Ердоґан потребував путчу, щоб розправитися з супротивниками. Європа може тільки придивлятися, як він нині стає султаном.
Від придушення спроби перевороту минуло 48 годин. До в'язниць потрапило вже шість тисяч осіб: військовиків, суддів, прокурорів. В Інтернеті циркулюють списки журналістів, які протягом найближчих годин можуть бути впевнені в арешті. Турецький президент оголошує, що чистка триватиме, бо «виразку» треба вирізати.
Можливо, що Ердоґан готувався до кожного варіанту розвитку подій, і його люди мали вже готові списки ворогів. Після зірваного перевороту поліція і служби безпеки відразу знали, кого і де мають шукати. На язик проситься, однак, питання: а чи не був насправді переворот зрежисованою провокацією? Дивлячись на перебіг подій вночі проти суботи, важко повірити в те, що подає уряд: що змову підготував один з найвищих ранґом турецьких генералів, який за два місяці мав йти на пенсію, що змовники планували обсадити своїми людьми всі сходинки влади, відрізати країну від Інтернету і телебачення.
Тим часом путчисти не мали підтримки навіть всього війська. Вже за кілька годин вони капітулювали перед натовпом цивільних, озброєних лише прапорами. А країною негайно прокотилася хвиля арештів.
Так чи так, стверджуючи, що замах є «даром Аллаха», Ердоґан напрочуд влучно визначив ситуацію. Бо турецький президент завдяки йому дістав привід для початку репресій. Він усуне з дороги рештку супротивників, перейме в країні всю повноту влади, без жодного опору ухвалить нову конституцію, яка це санкціонуватиме. Сумним парадоксом є те, що в п'ятницю люди скликали одне одного проти путчистів за допомогою соціальних мереж, а ситуацію в Стамбулі чи Анкарі транслювали через смартфони. Вдавалися до технології, яку Ердоґан блокував під час антиурядових демонстрацій. Важко собі уявити, що, закручуючи суспільству гайки, він толеруватиме пануючу в соціальних мережах свободу.
Ердоґан вже роками спихає Туреччину з прозахідного курсу, що його після повалення султанату надав їй засновник республіки Кемал Ататюрк. Після п'ятничного замаху він має карт-бланш, щоб цей процес закінчити. Туреччина за його урядування перестала бути демократією, а тепер стане ісламською автократією. Можна навіть спокуситися на рефлексію, що після майже століття республіканізму Туреччина повертається до вихідного пункту. Під урядуванням Ердоґана вона фактично стає чимось на кшталт султанату.
Ще недавно ми провадили дискусії, чи належить Туреччина до Європи і чи може вона стати членом ЄС. Нині зрозуміло, що так не станеться. На південно-східній межі Європи виростає безумовний супротивник, що диспонує сильною армією та економікою. Навіть гірше, він тримає нас під постійною загрозою. Це від Ердоґанa залежить, чи не потече знов ріка еміґрантів через Балкани до Німеччини. Європа щодо Туреччини вже не матиме ілюзій, але буде перед нею безпорадною. Найбільше, що вона зможе, — заопікуватися жертвами змін, яким вдасться втекти з Туреччини.
Bartosz T. Wieliński
Szybciej ku autokracji
Gazeta Wyborcza, 18.07.2016
Переклад О.Д.
18.07.2016