Петро ГЛАДІЄВСЬКИЙ

П'ятого серпня на бразильському стадіоні Maracanã відбулася церемонія відкриття 31-х Літніх олімпійських ігор. Під час параду країн-учасниць збірна Росії пройшла 159-ю, хоч мала всі шанси не пройти зовсім. Вперше від 1984 року. Допінґовий скандал мав поставити хрест на цьогорічних російських олімпійських надіях. Не поставив. МОК не наважився вигнати знахабнілого російського ведмедя з цьогорічного спортивного свята.

 

 

Вимога заборонити Росії брати участь в Літніх олімпійських іграх 2016 року вперше пролунала восени минулого року. Тоді Світова антидопінґова аґенція (WADA) оприлюднила доповідь про застосування російськими спортсменами заборонених стимулюючих препаратів. З'ясувалося, що в Росії на широку ногу функціонує ціла допінґова система, яка підтримується Міністерством спорту і прикривається ФСБ.

 

Майже за три тижні перед початком Олімпіади WADA, експерти якої перепровадили ретельне розслідування, дійшла висновку, що таки належить усунути всю російську збірну від участі в іграх. У своїй доповіді WADA заявляла, що «порушення антидопінґових правил відбувалося за підтримки держави». Головною підставою для звинувачень стала схема маніпуляції з перевірками на зимових Олімпійських іграх в Сочі, яка стала «прецедентом обурливого порушення Росією міжнародних правил».

 

Нагадаємо, що Зимові олімпійські ігри в Сочі відбулися в лютому 2014 року. А наприкінці січня того ж таки року Брукінґський інститут у Вашинґтоні — один з найславетніших think tank світу — надіслав американському президентові Баракові Обамі аналітичний звіт зі зазначенням актуальних міжнародних загроз. У ньому, зокрема, повідомлялося, що Кремль одразу ж після Олімпіади готується до якоїсь серйозної геополітичної афери, що необхідно зіграти на випередження, щоб запобігти фатальному розвиткові подій. Як один з кроків пропонувалась погроза Москві потенційними економічними санкціями. Голова Білого дому тоді злегковажив. А за місяць у Криму з'явилися «зелені чоловічки», потім була окупація й анексія. Згодом Росія вторглася на Донбас.

 

Ще з комуністичних часів спорт для Кремля невіддільний від політики. Як і його радянські попередники, Володимир Путін сприймає спорт як інструмент пропаґанди. Він прагне повернути Росії її колишню велич, і першим кроком для цього має стати незаперечна спортивна слава: «ми хатім всєм рєкордам наши звонкіє дать імєна». А гучні перемоги на міжнародній спортивній арені мають створити враження, ніби Путіну все вдається. Саме тому Москва, попри рецесію, зі шкіри вилізала, аби стати господаркою низки світових спортивних заходів.

 

Вперше Радянський Союз взяв участь в Олімпійських іграх щойно 1952 року. Приголомшливий успіх тодішнього дебютанта став абсолютно несподіваним для суперників. Тоді навіть заговорили про дивовижність радянської людини, а отже, й системи. Та дуже скоро з'ясувалося, що у «комуністичного дива» є своя хімічна складова. Щобільше, ця складова дає дуже важкі побічні ефекти для атлетів, котрі її вживали. А надто для жінок-спортсменок, у яких невдовзі стали проявлятися чоловічі ознаки.

 

Згодом вдалося з'ясувати ще одну цікаву деталь: ще тоді, за сталінських часів, механізм вживання допінґу був інтеґрований у загальну систему розвитку професійного спорту в СРСР. Хоча, здавалося б, за визначенням спорт у Країні Рад мав би бути лише аматорським.

 

Ще цікавішим є з'ясування питання: з чого почалася історія допінґу в Радянському Союзі, яке її коріння? І тут  варто пригадати, що початком сучасної ери допінґу вважається 1935 рік, коли в гітлерівській Німеччині був створений ін'єкційний тестостерон. Кілька років перед тим німецький хімік, лауреат Нобелівської премії Адольф Фрідріх Йоганн Бутенандт зумів синтезувати тестостерон. Ін'єкційний тестостерон спершу призначався для військових потреб Третього Райху, нацистські лікарі планували в такимй спосіб підвищувати аґресивність солдатів. Проте німецьке керівництво вирішило, що варто препарат використати й для підвищення спортивних успіхів — та сама пропаґанда ефективності режиму. Тож першим «допінґовим» спортивним святом можна вважати Олімпіаду в Берліні 1936 року.

 

Треба припустити, що після закінчення  Другої світової війни радянські чекісти привезли з Німеччини додому не лише німецькі напрацювання у галузі ядерних технологій, а й, зокрема, в допінґовій царині. Так би мовити, перейняли прапор.   

 

Отже, активне вживання допінґу на Олімпійських іграх 1952 року зійшло радянським спортсменам з рук (у правовому аспекті, але аж ніяк не в аспекті фізичного здоров'я). Проте вже у 1960-х роках після кількох фатальних випадків вживання спортсменами стимулюючих засобів міжнародні спортивні організації починають чимраз активніше боротися з допінґом. Апологети нечесних спортивних перемог теж не дрімають, а беруться до пошуку чимраз витонченіших засобів, які складно виявити під час тестів. Зрозуміло, що найактивніше ці роботи провадилися в СРСР, а потім — у Росії.

 

Тепер ми вже знаємо, що за Путіна в Росії склалася розгалужена офіційно контрольована система вживання допінґу. Утім проблема росіян полягає в тому, що й аналізи з виявлення допінґу стали неймовірно оптимізованими. До початку цього десятиліття частота позитивних результатів проб російських атлетів істотно зросла. Тож у Кремлі зрозуміли, що боротися з WADA треба не хімією єдиною, необхідно до вирішення проблеми підійти комплексно. Нові, ще вишуканіші препарати, прикриття від спецслужб, хабарі для міжнародних органів контролю, залякування непокірних...

 

Тож врешті-решт російська допінґова змова наросла масою шарів. Але водночас тримати цей сендвіч під контролем стало неймовірно складно. Раз по раз у західних ЗМІ звучали голоси російських спортсменів, тренерів, спортивних лікарів, навіть колишніх чиновників російського антидопінґового аґентства РУСАДА — про те, що твориться в російській спортивній машині. Утім викриття видавалися такими неймовірними, що мало хто погоджувався сприймати їх серйозно.

 

І от 2014 року на німецькому телеканалі ZDF з'явився документальний фільм, у якому описувалося державне прикриття системи вживання допінґу. Головним коментатором фільму виступив Віталій Степанов — колишній співробітник РУСАДА.

 

Відтак Світова антидопінґова аґенція WADA почала своє розслідування. У доповіді, опублікованій в листопаді 2015 року, акцент робився на легку атлетику. Повідомлялося, що росіяни зманіпулювали близько 1 400 тестами, котрі мали б показати позитивний результат, вони підкупили чиновників з управління Міжнародної федерації з легкої атлетики (IAAF), щоб ті заплющили очі на маніпуляції. У доповіді також зазначалося про участь ФСБ в усіх тих оборудках.

 

У травні 2016 року колишній голова антидопінґової лабораторії в Сочі Григорій Родченков, який утік з Росії, побоюючись розправи, розповів газеті New York Times про просто-таки фантастичні маніпуляції на зимових Олімпійських іграх 2014 року в Сочі. Аґенти ФСБ, виявляється, виробили цілу схему, за якою можна знімати нову серію Mission: Impossible. У стіні приміщення, де зберігалися зразки сечі спортсменів, пророблялися отвори, і переодягнуті на сантехніків аґенти ночами підміняли пляшечки з аналізами на «чисті». Для цього в атлетів завчасно збирали сечу й заморожували.

 

WADA здійснила ще одне розслідування, цим разом під керівництвом канадського професора в галузі права Річарда Макларена. Той у своїй доповіді заявив, що результати розслідування цілковито підтверджують слова Родченкова. WADA стала наполягати на усуненні Росії від участі в Олімпіаді в Ріо.

 

Однак Міжнародний олімпійський комітет не погодився з аґенцією, попри наявність вражаючих доказів систематичного порушення олімпійських правил. Цікаво, що зовсім недавно президент МОК Томас Бах кепкував з міжнародних спортивних федерацій, які, мовляв, негодні покарати порушників Міжнародної конвенції проти допінґу в спорті, закидав їм нездатність ухвалювати жорсткі рішення. А тепер сам Бах відмовився діяти жорстко й переклав вирішення долі російської олімпійської збірної на федерації окремих видів спорту.

 

Після того, як Бах дав задній хід, він став предметом кпинів багатьох європейських видань. Так, наприклад, німецький таблоїд Bild опублікував присвячену цій темі статтю з промовистим заголовком «Путінський пудель» (Putins Pudel).

 

Фахівці у галузі спорту кажуть, що навіть в обтятому вигляді російська збірна залишається одним з фаворитів Олімпіади в Ріо-де-Жанейро, що її спортсмени здатні здобути чимало медалей. Зрештою, не в цьому проблема, а в тому, що історія повторюється. Так само, як Росія може безкарно окупувати Крим, вчинити інвазію на Донбас, бомбардувати Сирію, вона може порушувати олімпійські правила, розраховуючи на реакцію, в якій багато слів, але мало конкретних дій.

 

Єдина надія на те, що російський допінґовий скандал дозволить світовій спільноті глибше зрозуміти злочинну суть актуального московського режиму. Адже для того, щоб здобути якусь примарну спортивну славу, режим готовий урухомлювати всі державні механізми, здійснювати спецоперації ФСБ, вдаватися до всіх прийомів часів Холодної війни. Тож нехай люди десь у Римі чи Парижі, котрі й досі є прихильними чи нейтральними до Москви, задумаються над питанням: на що ж у такому разі готовий піти цей режим, коли йтиметься про набагато прагматичніші та принциповіші речі? 

06.08.2016