Література у сучасному світі – це не лише галузь мистецтва, а і спосіб зовнішньої комунікації країни зі світом, і можливість суспільства висловитись про необхідне. Словацька література не достатньо представлена для європейських сусідів. Однак, попри таку амбівалентну позицію у світовому контексті, вона досягла чималих здобутків у власній видавничій сфері. Засновано кілька національних літературних премій, не припиняють виходити літературні часописи «Творчість», «Дотики», «Топ-5», «Літературний тижневик», «SME», та ін. Сучасні словацькі автори активно популяризують художнє слово, а книга все ще залишається добрим і цінним подарунком.
«Пригоди та випробування юнака Рене» Йозефа Іґнаці Байза (Jozef Ignác Bajza), перший словацький роман, виданий у 1784-1785 рр.
Література у Словаччині пережила не менш складні етапи свого становлення, ніж українська, і також зазнала заборон тоталітарного режиму. Петер Ґеттінг пише: «Сто років літератури у Словаччині – це прогулянка дуже сумним, розритим садком». Однак події, датовані 1989 роком (так звана Оксамитова революція), здійснили культурний переворот, і відкрили можливість для переозначення існуючих естетичних цінностей. Сучасні словацькі автори численними шляхами шукали свого стилю, і вдалими та невдалими спробами все ж викристалізували свою творчість до якісного рівня загальноєвропейських літературних тенденцій.
Розмова про сучасну словацьку літературу одразу ускладнює плюралізм індивідуальних авторських поетик у ній. У теперішньому літературному процесі майже неможливо виокремити творчі угрупування, або ж безпомилково віднести автора до тої чи іншої генерації. Словацькі письменники пропонують настільки багату палітру літературних шедеврів, що продемонструвати їх усі не можливо навіть протягом цілого Місяця авторських читань, що проходитиме у п’яти містах (Брно, Остраві, Кошицях, Львові та у Вроцлаві). Цей літературний марафон відкриває можливість українським читачам, перекладачам і авторам познайомитись з кращими зразками сучасної словацької прози та поезії – у фестивалі беруть участь Петер Кріштуфек, Петер Геттінг, Ерік Ондреїчка, Ян Літвак, Міхал Габай та Петер Шулей.
PETER KRIŠTÚFEK (foto Marek Šulík)
Представник сучасної словацької прози Петер Кріштуфек запропонує українським читачам тексти, що поєднали у собі режисуру та літературу. Його проза – коротка, динамічна, наповнена неочікуваними поворотами долі і швидкими чергуваннями сюжетних ліній. Творчість Кріштуфека – це лише вибірка із множини варіантів реальності, котра у баченні автора є випадковою обставиною. Таємничість – головна особливість його прози, а центральними персонажами є диваки і блазні, індивідууми, що виділяються з буденного соціуму. Художній світ Кріштуфека мовби відображає усе у кривому дзеркалі: автор сміливо застосовує і чорний гумор, і фахові знання, наприклад, з медицини чи психології. Дія творів відбувається переважно у надмірно прикрашеному, яскравому світі медіа, реклами, та мистецтва. Петер використотвує літературний колаж як модель своїх творів, за допомогою письменницької техніки «око камери» акцентує увагу читача на потрібних йому деталях. Літератор-режисер постійно торкається складної психологічної проблеми – здатності людей придумувати для себе світи. Іронічно, що як автор Кріштуфек сам вигадує цілі світи, хоч і літературні. І то успішно: його роман «Пліткар» отримав найпрестижнішу словацьку премію «Anasoft Litera». А крім того, Кріштуфек також є учасником музичного гурту і знімає повнометражне кіно.
Петер Ґеттінг та його збірка оповідань«Errata» (2014)
Ще одним прозаїк на фестивалі – Петер Ґеттінг – займається, окрім власної творчості, ще й публіцистикою та критикою, веде колонку «Literarium» в журналі «Nota Bene» і бере активну участь у різноманітних мистецьких проектах. Вважає, що література – це захоплююча гра, діалог, найживіша комунікація, збережена часом і генераціями. Ґеттінг надзвичайно критично сприймає літературну творчість, так само суворо оцінює і власні доробки. У своїх інтерв’ю говорить, що пройшли роки, поки він написав оповідання, яке згодом не спалив. Петер публікує свої оповідання переважно у журналах, однак вже написав і видав два романи. Критики часто називають його творчість політично заангажованою, оскільки письменник не боїться відверто висловлюватись про націоналізм, комунізм, релігійність, про законсервованість людей і системи. Інколи прозу Ґеттінга тяжко «перетравити» – настільки вона видається абсурдною, що аж правдивою. Зараз автор активно працює над третьою книгою, яку з нетерпінням чекають прихильники його творчості.
Ерік Ондреїчка на літературній зустрічі у Львові. Фотоагентство LUFA.
Словацька поезія заслужено тримає доволі сильну позицію у сучасній літературі: тут є і старша генерація, і молодша; є прихильники націоналізму, спіритуалізму чи фемінізму; є духовна лірика, політична чи кібер-лірика; а є ще цілком «стерильна» – незаангажована взагалі. Словацькі поети часом вдаються до найбільш неординарних шляхів зображення свого художнього світу. Наприклад, Ерік Ондреїчка переконаний, що «поезія повинна бути певним посланням, не лише естетичним, а й ідейним; поезія є для того, аби розповідати думки, котрі розповісти неможливо». Лірика Ондреїчки – водночас виразно зрозуміла та прозора для читача, але складна для дешифрування авторських метафор. Музикальність, оригінальність та інтенційність поетики Ондреїчки відображені у низці його збірок, а передусім, у найпопулярнішій – «Танець вечірніх сніжинок», який, за словами автора, не є хаотичним рухом, а символом рівноваги у коловороті життя. Поетичний світ автора побудований на дитячих спогадах, візуалізованих інтимних почуттях та невтрачених духовних засадах «такого втраченого сучасного світу». Поет сміливо стилізує свою лірику, цитує авторів старшої генерації та використовує їх як персонажів лірики. На сторінках збірок з’являється навіть французька співачка Едіт Піаф. Поезія Еріка ніби розмовляє з читачем, захоплює його інтригуючою зав’язкою, і залишає простір для читацької уяви.
Ян Літвак, модераторка Юлія Білас та перекладачка Олександра Ковальчук. Фото: Віталій Грабар, Фотоагентство LUFA.
Для Яна Літвака, відомого своєю метафізично-космогонічною поетикою, сюжетом є саме життя у найдивніших його проявах: чи це реінкарнована душа, чи пророк, чи аскетичний бард. Письменник розпочинав з прози, однак лірика стала більш вдалою формою для філософського роздумування. Ян Літвак захоплюється індуїзмом, і це яскраво відображено у його віршах, наповнених глибоким сенсом. Автор надихається просто самим життям: любовні перипетії, вірна дружба, смуток, повага/самоповага... Одночасно він намагається уникати літературних спекуляцій чи провокацій, і принципово вважає за потрібне сказати важливі речі простими словами. Серйозна манера письма і орнаментальний стиль забезпечили Яну Літваку нішу автора-аскета, чия поезія робить життя простішим. Про себе він зазначає: «Я почав писати, мабуть, тому що вмів висловлюватись фразами». Окрім поетичної творчості, Літвак також був редактором «Літературного тижневика», «Дотиків» та журналу «SME».
Міхал Габай на виступі в рамках МАЧ 2016 у Брно.
Супроти такого інтровертного Яна Літвака наступний автор – Міхал Габай – відомий також як Анна Снєгіна! – вразить читачів компрометуючою манерою висловлювання. Він ніби хоче кинути виклик ледь не всьому світу, і прагне збити з пантелику будь-якого літературного критика. Поет переплітає технологізацію і комп’ютеризацію із природніми людськими почуттями. На сторінках його ліричних збірок можна почитати історії і про кіборгів та їх почуття, і про програмне забезпечення для кохання. Сучасний світ Габай називає «холодним століттям», де людина давно вже померла, а ми все ще одностайно повторюємо слово «любов». Його експериментальна лірика зображує світ у контрастах: або ідилічне Середньовіччя, або штучна комп’ютерна гра. Зухвало підписавши свої збірки жіночим іменем (ще й позиченим з поеми Сергія Єсеніна), Габай сміливо пише з жіночої точки зору, і моделює відверто суперечливий художній простір чи то жінки, чи то чоловіка. Сам Міхал говорить про себе як про першого поета з роду кіборгів. Також він брав участь у літературному проекті «Генератор Х», після якого у співавторстві з Петром Мачовським, Андрейом Габлаком та Петром Шулеєм вони видали провокативну збірка поезій «Туманність». Як не дивно після усього вище сказаного, Міхал Габай є поважним літературознавцем Словацької Академії Наук.
Фрагмент обкладинки останнього роману Петера Шулея «Spolu [Разом]» (2015).
Ще один учасник «Генератора Х», що приїде до Львова у рамках МАЧ – Петер Шулей, який вважає себе наступником кіберлітератури. Шулей пише поезію, велику і малу прозу, і активно працює на видавничій ниві. Заснував два видавництва, працював на радіо та в мистецькій галереї. Однак улюбленим полем творчості Петера Шулея була і залишається поезія, яку автор називає «формою розширення меж; формою ставлення запитань і пошуку на них відповіді». У своїй поетичній трилогії «Порно, Культ і Поп» автор ніжно описує пізнання жіночого дотику, а через строфу сухо диктує інтернетові статті з екрану, що блимає в темряві. Шулей здатен вибудувати красиву поезію з однієї миті, і навіть зачаровуватись власним розчаруванням. Про це свідчить і його збірка «Повернення великого романтика»: пересічний читач може не здогадатися з назви, що кожна фантастична метафора – це пародія на сучасну літературу. Це саме завдяки йому у сучасному словацькому літературознавстві з’явився термін «кіберпанкова поезія». Шулей каже: він дивиться на світ навколо себе так, аби самому стати поезією. Кожна його збірка знову актуалізує права людини на почуття і кохання у цю безсилу епоху хай-теку та інтернетових пророків. Поет визнає, що часом сам не знає відповіді на свої запитання; але буде чудо, якщо на них зможуть відповісти читачі.
Хибно було би намагатися окреслити у одному короткому тексті весь обшар сучасної словацької літератури. Але у рамках МАЧу у Львові українці зустрінуть без сумніву цікаві, кращі її зразки. Кожен словацький автор презентує маленький фрагмент великого строкатого пазлу, і його твори трошки привідкриють куліси іншої культури для українських читачів. Адже якщо без автора література у ХХІ столітті вже навчилася існувати, то без читача – навряд чи.
Ірина Романчук – перекладачка, аспірантка кафедри слов`янських мов Львівського національного університету імені Івана Франка.
11.07.2016Від редакції: Цикл оглядів літератур Іспанії, Словаччини, Польщі та Чехії було започатковано з нагоди фестивалю "Місяць авторських читань", що триває у Львові протягом липня. Наступну розвідку – від Остапа Сливинського, присвячену польській літературі, чекайте незабаром.