Хрест на мирі

«Хресний» тиждень, пов'язаний зі святкуванням Дня хрещення Русі-України, на щастя, завершується спокійно. Акція, якої дуже сильно боялися, від якої чекали провокацій у стилі 2014 року, відбулася доволі тихо і, попри побоювання, без крові. Кульмінація настала на підході до Києва, де колону УПЦ (МП) з протестом зустрічали патріотично налаштовані активісти, — проте в самій столиці релігійний захід безпечно розрядився.

Вже наступного після ходи дня, 28 липня, на Володимирській гірці відбувалися офіційні заходи. Камери зафіксували момент теплого вітання між очільниками УПЦ КП й УПЦ (МП) — Філаретом і Онуфрієм. А президент Петро Порошенко заявив, що Україна не буде байдуже спостерігати за втручанням іншої держави у свої церковні справи та за її спробами використати собі на користь почуття частини українських православних. Того ж таки дня Київський Патріархат провів власну ходу столицею — акція була не менш людною, ніж напередодні у МП, але мала набагато менше медіа-уваги.

Чи не перебільшили в українському суспільстві загрози від православної ходи Московського Патріархату? Можливо, не вартувало так сильно зосереджуватися на марші вірян МП, лише нагнітаючи атмосферу довкола цієї акції? А що ж тоді було метою організаторів, якщо «сценарій провокацій» не втілювався?

Про підсумки хресної ходи у коментарі «Z» розповідають директор Департаменту у справах релігій та національностей України Андрій ЮРАШ та завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАНУ Людмила ФИЛИПОВИЧ.

Людмила ФИЛИПОВИЧ:

Політичний підтекст ходи абсолютно очевидний

Ми знаємо, що подібний хресний хід відбувається майже щороку, щоправда, не такий масштабний, як цього разу. Проблема загострилася у зв'язку з війною, із тими відносинами, які сьогодні Україна має з Росією. Ми прекрасно розуміли, що цей хід є не ініціативою Української Православної Церкви, а він скоріше відбувається з подачі РПЦ і Кремля. Політичний мотив був присутній абсолютно очевидно — тут заперечувати ми не можемо. Адже Москві потрібна була картинка, що в Україні існує певна кількість людей, які складають якраз прихильників УПЦ, котра виступає за з'єдинення із Москвою, які хочуть повернення до спільного союзу з Росією, котрі виступають проти Європи, — і вони таку «картинку» отримали.

Не на всіх етапах — але треба визнати, що все-таки були такі моменти, коли в цій ході брали участь тисячі людей. Масштаб побачили саме в Києві, де зустрілися два потоки хресної ходи — одна йшла з заходу, інша — зі сходу України. А все ж, не думаю, що це були самостійні ініціативи. Уявити, що звичайна людина, яка отримує пенсію в районі тисячі гривень, може собі дозволити таку мандрівку до Києва, — абсолютно неможливо. Надходили підтвердження, що гроші роздавалися на парафії.

З іншого боку, це своєрідний духовний подвиг для людини. Така хода є абсолютно традиційною для православних. Цю хресну ходу можна розглядати як своєрідну форму богослужіння, такої спільної літургії. Віруючі люди вважають, що у спільній молитві є більше енергетики, що Бог краще дослухається до їхніх прохань. Ну а прохання були достатньо абстрактні. Ключове — «ми йдемо по мир, щоби в Україні був мир». Щоправда, ніхто нікому не пояснював, яким способом досягнути того миру, який механізм досягнення миру.

Чи досягнув хресний хід тих поставлених цілей, які декларувалися на початку? А мова йшла все-таки про умиротворення українського суспільства, об'єднання і релігійне, і політичне. Тут треба сказати, що ні. Українське суспільство напружилося, воно було надмірно наелектризоване, чекало всіляких неприємностей. Чого, наприклад, не було в минулі роки. Чи об'єднана Україна цієї ходою? Ні. Політично там були присутні лише представники Партії реґіонів, а релігійно була присутня лише одна Церква — Українська Православна Московського Патріархату. Тут треба подумати над тими внутрішніми, прихованими мотивами, які, можливо, перед собою ставила Москва. Їм треба об'єднання України? Ні! От вони, напевне, точно досягли своєї мети.

Мені здається, що влада правильно спрацювала, добре спрацювала. Вона не допустила зіткнення на релігійному ґрунті. Було би помилкою взагалі не пускати ходу до Києва, до їхньої святині — Києво-Печерської лаври. Те, що запровадили зайві форми безпеки, — дуже добре. Це з певного погляду і тренінґ для «силових» структур, як вони зможуть впоратися з таким напливом людей. Добре справилися, молодці. Ми усвідомлюємо, що в колоні були аґенти, що були ризики. Небезпечним речам запобігли, радикально налаштованих осіб виводили. Все відбулося мирно, як і має бути в цивілізованій державі.

Андрій ЮРАШ:

Хресний хід замислений і втілений у формі протистояння

Хресна хода, організована Московським Патріархатом, замислювалася як ідеологічна акція, покликана показати впливовість, і силу, і вагомість цієї структури в Україні. Суспільство відчувало, що окрім власне релігійного компоненту, там свідомо був закладений ідеологічний компонент. І відчувши, воно відповідно зреагувало. Є війна, є збройне протистояння — і всі прекрасно розуміють, хто стріляє в українських солдатів, хто благословляє осіб, котрі стріляють, хто їх надихає. Саме з цим пов'язана така досить гостра реакція суспільства.

Передбачалося, що могли бути найрізноманітніші речі поза хресною ходою, і вони були. Маю на увазі, що використовувалася символіка, в окремих випадках «георгіївські стрічки». Були символи релігійні, які однозначно пов'язані з російською духовною традицією — використання іконописних зображень Миколи II, відвертого ворога України, який канонізований був російською Церквою. Це є однозначно демонстрація російської ідентичності — поки що не заборонена, але абсолютно свідома. Вистачало і провокацій: ми знаємо, що закладали бомби, були різні жорсткі випади як з того боку, так і з того боку. Могло трапитися все що завгодно, і величезна заслуга правоохоронних органів, громади, суспільства, яке яскраво показало, що воно буде дуже чітко реагувати на будь-які моменти, котрі можуть дестабілізувати ситуацію. Тобто в жодному випадку не можна говорити, що все гладко відбувалося. Воно відбулося, слава Богу, без драматичних моментів — але реакція правоохоронних органів та виконавчих структур була досить передбачуваною.

– Як Ви ставитеся до того, що колону таки допустили до Києва? Того дня, коли знайшли вибухівку, міністр казав, що ходу заблоковано. Тоді ж таки посилилася хвиля з вимогою заборонити акцію. Чи був добрим хід правоохоронців, які дозволили пройти колоні до центру Києва?

– Мушу Вас поправити, бо в питанні є неточність: ходи до Володимирської гірки (локація на схилах Дніпра, де стоїть пам'ятник Володимиру Великому. — «Z») не було. Учасників або привозили автобусами — або вони йшли індивідуально, підіймаючись із метро. Хода була згодом, від Володимирської гірки до Києво-Печерської лаври. Ми знаємо, що напередодні хресний хід фактично перервався в Києві: західну частину ходу зупинили біля Ірпеня, а східну — на вході до міста. Тобто, повертаючись до Вашого запитання, правоохоронні органи були послідовними. Була дуже складна переговорна ситуація з УПЦ (МП), очільники якої дуже довго відмовлялися від того й наполягали на тому, щоб здійснити-таки ходу.

– На офіційних заходах до Дня хрещення Русі, в яких брав участь також і президент, яскравою ниткою проходила теза про потребу об'єднання православних в автокефальну Церкву. Як ми можемо в цьому контексті сприймати ходу Московського Патріархату: чи вона грає на порозуміння, чи навпаки — посилює суперечності?

– Щодо президента, то він уже вчергове, за моїми підрахунками, четвертий чи п'ятий раз, висловлює однозначне твердження про потребу єднання. Можливо, такого категоричного і різкого раніше не було. Президент послідовно сиґналізує про це суспільству впродовж щонайменше півтора року. Дуже добре пам'ятаю минулорічний виступ на Володимирській гірці, де він виступив із базовими тезами, а тут він іще загострює цю проблематику, і, мені здається, робить це свідомо й дуже правильно.

Натомість хода Української Православної Церкви в єдності з Московським Патріархатом де-факто — по суті, по формі, за змістом, за фразеологічним, за ідеологічним, за політичним характером — це була антитеза президентській позиції. Бо її зміст полягав в іншому: ми показуємо, які ми впливові, а наша офіційна позиція — жодної автокефалії на цей момент бути не може. Лідери УПЦ постійно наголошують, що в будь-якій формі отримання автокефалії зараз спричинить до поглиблення розколу і так далі. Тобто ми маємо задуманий хресний хід і реалізований у формі протистояння і протидії базовій концепції, яка домінує в українському суспільстві.