Під натиском ліберального часу, феміністичного руху, окремих зацікавлених людей і політичних груп Голівуд, колись одна з найбільш консервативних інституцій американського суспільства, здає свої принципові позицій. Один з головних бастіонів патріархального суспільства – верховенство чоловіка і, відповідно, вторинність жінки, – роз’їдається «корозією» нових суспільних ідей та викликів. І кіно цю «корозію» не тільки зображує, воно її стимулює та поширює, ще більше змінююючи людство.
Дженніфер Лоуренс в «Голодних іграх»
Минулого року акторка Дженніфер Лоуренс, оскарівська лауреатка і зірка суперуспішних франшиз «Голодні ігри» і «Люди Ікс», написала про своє бачення проблеми сексизму в Голівуді, обурюючись позицією студій платити жінкам менше за чоловіків. За її словами мова про принцип, а не про цифри. Хоч вона була визнана журналом Forbes як актриса, що заробила за 2015 рік найбільше – 52 мільйони доларів, Дженніфер не розуміє, чому в США, де вже впродовж 90 років жінка має право голосу, насправді у чоловіка прав більше. У своїх висновках вона оперувала фактами, взятими зі зламаної хакерами пошти працівників компанії SonyPictures. Там, зокрема, говорилося про гонорарний фонд артистів фільму «Афера по-американськи», і конкретно про гонорари Лоуренс та її колежанки на майданчику Емі Адамс – ці гонорари були значно меншими, ніж у акторів Бредлі Купера та Крістіана Бейла. Why? – питається Дженніфер.
Продовження цієї історії досить знакове. Співголову кіностудії, яка у викладеній в мережу переписці озвучує модель платити артисткам менше за артистів, було звільнено. А Дженніфер Лоуренс за наступну серію «Голодних ігор» отримала вже 20 мільйонів доларів, що на 5 мільйонів більше за попередню серію. Втім, це логічний, локальний і дуже дрібний хід – звільнили відповідальну особи і збільшили гонорар «постраждалій», аби Голлівуд і надалі виглядав білим і пухнастим: цап-відбувайло і Попелюшка – чиста (брудна?) політика. Але за цим ходом, як за лаштунками, почався значно важливіший і значно масштабніший процес, що наразі «поступово, але невпинно» міняє галузь.
Насправді передумови для змін зародилися давніше. Коли точно і чи вони були спроектовані кимось, сказати неможливо. Проте візьмемо за основу 2013 рік, рік виходу книжки головного операційного директора Facebook Шеріл Сендберг «Включайся: жінки, робота і воля вести за собою». Це є певний феміністичний маніфест, призов жінок не жертвувати роботою і кар’єрою заради сім’ї та чоловіка. Знаково, що передмову до українського видання писала колишня міністр фінансів України Наталя Яресько. Але для нас більш знаковим є інше: минулого року, коли постало питання з можливим наступником Боба Айгера на посту президента і виконавчого директора найбільшої компанії Голлівуду (і кінокомпанії світу!) «WaltDisney», чия капіталізація складає понад 150 мільярдів доларів, а вплив на світ є безумовним, виникло ім’я саме Шеріл Сендберг. Звісно, вона не єдина з претендентів, але раніше жінки на подібні посади не розглядалися НІКОЛИ. А тут не просто успішна, багата і незалежна жінка, а справжній прожектор фемінізму.
Виступ Патриції Аркетт
Цілком ймовірно, що ця подія – а це, безумовно, подія для світу кіно – була зумовлена частково і виступом 2015 року на церемонії вручення нагороди Американської кіноакадемії «Оскар» акторки Патриції Аркетт, премійованої за роль другого плану в чудовому фільмі «Юність» Річарда Лінклейтера. Крім подяки Академії за нагороду, вона додала яскраво-емоційну промову про теперішній час, час, коли жінкам треба заявити щодо своїх прав. «Довгий час я відстоювала права притиснених. І в мене виникає питання: чому ви не боретеся за рівні права всіх жінок?» - спитала Патриція, звертаючись до всіх присутніх в залі. За три місяці після цього лютневого виступу, Канський кінофестиваль підкинув бажання продовжити дискурс, коли кільком жінкам не дозволили пройти червоною доріжкою до Палацу фестивалів через відсутність у них взуття на підборах. Акторка Емілі Блант обурилась цій дурниці, а вона – це не тільки «Диявол носить Прада», а й «На межі майбутнього», де з мечем і кулеметом ефектно і ефективно нищила всіх чужих.
Багато хто підтримав Емілі. Зокрема, Меріл Стріп, котра до цього, будучі в залі «Долбі» на церемонії вручення «Оскарів», плескала виступу Патриції Аркетт. Але мова з підборів перейшла до ролей. І тут почалося. «Лише 9% голлівудських фільмів зняті жінками», «лише в 22% фільмів головні ролі за жінками», «заробітки акторок на 30-50% менші за заробітки акторів»... Стріп пішла далі за публічні промови і порожні балачки. Вона зіграла у британському фільмі «Суфражистка», фільмі про однойменний рух в Лондоні, розпочатий 1912 року через чоловіче бачення, що, мовляв, «жінки не мають психологічної стійкості та психічної рівноваги, щоб виносити судження щодо політичних справ», що «якщо дозволити жінкам голосувати, то це означатиме знищення суспільного ладу» і таке інше. З чудовими акторками (крім Стріп) Геленою Бонем Картер та Кері Малліган, фільм вийшов наприкінці року в понад 30 країнах світу… І цілковито провалився в прокаті.
Втім, ця поразка не фатальна. Бо її підпирають два факти переможного ґатунку. Цього ж року з Кері Малліган вийшов інший фільм, екранізація роману Томаса Гарді «Далеко від галасливої юрми» потужного данського режисера Томаса Вінтерберга, де Керрі теж грає сильну і незалежну жінку, а фільм виявився набагато успішнішим. І так само цього року Гелена Бонем Картер офіційно розійшлася з Тімом Бартоном. Назагал, позитиву в цьому фактові не має, але нова стрічка, зроблена Бартоном після розвалу стосунків, нікчемні з художньої точки «Великі очі», показала, що король – чоловік – голий. Бо муза, якою були навіяні всі шедеври творця – «Велика риба», «Труп нареченої», «Свінні Тод» та інші – пішла.
Наш, 2016, рік проявив реальну владу жінки в кіно (тільки?) до меж, раніше недосяжних. Бо ж фільми, що виходять зараз, потребують часу для зйомок і ще більше для підготовки, а перед цим – для планування. Тож революція буза задумана далеко заздалегідь. Чи не 2013 року, в процесі читання книги Шеріл Сендберг? Чи все було розписано ще раніше, в тіні дерева пізнання?
«Картковий будинок»
Один з найпопулярніших в світі серіалів «Картковий будинок» з першого сезону представляв силу жінки. В образі дружини спочатку Голови більшості в Парламенті Сполучених Штатів, потім дружини Віце-президента, і нарешті Президента, акторка Робін Райт досягла рівня показовості – можливості жінки і актриси, демонструючи, що жінка може стати не просто такою, як чоловік, а значно більшим монстром за нього. Власне, інший серіал, вже однозначно найпопулярніший, «Гра престолів», пішов далі і поставив жінку на трон, і залив його кров’ю незгодних. В крайній серії шостого сезону Серсея Ланністер знищує всіх своїх ворогів у спосіб, на який не наважився навіть король на прізвисько Божевільний. Подібно до неї три інших жінки-героїні серіалу вкоротили віку своїм ворогам-чоловікам.
«Гра престолів»
Опосередковано масла у вогонь ситуації підлив скандал з цьогорічним «Оскаром»: в номінаціях не виявилося жодного чорношкірого актора чи актриси. Американську кіноакадемію звинуватили в расизмі, закидали помідорами, почали бойкотувати і масово говорити-писати про недоліки-гріхи Академії. А розголос – це найгірше для подібних консервативних структур. Виплило, що сама Академія складена на 75% зі старших чоловіків білої раси. Статева нерівність в Академії була використана феміністками як черговий і доволі потужний таран. І Академія впала. Поспіхом переглянуті правила вступу призвели до масового залучення нових членів Академії. І серед новеньких 683-х членів виявилося 46% жіноцтва. Здавалося б, цілковита перемога.
А нарешті крапку в цьому кінематографічному поєдинку статей міг би поставити блокбастер «День незалежності» Роланда Еммеріха, що має підзаголовок «Відродження» – вперше в історії Голлівуду президентом США постала жінка, у виконанні Сели Ворд. (Погодьтеся, підзаголовок знаково перегукується з нашою темою.) Але, як на мене, цю крапку метафорично, сенсовно і сакрально ставить інший фільм – серіал «Страшні казки». Героїня, яку всі три сезони пристрасно хотів сам диявол, в різних подобах і з різними іменами, свідомо попросила про смерть. Щоб закінчити цю боротьбу за її душу і тіло, за світ, котрий може стати жертвою її слабкості, її бажання – її існування. Вона пожертвувала собою, аби врятувати. На таке не була спроможна ні пані президентша з «Дня незалежності», наказуючи знищити невідомо чи поганий корабель прибульців, ні тим паче Серсея, яка, граючи престолами, цілковито позбавлена почуття жертовності. Вчинок героїні видуманих «Страшних казок» подібний до реального Героя людства, ім’я якого звучить відповідно – Спаситель. Героїня своєю смертю подолала можливу смерть всіх людей, поклавши на вівтар життя своє життя… Що може бути більш масштабним? Принаймні, це точно вище і шляхетніше за пропоновані Шеріл Сендберг методи.
12.07.2016