепер. 

 

Результат: внутрішньогрупове насильство відбувається у всіх групах ссавців. Загалом середня кількість летальних випадків внаслідок аґресії дорівнює близько 0,3 %, вирахували науковці. «Тобто смертельне насильство поміж усіма ссавцями є рідкісним, але не унікальним явищем», — розповідають Ґомес з колеґами.

 

Чітко простежується одна відмінність: «Летальна аґресія поміж китами, кажанами і зайцеподібними є рідкісною, та поміж представниками інших груп присутня частіше, зокрема йдеться про приматів», — інформують дослідники. Це підтверджують анекдотичні повідомлення про аґресію поміж шимпанзе або — як останнім часом часто спостерігають — оранґутанґами.

 

У цьому проглядається еволюційна тенденція: що ближчим є філогенез приматів, то вищий рівень їхньої внутрішньогрупової аґресії. Наприклад, у спільних предків гризунів, зайців і приматів рівень аґресії дорівнював 1,1 %, у пращурів примата та землерийки — 2,3 %, а в приматів — 2, 4 %, інформують науковці. В людиноподібних мавп рівень насильства несуттєво, та зменшується — 1,8 %.

 

Тобто щодо філогенетичної схильності до насильства важливими є спосіб життя і середовище, наголошують науковці. Вони встановили, що різні види тварин, які живуть соціально й територіально, від природи наділені більшим потенціалом аґресивності, ніж одинаки чи нетериторіальні види. Тобто в процесі еволюції гени та спосіб життя спільно відповідали за те, що одні тварини більше схильні були вдаватися до насильства проти своїх побратимів, ніж інші.

 

Щодо людей, то на витоках історії масштаб внутрішньогрупового насильства майже досягав 2 %, розповідають дослідники. Це означає, що печерні пращури людей були не менш аґресивними, ніж інші примати. Люди успадкували схильність до насильства внаслідок філогенезу, констатують Ґомес з колеґами: «Це ми завдячуємо тому, що розміщені на аґресивно налаштованій гілці генеалогічного дерева ссавців».

 

Так, наша аґресія породжена і генами, і соціумом. «Соціальна поведінка й територіальність, яку ми розділяємо з нашими найближчими родичами, — обидва чинники до цього спричинилися», — наголошують науковці.

 

В процесі культурного розвитку рівень насильства змінювався. У період 5 000 — 3 000 років тому він раптово зріс до 15–30%, інформують Ґомес з колеґами. На їхню думку, це можна пояснити виникненням племінних лідерів і великих групових об'єднань. Внаслідок цього війни та міжусобиці стали частішими.

 

Щойно за наших часів, близько 100 років тому, вбивства знову стали рідкісними: сьогодні рівень летальної аґресії дорівнює близько 0,1 %, засвідчує наукова розвідка. Згідно з отриманими результатами, тепер ми аґресивні майже у 200 разів менше, ніж наші пращури в кам'яну добу. Це доводить, що люди не є просто продуктом біології — незалежно від того, аґресивна у нас спадковість чи ні.

 

 

Gewalt: Biologisches Erbe oder Kultur? 

Nature, 29.09.2016

Зреферувала Соломія Кривенко

03.10.2016