Л.

Український дневник у Львові.

 

Хто небудь з львівських Українцїв, все одно, в якій части міста він мешкає, ще заки вийде рано з хати, чує з вулицї крик ґазетних кольпортерів: "Gazeta Wieczorna", "Gazeta Codzienna", "Kurier lwowski", "Dziennik polski" i т. д. Цїкавий на новини, особливо воєнні, посилає служницю, щоби купила ґазету. А як нї, то купить, вийшовши з дому до міста: чи по дорозї від кольпортера, який кричить йому над вухом, чи вступить до найблизшої трафіки. А купивши, жадібно проковтне всї новини. Особливо, що кожда з них має сензаційний титул, надрукований величезними черенками, тай — як зазначено під титулом — прийшла просто з Відня чи звідки-там телєґрафічним дротом від "власного кореспондента". Заки дійде до середини міста чи до бюра, вже все прочитає.

 

В серединї міста зустріне кольпортера з українським дневником. Звичайно купить. "Треба сповнити патріотичний обовязок" — подумає. Або хто з дому правильно ходить до експедиції українського дневника і приносить до дому. Отже візьме його в руки, прийшовши до дому на обід. Прочитає і скривить ся: "Шкода шістьох сотиків! От, зайвий патріотичний податок! Вже все те було в польській ґазетї! А навіть більше!"
І скільки разів говорити з нашими людьми про українську пресу, все чуєть ся ту саму пісоньку: "Нїчого нового! Все те вже є перед тим в польській ґазетї! А навіть більше!"

 

Чи се справдї так?

 

Вся львівська преса має два жерела відомостий: телєґрами ц. к. кореспонденційного Бюра і відомости з віденських, берлїнських та ин. ґазет, які приходять почтою. Користає з сих жерел однаково польська й українська преса. Як польські, так і українські ґазети виходять менше більше в тім самім часї рано.

 

Отже в чім річ?

 

В тім, що львівський Українець, збудивши ся рано і вчувши голос кольпортера під вікном, післав до нього служницю купити український дневник і тільки український, а нїякий инший. Так само, зустрівши кольпортера на вулици, чи вступивши до найблизшої трафіки, зажадав українського дневника, і тільки українського. А коли українського нема, узброїв ся в терпеливість, доки не зустріне кольпортера або перейде попри трафіку, де є український дневник. Тодї першою його ґазетною лєктурою був би український дневник. А коли б він проковтнув усї новинки з українського дневника, тодї, взявши опісля до рук польський, польський дневник відложив би з вагою, що в нїм — нема нїчого нового, бо все те — вичитав уже в українськім.

 

Повторяємо: відомости в польській і українській пресї менше більше однакові. Ходить тільки о те, який дневник перший попадеть ся в руки: польський чи український.

 

Та на се скажуть, що від українського мешканця столицї вимагаєть ся за богато терпеливости, щоб він не купував польського дневника, який продають таки під його хатою або на його вулици, а йшов аж під "Просвіту" за українським дневником.

 

Але се не так! Якби кольпортер чи трафіка з Вашої вулицї вчули раз і другий і десятий, від одного, другого й десятого Українця, то він хоче українського дневника, і побачили, що він нїякого иншого не купить, — за кілька днїв кождий кольпортер і кожда трафіка по всїх вулицях мали би також український дневник.

 

А так кольпортери і трафіки українського дневника не хотять брати, бо кажуть, що нїхто не домагаєть ся й не купує. Львівський Українець, жадібний новин, бере найперше в руки польський дневник, а прочитавши його й читаючи по нїм український, нарікає, що в українськім "нема нїчого нового".

 

А кінцевий результат? Польський дневник має славу "доброго дневника" й розвиваєть ся за українські гроші, а український і гроший не має тай ще обмовляють його таки свої люди, що він "нїчого нового не дає".

 

Патріотично-моральний сенс сього кождий український читач повинен сам собі доспівати. А практичний вивід був би: Купуйте український і тільки український дневник!

 

Та чи справдї українська преса дає стільки відомостий, що без польської можна обійти ся?

 

Про се — другим разом.

 

[Дїло, 25.06.1916]

 

Чи український дневник вистає для читача.

 

В попередних увагах поставили ми до української публики домаганє, щоб вона найперше брала в руки український дневник, а тодї польський дневник зробить на неї вражінє, що він не дає нїчого нового, що все те вже було в українськім дневнику.

 

Чи справдї так, чи справдї українська преса дає стільки відомостей, що без польської можна обійти ся, — про се хочемо поговорити в нинїшних увагах.

 

Як уже сказано в попередних увагах, вся львівська преса має головно два жерела відомостий: телєґрами ц. к. кореспонденційного Бюра і відомости з віденських, берлїнських та инших ґазет, які приходять почтою.

 

Ходить о те, як ті відомости використовуєть ся.

 

Отже з гори зазначуємо, що метода використовуваня тих відомостий є инша в "Дїлї", а инша в польській пресі.

 

Перше всего ми не даємо сензаційних заголовків, які польська преса друкує величезними буквами. Користь для польської преси з того подвійна: Ті заголовки приманюють читача, а при тім заповняють значну часть місця. Але ми свідомо резиґнуємо з тої дешево реклямової користи.

 

Що до телєґрам ц. к. кореспонденційного Бюра, то польська преса, дістаючи їх по польськи, має з них ту вигоду, що може ними без труду заповняти число. За те ми, мусячи їх перекладати, робимо між ними вибір, перекладаючи й містячи тільки те, що нам видаєть ся справді важним. З сеї причини нераз польська преса принесе неодну вістку, якої ми не подали, але се ще не значить, що тим польська преса цїкавійша: невелика штука загатити 3 сторінки дневника (4-та йде на оголошеня) ріжними вістями, — але ходить о се, щоб між масою вістий зробити добрий вибір.

 

Особливою спеціяльністю є донесеня "телєґрафом від власного кореспондента", і то навіть в часї, коли приватні сторони ноторично виключені від уживаня телєґрафу. Спосіб дуже простий: береть ся донесенє з ґазети, яка прийшла почтою до Львова, а пишеть ся, що воно прийшло з Відня чи з Берлїна чи звідки "телєграфом від власного кореспондента". Се також один зі способів робленя сензації, що ось то ми маємо все телєґрафічною дорогою від наших кореспондентів.

 

З сього способу реклями ми також свідомо резиґнуємо і означуємо як власні кореспонденції тільки те, що дїйсно в такім характері дістаємо.

 

Що-до вибору звісток з чужих ґазет можна сказати взагалї, що польська преса перевисшає нас дешево реклямовою сензаційністю — і тільки сим. Коли ми знайдемо в чужій пресї яку статю, яка на нашу думку заслугує на те, щоби познакомити з нею наших читачів, даємо її в цїлости або хоч в річево-важних виписках. Польська преса вихопить з неї кілька блискучих фраз і зробить з сього кілька "телєґрам від власного кореспондента".

 

Взагалї, коли український читач знаходить в польській пресї щось, чого нема в українській, то тільки ріжні дешево-реклямові сензації, з яких ми свідомо резиґнуємо.

 

Пишемо все те не для реклами, тільки щоб отворити очи українському читачеви, за яку духову страву платить він щодня гроші.

 

Нам скажуть: Прецїнь ми купуємо український дневник! А що то шкодить, що побіч українського купить чоловік ще й польський?!

 

Що то шкодить?! Перед війною виходило у Львові українських дневників 4, польських 10. Тепер українських є 2, польських 7. Що львівська преса надає національну фізіономію не тільки Львову, але цїлій Східній Галичинї, сього нїхто не заперечить. А почислїть, скільки українських гроший іде на те, щоб у Львові могло виходити стільки польських дневників! Решту нехай собі кождий Українець сам доспіває.

 

Очевидно, ми не кажемо, що український дневник ідеальний. Ми самі найлїпше знаємо його недостачі, — але маємо те переконанє, що польський дневник не принесе українському читачеви тих добрих сторін, яких нема в українськім дневнику, а за те підпиранє польського дневника українським читачем відбиваєть ся на українській національній справі.

 

Хто з передових кругів української інтелїґенції хоче мати дневник европейського типу, нехай передплачує передові орґани віденської преси; для загалу український дневник вистане.

 

Особливо, коли загал уважати буде своїм обовязком не читати український дневник "дурничкою": в реставрації, каварни, на "Бесідї", в сусїда, але буде його передплачувати; коли наші товариства не будуть звертати ся до дневника о дарове присиланє, бо "товариство має мало фондів", але будуть передплачувати по кілька й більше примірників; словом, коли всї наші товариства, інституції, орґанїзації й весь наш загал будуть уважати за національний обовязок підпирати свою пресу, тодї й український дневник розвинеть ся в европейський тип.

 

Та про се докладнїйше другим разом.

 

[Дїло, 01.07.1916]

01.07.1916