Минулого тижня в партійному ландшафті Німеччини відбулася одна хоч і не масштабна, зате доволі неприємна зміна. Антиєвропейська партія продемонструвала успіх на виборах до ляндтаґу, обігнавши урядовий ХДС Анґели Меркель. Це дало оглядачам зайвий привід побалакати про «кінець епохи Меркель».
Отже мова йде про партію «Альтернатива для Німеччини» (Alternative für Deutschland – AfD), котра несподівано зайняла друге місце на виборах до ляндтаґу землі Мекленбурґ-Передня Померанія на північному сході Німеччини. Згідно з остаточними підрахунками результатів земельних виборів, які відбулися у неділю, четвертого вересня, перше місце традиційно в цій землі здобула Соціал-демократична партія Німеччини, за яку проголосувало 30,8 відсотків виборців, котрі прийшли на дільниці. Тим часом AfD набрала 20,8 відсотків голосів. Християнські демократи мусили задовольнитися дев’ятнадцятьма відсотками.
Таким чином, у порівнянні з виборами до цього ляндтаґу 2011 року соціал-демократи втратили п’ять відсотків виборців, християнські демократи – чотири відсотки. AfD ж взяла участь у виборах вперше – і зразу такий успіх.
Цей приморський регіон Німеччини, який колись входив у НДР, останні 18 років вважається однією з твердить лівих ідей. ХДС тут вигравав лише двічі – 1990-го і 1994-го – на хвилі загального ентузіазму, спровокованого об’єднанням Німеччини. Потім тут лідером симпатій стали соціал-демократи та інші ліві партії в ході їхньої появи на політичному горизонті та зникнення з нього.
Чому ж минулотижневий програш став таким болісним для ХДС, а передовсім для бундесканцлери Анґели Меркель? По-перше, тому, що саме у цій землі був рідний округ чинної німецької лідери. На перших загальнонімецьких виборах у грудні 1990 року Меркель балотувалася в депутати Бундестагу у виборчому в окрузі Штральзунд-Північна Передня Померанія-Рюґен і впевнено перемогла.
По-друге, оглядачі оцінюють вибори до місцевих законодавчих зборів як вирішальний тест перед проведенням у 2017 році загальних виборів до Бундестаґу. І перевірка ця продемонструвала невтішні для ХДС, Європейської Унії й демократії процеси. Бо пригадаймо собі що то за партія така AfD. Партія, котра консеквентно виступає за ліквідацію Європейської Унії чи, принаймні, вихід з неї Німеччини. Партія, котра грає на найбрутальніших ксенофобських почуттях, використовуючи міґраційну кризу. А окрім усього, ця партія є твердим союзником політики Кремля в Європі. Її члени виправдовували дії Росії в Криму, підтримували сепаратистів на Донбасі й апологетизували Володимира Путіна.
По-третє, саме після минулотижневої поразки, в деяких хадеків здали нерви й вони накинулися з критикою на свою лідерку і її міграційну політику. А AfD цю міграційну темою інструменталізувала з максимальною ефективністю й за рахунок цього виграла.
Теза про «кінець епохи Меркель» вперше пролунала улітку 2015 року, коли німецька бундесканцлерка досить необережно запросила біженців зі Сирії та інших «гарячих точок» до благодатної Європи, заявивши, що кордони для них відкриті. Можна припустити, що німецька лідерка буда впевнена, що в неї є ще достатньо часу, аби підготуватися до прийому міґрантів. Що вдасться узгодити це питання з колегами з інших країн-членів Європейської Унії. Що потік біженців не буде аж таким стрімким, що його не вдасться проконтролювати.
Утім реальність виявилася значно жорсткішою, за очікування. Якщо в канцелярії канцлерки тоді говорили про 200 тисяч осіб, переважно неповнолітніх, то невдовзі кордон ЄУ перетнули вже 400 тисяч. Наприкінці року число прохачів притулку перевалило за мільйон.
А найгірше те, що було втрачено контроль над потоками. Тривалий час ніхто точно не встановлював ідентичність великої частини цих людей. Не було надійної системи реєстру, центрів для прийому біженців виявилося недостатньо, а процедура отримання притулку здійснювалася повільно. А коли з біженцями почали масово виникати інциденти кримінального характеру, Європа обурено завирувала.
«Анґела Меркель вважала, що масовий наплив біженців створить проблему винятково бюрократичного характеру. Фінансування, казала вона, ґарантоване. Вона промовила свою знамениту фразу: «Ми його роздобудемо». Тисячі німецьких громадян, охоплені духом солідарності, кинулися збирати одяг, напої, харчі і навіть гроші для біженців. Були люди, які запропонували своє житло, викладачі, готові навчати безкоштовно, давні імміґранти, які виявили готовність виступити як перекладачі. Потім сталися події в Кьольні. Не забарилося виплисти на поверхню те, що перед сексуальними нападами і пограбуваннями жінок у новорічну ніч в країні була ціла купа схожих випадків. Ультраправі, які зараз на підйомі, знайшли угноєне поле», – так описував ці події іспанський письменник і публіцист Фернандо Арамбуру.
Чому міграційний шлюз відкрився так раптово й так широко? Важко собі уявити таке стрімке нарощування процесу буз зовнішнього втручання. Кому була вигідна ця криза з біженцями у Європі, хто від неї найбільше отримав зиску – зрозуміло, Кремль. Про його втручання говорять поки що виключно опосередковані речі. Переконаний, що з часом ми дізнаємося значно більше про найактивнішу роль Москви у цьому процесі, але поки що залишимо її за дужками.
Зараз нас більше цікавить, як все ж Німеччина дала собі раду з таким напливом біженців, наскільки ця міграційна хвиля вплинула на добробут німців, на стабільність і безпеку в країні. І тут дані цілком оптимістичні. Якщо відкинути суто емоційне тло, окремі кричущі випадки, то можна впевнено стверджувати, що Меркель таки дала раду з біженцями. Міґраційну кризу, попри активність ультраправих і ультралівих всередині країни, а також попри спротив лідерів деяких європейських країн, загалом вдалося подолати.
За минулі 12 місяців нерідко доводилося читати в європейській пресі про те, що в Німеччині гряде фінансовий апокаліпсис. Дві його головні причини – біженці, на які треба видавати мільярди, і допомога Греції на сотні мільярдів євро.
Але що ми бачимо в реальності? Ось уже два роки поспіль – 2014 і 2015 – Німеччина завершує не просто зі збалансованим бюджетом, а навіть з невеликим профіцитом. У фінансових аналітиків нині вже немає ні найменшого сумніву, що таким самим успішним стане й поточний рік. Та й наступного року історія, схоже, повториться, якщо не трапиться чогось екстраординарного. І якщо бюджет 2017 року дійсно буде виконаний без запозичень, то Вольфґанґ Шойбле увійде в історію як перший міністр фінансів ФРН, котрий чотири роки поспіль підтримував бюджетний баланс в найбільшій економіці Європи.
То чому ж міграційна криза, сотні тисяч біженців, котрі прибули до Німеччину на хвилі сирійської кризи, не спричинили ні загрози для внутрішньої безпеки Німеччини, ні фінансової нестабільності німецьких соціальних кас? Тут треба звернути увагу на такий неймовірний факт. У німецькому Міністерстві фінансів було оперативно створено окремий фонд для підтримки інтеграційних проектів в 2016 та 2017 роках, на суму 13 млрд євро. Проте в зв'язку з добрим фінансовим становищем в інших проектах, також пов'язаних з підтримкою біженців, поточного року фонд не тільки не був наполовину використаний, але і ще й поповнився за рахунок нових надходжень. Тож і виявилося, що не така страшна міграційна криза, як її малюють.
Тепер щодо грецької боргової кризи, яка вперше відкрито виявилася 2010 року й досягла свого піку 2015 року. Фінансова підтримка Атен партнерами з Європейської Унії – і передовсім Німеччиною – викликала тоді цілий шквал критики. Одні критики були незадоволені тим, що на гроші платників податків рятують грецькі банки, інші – тим, що Унія намагається підтримати неефективну грецьку економіку. Тим часом грецька господарка потроху одужує. А фінансова нестабільність на півдні Європи змусила світових інвесторів шукати «тиху пристань» для своїх грошей. І де вони її знайшли? Звісно, в максимально надійних німецьких державних облігаціях. Такий несподіваний наплив грошей, стрімко знизив витрати Німеччини на обслуговування облігацій. Зекономлена на цьому сума, за підрахунками Інституту економічних досліджень в Галле (IWH), сягнула 100 мільярдів євро. Таким чином Берлін собі з горою відшкодував видатки на порятунок грецької економіки.
Всі ці успіхи німецької господарки дозволили Міністерству фінансів закласти в бюджет на наступний рік такі приємні речі, як послаблення податкового пресу і підвищення так званих «дитячих грошей».
То чому ж партія Анґели Меркель досі втрачає рейтингові очки? Через стару як світ причину, ім’я котрій «популізм». Фінансові успіхи неозброєним оком не зразу зауважиш, а біженців видно щодня, особливо, коли цій темі присвячено масу телепрограм.
До наступних парламентських виборів у Німеччині цілий рік. Можна сподіватися, що за цей час бундесканцлерка і її команда зуміє довести до відома електорату плюси й мінуси своєї роботи. Тому поки що зарано стверджувати про політичну смерть Анґели Меркель, а її четверта канцлерська каденція може стати ще успішнішою за три попередні.
11.09.2016