І.
— Як прийдеш ще раз на світ, чоловіче грішний, то приходи тілько в шкірі нашого Іойлика і Мошка Талана або начальника Блощицї! — говорили собі в нашім селї бідні мужики, котрим присяжний Цуценька раз-у-раз винимав вікна за різну драчку шарваркову. — Им усяка біда помагає, а той, доробкевич жидок з Парижа наче завзяв ся на нашу нужденну Галичину і хоче нам таких Таланів нагнати з цїлого світа...
— Пождіть якійсь час, а гадку свою зміните — мовляв на се Павло Вісняк. — На блюдолизів також помір заходить! Той великаньскій вуж, що людей душить, стає не страшний, коли нажре ся...
— Наших галапасників мабуть уже й сира земля не нагодує... всего им за мало... Друть на всї боки і посмішковують ся, коли чоловік часом застогне в их кігтях...
— Буком того хто не боронить свого! Наша річ боронити своїх прав, уймати ся за правдою, — кінчив Павло Вісняк. — Хто рілю справляє, може надїятись з неї плодів, Господь такому допоможе...
Павло Вісняк сливе в нашім селї з честности, з давен-давна вів борбу з кровопийцями-пявками, аж нашу громаду таки раз поставив на ноги. Як уже на що завозьме ся, так не попустить, гинь, — поки не переконає всїх, що не меле язиком, як пес хвостом, або як неодин кандидат на посла обіцянками... Налїпше-ж заявив свою постійність характеру в борбі з нашим напастником громадским Блощицею і єго двома учителями —Таланами, з котрих оден Іойлик був писарем і арендарем, а другій Мошко посесором дібр князївских. З Климом Блощицею і тими двома коширниками і мізераками барона Гірша оставав у вічній суперечцї. Се "трійло" з ненаситним вантюхом верховодило в нашій громадї, а людей всїх омотало панщиною так, що нї в зад, нї в перед. Сам Павло тілько дихтїв під гнетом автономічної власти, але не давав ся. Павло мав тверду руску натуру: терпів докори й пакости своїх противників, але відїдав ся з цїлої сили і своє голосив: що Блощицю і обох Таланів мусить з ради громадскої викинути, хоч-би прийшлось єму день і ніч держати у себе Цуценьку на "здекуції"...
Дїло було дуже трудне, бо Блощиця кланяв ся Таланам, мав велику ласку як у Іойлика так і у Мошка, а оба Талани гостили у себе дуже часто всю бранжу сурдутову з повіта сабашовою рибою і поїли єї пивом з свого бровару. Они переводили всякі вибори по воли маршалка повітового, а яко колишні цирулики з професії знали дуже добре, з якої жили хлопскої треба було пустити найбільше крови, якій зуб здоровий вирвати, щоби коли не зібрала котрого охота на сабашовий "кіґель", як не буде мати чим закусити вонючу брагу...
II.
Так наш Клим Блощиця набрав значіня через Таланів. При всяких виборах до сойму і до ради державної уганяв по містї з сторожами міскими, гацмолив кождого брата-мужика публично на ринку, вибивав зуби кождому і посочив єго, коли не голосував за кандидатом Таланів. То був дїйстний помагач цируликів і за росказом Таланів він був би стягнув шкіру не то из здохлої шкапи, але і з своєї матери.
За такі "патріотичні" подвиги він цїлував ся з вибраним послом, ишов разом з ним из салї виборчої через місто до кантини запивати вибори, забирав ножі, вилки і склянки з хрунячого пиру на свою телїгу і привозив в тім дни благодать Божу до дому. Се не було злодїйство, сохрани Боже, тілько — обривки за аґітацію.
При послїдних виборах, правда, шинкар обрушив ся на Блощицю, витягнувши єму кілька склянок з виборчої торби, на котрій виднїло ся заплїснїле знамя війтівскої достойности, і наробив крику. Але як-раз на те надійшов вибраний посол і вмішав ся в дїло, шепнувши жидищеви на ухо:
— Мовчи! Продав-єсь скисле пиво, затхле мясо, а до склянок тобі зась!
Потім звернув ся пан посол до підохочених виборцїв — "високодостойних панів начальників, секретарів і радних славетних" — з краснорічивою бесїдою на тему: як "нарід приходить уже до самопізнаня", як "уміє вже хіснувати з автономії і конституції", як "всї честні виборцї держались неустрашимо" — і піднїс чарку за здоровлє "перли межи виборцями" — Клима Блощицї.
"Многая лїта! — заревіли виборцї голосом тїчнї вовчої, аж жид уши собі заткав, і стали носити по кантинї шинковній одні нового посла, другі Блощицю і обох Таланів. Кождий думав собі: "Хвала-ж Тобі, Боженьку! Знов шість лїт буде можна безпечно укладати буджети і дерти, кілько змога..."
Так думало собі богато виборцїв, а між ними і Клим Блощиця. Він за одну толоку громадску повинен був давно сидїти в криміналї: 120 моргів пасовиска продав нїби за дозволом громади на ліцитації обом Таланам за марницю, а опісля масний той кусник роздїлили між себе на три части. А коли Павло Вісняк питав у видїлї повітовім, по якому то дієсь, то пан віце-маршалок вповів єму:
— Кривда тобі, що ти нїчого не обірвав з сего, то нїби борониш громаду... Нїчо з того не буде! Таких як ти ворохобників, соціялістів не протеґуємо! Ми позволили на продаж пасовиска, і лїпше, що буде засїяне, нїж має по нїм товчи ся сухоребра кобила!...
Таку відправу дістав Вісняк від віцемаршалка на велику радість Клима Блощицї, котрий слїпо йшов за Таланами, ссав громаду, а нарід мовчав. Ба нї, не кождий мовчав! Не одному не стало вже того терпцю, почав носити косу під полою... Та Павло Вісняк все в пору перешкодив і не допустив до скритоубійства.
— Хиба ти, Павле, також не далеко утїк від него, що за ним обстаєш! — казали єму. — Нїби за нами стоїш... ей, ти мабуть лише комедію граєш?...
— "Остави нам долги наша" — відповідав Павло і попавшим в роспуку подавав надїю, що й без того злодюгам прийде конець — і Таланам, і их орудью — Блощици.
І Павлови справдї удавалось утихомирити кождого бідака доведеного до крайности. Сам же він терпів за всїх. Талани розуміли, що єму першому треба карк скрутити, а тогдї з прочими буде вже річ легка, то і вживали різних способів, щоби єго бодай понизити в громадї. Навіть присяжний Цуценька і циган конокрад мали право безчестити єго де-небудь на публичнім місци.
Так велось аж доти, доки начальник громадскій не збожеволїв. Одного дня Клим Блощиця вилетїв на село так, як єго мати на світ породила — влетїв до коршми, став бити скло на шинку, гонити антипка з бляшанок, вирабляти нечувані чудасії.
— Люде! мене вибирайте на посла! — кричав запінений, — я вам усе обіцюю: молочну кашу в потоцї, пироги з маслом і сметаною, я вам усе вироблю!
Що не наратувались, нїчо нещастному не помогло, тілько корито: все під хлївом своїм сидїв у коритї, колисав ся і розмовляв, вибачте, з безрогами, а пищав, кричав усїми голосами.
Раз Павло каже до Іойлика Талана:
— Сини Израїля! совершиша ся!... Господь изяв вам орудє з рук, покаяніє наше скінчило ся, дальше не будете нас нищити...
— А від коли ти, Павле, став такій мудрий? — питає Іойлик. — Чи ти того не знаєш, що тепер всьо наше, і так буде, як нам схоче ся?...
— Чого вам уже дальше не захочесь у нас? Але-ж дивіть, що стало ся з Блощицею! З чужого злого, сподїйся свого...
— У него в голові, Павлуню, помішало ся длятого, бо він за богато їв, пив, гуляв... Він жив, як скотина, тому ж і сидить тепер в коритї, доживає віку з хруньчатами... Ми-ж, жиди, живемо так, щоби ми могли волів на заріз провадити, а не з волами вкупі під ніж ити...
— Я тебе Іойлику не розумію, — вповів Павло.
Іойлик Талан указав рукою на поле і спитав:
— Бачиш, що дїєсь он у мого брата на ланї?
— Бачу. З цїлого села люде жнуть на тій толоцї, де ще переди роком свою худобу пасли... Они відробляють горівку, що понабирали. А твій брат Мошко коло женцїв — сидить під парасолею і люльку курить...
— Но но... і чи-ж они всї не воли? А він оден хоч сидить — як кажеш — але таки не дармує; він мислить, промишлює, журить ся вже тепер: що з ними зробити, як овес вижнуть а бульби викопають... де их тогди має запрягти до роботи, і то так, щоби самі просили ся...
Павло спаленїв, під серцем запекло... Він мовчав і розважував слова жида.
ІІІ.
Від Різдва до св. Духа лїтав Клим Блощиця по селу на покаяніє людям, два рази підрізував собі різаком горло, шпуряв до місяця полїнами і грозив єму кулаками, обіцяв витовчи зуби, сли не буде голосувати на него на посла, — а дом усе в користь... Люде по хатах бояли ся, бо не знали коли на кого нападе — як казав — "на здекуцію"... Талани дальше господарували в громадї а заступець війта Мошко крав кілько влїзлось.
Господь нарештї змилосердив ся над жертвою Таланів, розвязав єї з душею і аж тогди зїхали з "видїлу" переглянути касу громадску, акти — та не знайшли й за макове зерно порядку... самого готового гроша до 15.000 десь дїло ся, а що податку, шарваркового, шкільного, то певно в-друге стілько...
Покійний Блощиця обікрав касу, перевів громаду він один, між жиючими не було анї одної душечки виновної. Талани перші зайойкали жалібно, що оден чоловік — та міг перевести стілько грошей!... Одного тілько не можна було дослїдити: чи покійний Клим Блощиця ті гроші прогайнував тогдї, як дрімав у Іойни Талана за шинком, чи тогди, як колисав ся божевільний в коритї? На се могли відповісти тілько оба Талани, але их о се нїхто не допитував.
— Панове громадяне! — сказав Павло Вісник. — Дивіть ся і розважте, як Талани покійного обертають, полочуть єго грішні кісточки, настають, щоби батьківщину єго, що лишила ся ще для нелїтків, зліцитувати... А прецїнь всї ми знаємо, що то они нас обікрали, та лиш годї их до відвічальности потягнути, бо то злодїї, що крадуть собі в живі очи та тілько нашими руками... Пора вже раз ті пявки з ради викинути, щоби й вітром по них не пахло!
Сказав же собі сказав!... Зараз аж десять з тих, що Павла слухали і єму притакували: "правда! правда!" полетїли чим скорше до Іойли Талана, за келишок горівки, розповіли з додатками, що таке Вісняк говорив і яку им раду давав.
Оба Талани подали до суду, що Павло назвав их, честних горожан, злодїями громадскими та що він підбурює громаду против жидів. Справа опинилась аж в Самборі, але суд увільнив Павла.
Тимчасом Іойлик і Мошко Талани перевели в селї вибори — вибрали до ради вісьмох жидів. Аж страх, що в той день дїяло ся! Все як снопи лежало попите по дорозї, по під коршму... коло кождої майже хати броваром воняло...
Подав Павло з своїми протест і розпочало ся нове правованє з Таланами. Кілька разів подавав до намістництва два роки лазив раз-у-раз, ноги проходив до панів, аж нарештї таки прийшло уневажненє виборів.
І знов повторило ся те саме: хто не держав сторони Таланів, того не припущено до голосованя, а напирав ся, то натовкли, що ся влїзло. Знов вибрали тих самих жидів, що перше, і кілька замотиличених чи замаківчених хрунїв.
— Ґвавт! поруганіє на повперек світа! — кричали честні господарі. — Нема нїгде справедливости, хиба в одного Бога... Ми зробимо колись таку чудасію, що навіть не буде нїхто знати, що з Таланами стало ся!.. иншої ради для нас нема!
Павло мусїв знов утихомирювати нетерпеливих. Пійшли нові протести, нова тяганина до староства, нові протоколи... аж три рази приходило з намістництва, щоби ще того і того переслухати, і таким способом удало ся уневажнити й тоті вибори і визначено нові, на котрі мав прибути сам староста.
— Що зробити? — питали деякі громадяне Павла. — Они й сего разу зроблять таку саму комедію, що перше: горівка й позичка приспорять жидам голосів і Талани знов будуть горою...
— Я маю надїю, що сим разом уже им не удасть ся — відповів певний себе Павло. — Моя сторона вже так звязалась і обрахувала ся, що хиба би не знати що... хиба би кількадесять наших на час вибору до арешту замкнули, як то було при виборі посла до сойму...
Наспів день виборів. — Приїхав староста. Перевівши всї формальности, приступив до голосованя. З-разу крутило ся, — голоси падали і на одну й на другу сторону, — зараз першій виборець-хрунь почав свій голос словами: "Пан дїдич Мошко Талан, наш пан арендар Іойлик Талан..." Та під конець важка рішучо перехилила ся на сторону Павлову... Оба Талани по скінчених виборах відойшли — з довгими носами.
За дві недїлї Павло Вісняк був одноголосно вибраний начальником громади... Талани зі злости мало в куснї не рвали ся, але все пропало... Настали нові порядки в громадї. Тисячі пропали, але громада бодай знов прийшла до своєї толоки.
До трех лїт по Таланах і полики в селї не стало. Кажуть, що Мошко Талан єсть тепер аґентом Гіршової пропаґанди, хоче у нашого дідича Хирлицкого купити добра і поселити на них жидів прогналих з Россії, але маємо в Бозї надїю, що до того не прийде. Тепер винаймили ми лише 15 морґів нашої толоки за 10.000 зр. під закопи на 13 лїт, а сли так далї пійде, то може й самі купимо своє село.
[Дѣло]
03.08.1891