Ніколай Кульбака

Економіст Ніколай Кульбака про те, що проблема ісламського тероризму повторює проблему пролетарської революції

 

 

Початок XXI століття став для багатьох дуже шокуючим. Стабільний, здавалобся,  світ почав раптом розпадатися під тягарем немислимих раніше проблем. Європу охопила хвиля мігрантів, розвинені країни змушені захищатися від раптової появи ісламського тероризму. Виникаючі проблеми здаються лякливо новими, несподіваними і нерозв'язними. Однак чи немає в них паралелей в минулому, яке вже призабулося, але від цього не перестало бути актуальним?

 

Щоб зрозуміти це, спробуємо повернутися дещо більше як на 200 років назад. XIX століття Європа зустріла в умовах швидкого розвитку промислової революції, що супроводжувалась бурхливим зростанням міського населення. За першу половину XIX століття рівень урбанізації в Європі зріс більш, ніж на 60%. До цього протягом майже трьох століть частка міського населення залишалася практично незмінною.

 

Отже, міста поповнилися новими мешканцями. В основному це були колишні селяни, які втратили засоби до існування і змушені були шукати кращої долі в містах, де на той момент проживало доволі забезпечене за сільськими мірками населення — торговці, ремісники, чиновники. Практично в будь-якій країні рівень життя міщан набагато перевищував рівень життя основної маси селян.

 

Злиденні селяни, викинуті зі звичного середовища, намагалися вбудуватися в міське середовище. Однак для міських мешканців початку XIX століття збіднілі селяни були нагло «понаїхавшими» чужинцями, що відбирали роботу у старожилів, претендували на їхні невід'ємні права і ресурси. Вони інакше одягалися, не так говорили, не знали реалій чужого їм міського життя і для статечних міщан автоматично перетворювалися на ізгоїв. І хоча більша частина колишніх селян знаходила собі роботу на фабриках і заводах, що відкривались повсюдно, з них формувалося міське дно — бандити, грабіжники, жебраки, продажні жінки.

 

Отже, зростаючі міста притягують перше покоління селян, які пам'ятають своє сільське життя і мають можливість порівнювати нинішнє існування з втраченим сільським побутом. Вони стали городянами, їх доходи виросли, у них з'явилися сім'ї, виросли діти. Однак діти першого покоління «понаїхавших» селян опинилися в досить складній ситуації. Більшість з них не змогла стати заможними городянами, залишившись малокваліфікованою робочою силою без будь-яких шансів підвищити свій статус в місті і, відповідно, свій дохід. Для старих міщан вони були так само чужі, як і їхні батьки, чию долю їм, швидше за все, треба було повторити. І це все на тлі все багатшого міста, яке виглядало принадним і недоступним.

 

Саме це друге покоління колишніх селян стає порохом революцій XIX століття. Вистарчало тільки було піднести до них сірника. Таким сірником виявився марксизм, що дав цьому неусвідомленому руху об'єднавчу його ідеологію. Все інше добре відомо. Епоха революцій, апофеозом якої став 1917 рік, що змусила стару міську Європу шукати шляхи асиміляції робітничого класу. Грізна хода революційного пролетаріату стихала в міру зростання доходів робітників, збільшення їх прав і свобод, появи нових соціальних ліфтів і розширення політичного представництва.

 

Минуло ще 100 років. Міське середовище переварило робітничий клас XIX століття, дало йому щасливе і комфортне існування, права і сенс життя. Однак на вулиці міста вийшли нові «понаїхавші». Для Європи це мігранти з країн Північної Африки і Близького Сходу, для США — вихідці з Латинської Америки. Якщо раніше міста поповнювали мешканці сіл, що були в кількох днях їзди від міста, то тепер за ці ж кілька днів можна легко дістатися з Сирії, Єгипту або Афганістану до Європи. Точно так само, як і 200 років тому, нові городяни приїхали за більш забезпеченим життям, але в результаті змогли стати лише новими недоторканними. Їхні діти, які розуміють розрив між ними і старими городянами, знову, як і 200 років тому, починають боротьбу за свої права. Точно так само, як і 200 років тому, у них з'явилася і своя ідеологія, тільки тепер це не революційний марксизм, а радикальний іслам.

 

Фактично ми бачимо нових пролетарів XXI століття. Вони сильно відрізняються від своїх попередників, але з ними їх єднає класова ненависть до гнобителів, відчуття, що їм нема чого втрачати, а також загальна ідеологія та інтернаціоналізм. Не випадково загальною стала фраза, що в сучасного тероризму нема національності. І хоча існує переконання, що історія повторюється у вигляді фарсу, те, що ми бачимо в містах, фарсом аж ніяк не є. Це трагічний спектакль, що тільки починається. Можливо, йому належить пройти всі стадії, які пройшла боротьба пролетаріату за свої права в XIX ст. Тільки тепер все буде відбуватися значно швидше, бо світ став стрімкішим і динамічнішим.

 

Що це означає для нас? По-перше, треба розуміти, що ідеологія і релігія для нового пролетаріату — інструменти боротьби, а не її мета. По-друге, ідеологічно цей новий рух перемогти буде неможливо. По-третє, не можна припинити нову міграцію, як неможливо було в XIX столітті закрити міста від нових мешканців. По-четверте, нинішня міграція — це проблема винятково великих міст, оскільки практично ніхто з мігрантів не осідає в сільській місцевості. Тому саме нинішньому міському населенню доведеться перетравити нову міграцію і асимілювати її. Для цього будуть потрібні нові соціальні ліфти, політичне представництво, економічна інтеграція і багато чого іншого. Але щоб вилікувати хворобу, її необхідно спочатку діагностувати. Хочеться вірити, що спільними зусиллями світ сучасного міста зможе побороти і цю недугу, як це було вже багато разів.



Автор — кандидат економічних наук



Николай Кульбака
Новый призрак ходит по Европе
Ведомости, 25.09.2016
Зреферував О.Д.

 

 

26.09.2016