троянда яка зазирнула до цього вірша
виглядала чомусь вдовіша
за траву – її тінь – і тінь золи
я не знаю навіщо їй ця пурпуровість
і навіщо написане мною слово
і океан – вірніше його приплив?
вірш був домом в якому я жив
тобто був порожнечею із множин
інколи серпнем – інколи жовтнем
але троянда серед рослин
які поруч із нею росли
червоним цвітом цвіла і жовтим
я їй казав: не впущу тебе у цей дім
стій собі по коліна в воді
не світи жарівкою – не сліпи
ні мене – ні написаний мною стих
бачиш дощ під ранок затих
а як жалив а як кропив!
я не хочу розмов – бо я пишу
я будую цей дім – його ношу
перстень зашитий під шкіру води
тримаю троянду на линві слів
серпневі запахи слив
у поверненні тут і сюди
як повітря дрижить навколо троянд
як тріпочуть вітрила самотніх яхт
як бджола ворухобиться впавши на дно
як тримається дім на їх головах
як слова позлипались між лапок комах;
і троянді й мені все-одно
чи хто з нами й за нами не встиг
раз троянда – раз дім – а раз стих
раз – закреслю; а раз – збережу
допустивши троянду у дім стиха
у якому тиша дзвенить в вухах
і до ранку не сплю – пишу
27.08.2016