Упослїдженє руского язика в галицких урядах, лежаче в повнім виключеню єго у внутрішнім урядованю властей, проявлялось доси також і в тім, що вписи табулярні до книг грунтових ефектуувались судами в язицї польскім навіть тогдї, коли само рішенє судове, видане в полагодженю поданя табулярного, виготовлене було в рускім язицї. Власти судові уважали ефектуацію впису в книгах грунтових хибно річею внутрішного урядованя і длятого велїли виготовляти вписи в польскім язицї яко урядовім. Було се і несправедливо і неконсеквентно, а се тим більше, що на поданя нїмецкі виготовлювано не лиш рішеня але і вписи табулярні в язицї нїмецкім, — згадані упослїдженя відносились отже немов би нарочно лиш до руского язика.

 

Позаяк невластива тая практика не опиралась на нїякій позитивній постанові, а противно, була противною духови давнїйших розпоряджень язикових виданих для галицких судів, длятого старались деякі судьї Русини ввести практику відповідну справедливости і духови законів і почали заряджувати на рускі поданя також і рускі вписи. Однак справедливо то постунованє стрітилось від-разу з перешкодами і наразило до тичних урядників на неприятности, а презідіюм ц. к. суду окружного в Золочеві видало навіть виразне розпорядженє, щоби рускі рішеня табулярні вписувати в книги грунтові по польски.

 

Щоби зарадити тій аномалії поставили рускі посли соймові в минувшій сесії сойму краєвого дуже основно мотивовану резолюцію в тій справі до правительства з жаданєм, щоби справа вписів табулярних була раз уже полагоджена рішучо і по справедливости. Результатом тої резолюції єcть розпорядженє міністерства справедливости, котре подаємо дословно, а котре опираєсь майже виключно на мотивах згаданої резолюції руских послів соймових.

 

"Міністерство справедливости ч. 6033.

 

В полагодженю справоздань з дня 3 грудня 1890 ч. 9.872 і з 25 марта с. р. ч. 2.269 що-до внесеної послом соймовим Лонгином Рожанковским і товаришами интерпеляції дотично уживаня руского язика в судах всхідної Галичини, має честь міністерство справедливости заявити світлій президії слїдуюче:

 

Передо всїм що-до питаня, в якім язицї мають відбувати ся вписи [Eintragungen] до книг грунтових в такім випадку, коли дотичне поданє гіпотечне внесене в рускім язицї, то міністерство справедливости не може узнати за згідну з истнуючими нормами практику судів, котрі вписи до книг грунтових уважають за справу внутрішної служби і кажуть их все переводити в польскім язицї, хоч би поданє внесено в язицї рускім.

 

Рескриптом з 22 жовтня 1852 ч. 16.571 [Kaserer т. II стор. 385] постановлено, що головні книги табулї краєвої і книги грунтові мають вести ся в нїмeцкім язицї.

 

Пізнїйшій рескрипт з 9 липня 1860 ч. 10.340 не містить що-до язика вписів до книг грунтових жадної виразної норми. Ним приписано для внутрішної служби властей судових нїмецкій язик, однакож для обходу зі сторонами постановлено, що сторонам лишаєсь волю уживати в своїх поданях нїмецкого, польского або руского язика, і що суди виготовленя своїх рішень ["Ausfertigungen — відповіди, резолюції, вироки — Ред.] для сторін мають видавати в тім язицї, в якім внесено поданє на письмі або устне, або в якім відбуло ся протоколярне переслуханє. Однакож уже тутешним рескриптом з 26 серпня 1860 р. ч 12.229 — 12.589 візвано світлу президію, щоби, для усуненя всявих cyмнївів що-до допустимости уживаня краєвих язиків при веденю публичних книг, вияснила [zu bedeuten] підвладним судам, що постанови рескрипту з 9 липня 1860 ч. 10.540 мають значінє також і при веденю публичних книг, а відтак що засадою [als Grundsatz] в тім взглядї має бути, що ухвали гіпотечні і вписи до книг публичних мають виготовлятись в тих язиках краєвих, в яких внесено дотичні поданя гіпотечні.

 

Розпорядженєм з 5. липня 1869 ч. 2854 лише в части змінено обовязуючі дотепер приписи о уживаню краєвих язиків у всхідній Галичинї; для внутрішної служби і для обходу [Verkehr] з державними [landesfärstlichen] властями не-війсковими, урядами і судами в краю приписано вправдї язик польскій, однакож виразно постановлено, що попередні норми що-до обходу судів зі сторонами остають ся ненарушені. Длятого що-до язика ухвал гіпотечних і вписів гіпотечних мусить ся й на дальше уважати міродайними постанови рескрипту з 9. липня 1860 ч. 10.340 і виясняючого рескрипту з 26 серпня 1850 ч. 12299—12589, a то тим більше, що не можна приняти, щоби через розпорядженє з 5 червня 1869 ч. 2354, котре було видане по оголошеню закона основного з 21. грудня 1867 ч. 142. В. з. д., котрий узнав рівноправність всїх краєвих язиків в школї, в урядї і в публичнім житю, — наступило що-до уживаня краєвої рускої мови у всхідній Галичинї мовчки [stillschweigend] ограниченє давнїйших приписів, котрі истнували підчас треваня нїмецкої мови урядової.

 

Вже з тої обставини, що згадане розпорядженє тутешне з 26 серпня 1860 ч. 12299—12589 видане було в крузї власного дїланя міністерства справедливости для виясненя [Erläuterung] истнуючих приписів, помимо припису 4-го уступу розпорядженя з 22 жовтня 1852 ч. 16.571 — котре основувало ся на найвисшім постановленю з 20 жовтня 1852 — і помимо 1-го уступу розпорядженя з 9. липня 1860 ч. 10.340, — вже з тої обставини показує ся, що міністерство справедливости не узнало вписи в книжки ґрунтові, призначені для публичности, від котрих зависить повстанє і згасненє прав, за справу внутрішної служби, але хотїло, щоби примінити до тих вписів ті приписи, котрі суть міродайні для обходу судів зі сторонами.

 

Того погляду держало ся також міністерство справедливости завсїгди безусловно, а в особенности заявлено світлій презідії вже рескриптом з 7. лютого 1880 ч. 1056, що рескрипт з 5. червня 1869 ч. 2354 мову книг грунтових полишив зовсїм ненарушено і що для книги грунтової все обовязують тоті приписи [normative Bestimmungen], котрі наказують судам свої piшeня [Erledigungen] в такій мові видавати, якої сторона уживає в своїм поданю і якої уживати має право, і котра то мова, по мисли §.102 закона гіпотечного і §§.5 і 9. рескрипту з 12. сїчня 1872 ч. 5. В. З. д. — не змінено до книги грунтової увійти мусить."

 

Ч. 4984 през. О тім рескриптї Вис. ц. к. міністерства справедливости з дня 9. червня 1891. ч. 6033. завідомляє ся всї ц. к. суди колєґіяльні повітові і міско-делєґовані повітові Галичини всхідної до приміненя.

 

З Презідії ц. к. висшого суду краєвого у Львові дня 23. червня 1891. Канне в. р.

 

Надїятись тепер, що вже не будуть переслїдувати тих урядників, котрі казали на рускі табулярні поданя переводити вписи в книгах грунтових в рускій мові, — що тепер Русини-урядники не будуть бояти ся виповняти свій обовязок: на рускі поданя табулярні по руски реферувати й по руски вписи казати переводити, — і що рускі громадяне будуть виборювати право громадске для руского слова та й будуть чим раз більше подавати свої поданя до урядів і судів в рідній, рускій мові, а не в чужих.

 

Памятати все треба, що лиш борбою виборюєсь права народні і пошанованє для них, а не піддаванєм себе чужим, розвоєви нашого народу шкідливим впливам, не байдужностію і оспалостію в справах народних. Коли-б Русини твердо стояли при своїх народних правах, всюди их боронили, а не мовчали на найбільші навіть инвективи против наших народних прав, або навіть — як часто лучає ся — можному противникови [розумієсь, по найбільшій части чужинцеви] притакували, — то не стрічались би ми що-хвиля з такими бесїдами говореними Русинам навіть просто в очи, що "Rusini nie mają prawa do narodowego rozwoju: oni muszą się stać albo Polakami albo Moskalami" або що "rząd nie chce mieć tutaj dwóch narodowości, a pan [говорено се в впливової сторони до Русина-урядника] pielęgnując ideę rozwoju ruskiej narodowości i działając w tym kierunku, działasz przeciw intencyom rządu, a pan masz dzieci" і пр., і пр. Розуміє ся, що такого Русина, таку одиницю, що стоїть за незатрачені права свого народу, борзо згнетуть, як довго помежи Русинами водить ся тая поведїнка, що "для святого супокою" пише ся чужою мовою а не рускою, що говорить ся дома чужою бесїдою, а не по руски, та що хоть-би була повна хата Русинів і говорили по руски, а як зявить ся хоч-би лишь оден чужинець і зачне говорити по свому, то вже цїла хата в одну мить балакати буде по чужому, а не буде старатись переконати чужинця, що він право гостинности нарушує, коли не хоче пошанувати права бесїди рускої. Тим робом не зайдемо далеко, а самі причинимось до винародовленя свого.

 

Дорожім же своїм питомим і пильнуймо своїх прав! Vigilantibus jura!

 

[Дѣло]

02.07.1891