Україна святкує 25-ліття своєї незалежності. В ситуації, завше дуже важкій, а тепер просто трагічній — з відрубаним Кримом, кровоточивим Донбасом, чужою армією на кордоні.
Але є, але «šče ne vmerla». І це є дар історії. Також і для нас, хоч за ту чверть віку ми не навчилися його належно цінувати і захищати.
А можемо його втратити — як вчить наша власна історія. Нині Україна для Владіміра Путіна є тим, чим понад два століття тому була для цариці Катерини Річ Посполита. Країною, яка потрапить в їхні лапи тим швидше, чим слабшою вона буде, більш зануреною в хаос, більш ізольованою.
Кожна хиба України для Москви є втіхою. З якою радістю кремлівські медії саме сьогодні повторюють, що команда України на змаганнях в Ріо має найгірший в історії своїх олімпійських виступів результат. Ніби дрібничка, а як тішить. А як тішить кожен антиукраїнський ексцес у Польщі. Ухвала нашого Сейму про волинську різню і «український геноцид» була для Кремля справжнім подарунком. Мої російські приятелі, опозиціонери, питали: чому польські депутати, приймаючи її — хоч мали свої арґументи — не розуміли, що «б'ючи побитого», поводяться непристойно. Питали, чому поляки не прийняли руки Петра Порошенка, яку президент України простягав їм у Варшаві, прохаючи вибачення і на колінах ушановуючи жертви різні?
Сьогодні не час питати, якої України Польща потребує. Зрозуміло, що незалежної, квітучої, в безпечних кордонах і дружньої. Такою вона колись і буде, але не завтра і не післязавтра.
Важливішим є питання, якої Польщі потребує в оцю лиху для себе годину Україна.
Вчора у Києві на святкуваннях річниці незалежності й на параді був президент Анджей Дуда. Нагадував, що наша країна завжди у важких моментах підтримувала Україну. Задекларував: «Польща була, є і — я вірю — буде з Україною, підтримуючи її європейські і трансатлантичні прагнення».
З уст різних польських впливових осіб, що належать до різних угрупувань влади, вже десятки разів я чув такі декларації. І з плином часу сприймаю їх щораз скептичніше. Ну бо що ми готові зробити для України? Прийняти тисячі еміґрантів, підтримати солідними грошима, устаткуванням? Ні. Це тільки в російському телевізорі польські солдати сотнями гинуть, борючись на боці українців за Донбас.
Зрештою, зовсім не йдеться про те, щоб вони гинули.
Києву конче потрібен дружній, вирозумілий речник — як часом кажуть, «адвокат» — який вмів би на Заході переламати те, що американці назвали «втомою від Україною», знеохоченням її скрутною ситуацією, незрозумілим хаосом, крахом багатьох спроб що-небудь налагодити.
Але чи може бути таким переконливим речником країна, яка ініціює з підопічним обмін звинуваченнями про «геноцид», замість того щоб випрацювати з ним спільну позицію щодо спільної трагічної історії. Тим більше, що українці декларують, що хотіли б таких розмов.
Як Брюссель чи Вашинґтон мають розуміти таку поведінку «адвоката»? Москва ж по-своєму розуміє антиукраїнські жести поляків, з іронією пропонуючи Варшаві співучасть у поділі України.
А чого вартий «адвокат», що вже сам либонь потребує непоганого захисника і речника, який зумів би пояснити Брюсселю, Берліну чи Парижу сенс і сумісність з європейськими нормами того, що робиться у Варшаві.
Сама стаючи проблемою для Європейської Унії, Польща не має авторитету, який би поміг Україні розв'язати її проблеми.
Україні з нагоди ювілею треба зичити витривалості, сили і вирозумілої, дружньої Польщі, яка має авторитет у світі.
Wacław Radziwinowicz
Niech żyje Ukraina!
Gazeta Wyborcza, 25. 08.2016
Переклад О.Д.
25.08.2016