Ігор МЕЛЬНИК

95 років тому на львівському Ринку був здійснений замах на очільника Польщі Юзефа Пілсудського.

 

Степан Ярослав Федак (псевдо «Смок»)

 

 

«Пізнім вечером у неділю дня 25 вересня 1921 року рознеслася по Львові вістка, що виконано атентат на начальника польської держави, маршала Йосипа Пілсудского, і львівського воєводу Ґрабовского. Того ж вечора телеграфічні дроти рознесли цю вістку по широкому світі і в короткому часі стала вона політичною сенсацією, що довго не сходила зо сторінок крайової і світової преси» ¹.

 

Пілсудській не любив Галичини, хоча йому доводилося кілька років жити у Львові, щоб уникнути російської тюрми. Він віддавав перевагу Литві та Білорусі (своїй батьківщині), але мусив приїздити до Львова.

 

Юзеф Пілсудський над Німаном – великою литовсько-білоруською рікою

 

22 листопада 1920 року Начальник Речі Посполитої маршал Юзеф Пілсудський нагородив Львів орденом «Virtuti Militari», який він особисто прикріпив до міського герба під час урочистостей перед пам’ятником Міцкевича.

 

Юзеф Пілсудський (крайній ліворуч) у Львові – з генералами Станіславом Шептицьким (військовий міністр Польщі, брат Митрополита) і Станіславом Галлером (завойовник Галичини у 1919 р.)

 

 

Через десять місяців, у неділю 25 вересня 1921 року, Юзеф Пілсудський приїхав до Львова на відкриття міжнародного ярмарку “Східні Торги” з офіційним візитом. На головному залізничному двірці його зустріли представники влади на чолі з львівським воєводою Казимиром Ґрабовським. Спочатку Пілсудський з почтом вирушили до Катедрального костьолу Вознесіння Пресвятої Богородиці, де відбулося святкове Богослужіння. О 12 годині Пілсудський разом із Ґрабовським, послами Сойму, урядовцями, промисловцями, гостями з іноземних держав поїхов до Стрийського парку на відкриття “Східних Торгів”.

 

“Східні Торги” з висоти пташиного лету (1921)

 

 

Того дня о 17 годині відбулося теж урочисте відкриття та посвячення нового гербу міста у ратуші. Після чого президент міста Юзеф Нойман дав у ратуші святковий банкет на честь Пілсудського, а тисячі львів’ян залишалися на Ринку, щоби ще раз побачити й привітати маршалка.

 

 

Близько 21 години Пілсудський і львівський воєвода Казимир Ґрабовський вийшли з ратуші й зайняли місця в автомобілі. У цей момент 22-річний член Української військової Організації (УВО), колишній старшина УГА, студент Українського (таємного) університету у Львові Степан Ярослав Федак (псевдо «Смок») вистрілив у них кілька разів з револьвера. Натовп почав чинити самосуд над Федаком, який перед тим поранив себе, намагаючись здійснити самогубство. Як писала тоді преса, «по хвилі загального переполоху зібрана публіка кинулася на виконавця атентату, що тим часом стріляв до себе, і в безпримірний спосіб його змасакрувала. Вирвати нещасного з рук розшалілої товпи вдалось поліційним органам щойно по довшій хвилі».

 

 

У Пілсудського Федак не влучив, а його постріли завдали два поранення воєводі Ґрабовському – у праве плече й ліву руку. Ю.Пілсудський залишився неушкодженим і продовжив програму візиту – побував на виставі в театрі та о 23 годині виїхав зі Львова.

 

 

За свідченнями самого Федака, наведеними у книзі «Початки УВО в Галичині», що вийшла в Торонто 1963 року під редакцією Зиновія Книша, «час минав, люди збиралися, тлумилися і мене все витискали і в короткому часі відтиснули мене далеко назад від мого першого ряду, що його зайняв я спочатку… Нарешті над'їхало авто, в якому сидів Пілсудський і львівський воєвода. Я був уже в вельми лихій позиції до стрілу і мусів стріляти понад голови публіки в напрямкові авта. Після першого стрілу я бачив, як Пілсудскі зсунувся зо свого сидженця. Це мене здезорієнтувало, бо в цьому менті я припускав, що поцілив Пілсудского. Все одне я ще стрілив два рази, та не міг уже потрапити в Пілсудского, бо він зсунувся нижче, а мені стріляти понад голови було дуже важко. Таким способом Пілсудскі врятувався від смерти».

 

Того ж вечора польська поліція розпочала масові арешти та обшуки в осіб, які могли бути причетними до замаху. Серед них опинилися й відомі українські діячі, зокрема, голова Товариства "Просвіти" проф. Михайло Галущинський, ректор Українського таємного університету проф. Василь Щурат, адвокат Лев Ганкевич, голова Українського Горожанського Комітету Стефан Федак – батько Степана Ярослава.

 

Судова справа Федака набрала широкого розголосу у пресі – місцевій і закордонній. Оскаржених захищали десятки відомих адвокатів, які побудували свою тактику на тому, що С.Я.Федак нібито здійснював замах на воєводу Ґрабовського, який уособлював зловживання польської окупаційної влади в Галичині. І щоби привернути увагу до цієї антиукраїнської політики замах нібито мав стати акцією протесту на очах самого маршала Пілсудського.

 

Як згадував один із друзів замаховця Франц Осип Штик, «не можу сказати, щоб серед галицьких українців, а зокрема серед колишніх військовиків, була якась спеціяльна ненависть до Пілсудского. Безперечно, вважали ми його нашим ворогом, як кожного поляка, до того ж він був Головою польської держави, що окупувала Галичину. Але з ним ми не мали багато до діла, зате місцеві польські кацики, від звичайного поліциста внизу аж до воєводи вгорі, давалися нам взнаки кожного дня і на кожному кроці, і ненависть супроти них справді була вибухова» ².

 

Польська влада нібито й погодилася з такими аргументами, бо справа приналежності Східної Галичини до Польщі тоді ще не була остаточно вирішена західними державами, і їй не хотілося виглядати в ролі «жорстокого окупанта». Тому 18 листопада 1922 року суд виніс поміркований вирок: С.Я.Федака було позбавлено волі на 6 років, інших підсудних звільнили. Після апеляцій захисту Федака звільнили з в’язниці 12 серпня 1924 року. Крім того засудили інших членів УВО: Дмитра Палієва, Михайла Матчака, Євгена Зиблікевича, Петра Яремійчука на 2,5 років в’язниці, а Франца Штика – на 1 рік.

 

Натомість серед українських націоналістів ніхто не сумнівався у меті замаху. Журналіст і діяч ОУН Володимир Мартинець писав: «Мені ні разу навіть на думку не впало запитатися його або полк. Коновальця, чи справді він, Федак, а точніше УВО, не мала заміру застрелити Пілсудского. Не впало на думку просто тому, що для мене – подібно як і для кожного, – було очевидне, що йшлося саме про Пілсудского, як про начальника польської держави, а не про львівського воєводу, якого можна було стріляти кожного дня, а не вибирати для нього аж відвідини начальника польської держави» ³.

 

 

Деякі відомості про С.Федака: «Степан Федак є старшим сином д-ра Степана Федака, директора "Дністра". Уродився 1900 року. Маючи 14 літ, вступив 1915 року в ряди Українських Січових Стрільців і брав участь у бoях у світовій війні, м. і. в бою під Конюхами. 1917 року дістався до Військової Академії. На вістку про листопадовий переворот 1918 року зразу вернувся з Військової Академії, яко молоденький поручник, і взяв участь у перших боях Української Галицької Армії, в рядах 7. Бриґади. Під час першого відступу української Галицької Армії, в маю 1919 року виконав славний кавалерійський рейд, похвально записаний у звідомленні Начальної Команди. По переході УГА за Збруч, був у перших боях проти большевиків тяжко ранений. Видужавши, захворів у нещасній осени 1919 року на тиф. По розгромі української Галицької Армії вернувся у Львів, де підготовлявся до технічних студій» ⁴.

 

Після ув’язнення Степан Федак виїхав на еміграцію, жив у Франції та Німеччині. Пізніше повернувся до Галичини, працював на молочарні. У 1943-му став офіцером 14-ї гренадерської дивізії СС «Галичина». Пропав безвісти у 1945 році на території Німеччини.

 

 

ПРИМІТКИ

 

¹ Книш З. Атентат Степана Федака у Львові // Початки УВО у Львові. – Торонто, 1963.

 

² Штик Ф. В перших роках УВО у Львові // Початки УВО у Львові. – Торонто, 1963.

 

³ Мартинець В. Українське підпілля; Від У.В.О. до О.У.Н. – 1949. – С. 26.

 

⁴ Український Вістник, Львів, ч. 197, середа, 28 вересня 1921.

 

 

25.09.2016