Роман МОТИЧАК

#Brexit почався щонайменше два роки тому... і от два дні тому він і закінчився.

 

 

У червні 2014 року, під звуки початку війни РФ з Україною, очільники країн Євросоюзу вибирали нового Голову Єврокомісії, виконавчого органу ЄС — на заміну Жозе Манулю Барозу, який провів на посаді 10 років. Як відомо, Главою Єврокомісії став Жан-Клод Юнкер, колишній прем'єр-міністр Люксембурґу, який в різні періоди перебування на цій посаді поєднував її з посадою міністра фінансів, міністра праці, керівника казначейства тощо. Людина-оркестр, одним словом.

 

Вибори пройшли принизливо для Девіда Кемерона, прем'єр-міністра Великобританії, який не приховував свого незадоволення кандидатурою Юнкера і обіцяв зробити все, що в його силах, щоби не допустити його обрання. В результаті голосування з'ясувалося, що лише Великобританія і Угорщина (Девід Кемерон і Віктор Орбан) проголосували проти кандидатури колишнього прем'єр-міністра Люксембурґу на посаду керівника ЄС. Фіаско.

 

І ще більше фіаско якщо врахувати, що Орбан уже тоді вважався путінофілом.

 

Такою є безпосередня передісторія стосунків двох ключових фігур на європейській політичній шахівниці. Я це докладно описував у своїй статті два роки тому під назвою "Об'єднане Королівство vs Об'єднана Європа".

 

Чому Кемерон був проти Юнкера? Бо Юнкер не приховував, що він виступає за сильний Євросоюз фактично федеративного устрою. Британія ж завжди хотіла для себе особливого статусу в ЄС – її не влаштовувала навіть "різношвидкісна Європа" (акцент на різних швидкостях розвитку економік південної і північної частин ЄС), Британія хотіла "різноспрямованої" Європи. Свого часу вони навіть хотіли для себе опцію "opt out" – в сенсі "а Баба-Яга проти"). І Кемерон не міг не відображати ці настрої британського суспільства.

 

Чому Юнкер став основною кандидатурою на посаду Голови Єврокомісії? Не в останню чергу тому що він має у своєму запасі серйозну європейську success story, Юнкер був одним з ініціаторів і архітекторів євровалюти.

 

 

OUT is OUT!?

 

Тепер повернемося безпосередньо до #Brexit. Поведінка учасників процесу після оголошення результатів говорить багато про що.

 

З одного боку.

Переляканий Боріс Джонсон, який (і це ясно видно) не очікував такого результату.

Найджел Фарадж, який прямо відмовляється від своїх же обіцянок, даних перед референдумом.

Невпевнений Кемерон, який, проте, не хоче йти у відставку завтра ж, а хоче почекати виборів консервативної партії.

 

 

З іншого боку.

Безапеляційний Юнкер зі своїм знаменитим "Out is out".

 

 

Саркастичний Туск, який в офіційному повідомленні відвів Кемерону час для пояснень того, що відбулося аж за вечерею... Ми, мовляв, вдень попрацюємо, справами позаймаємося, а за вечерею Девід нам розповість про результати референдуму... у перекладі з дипломатичної це означає мало хорошого.

 

 

Рішучі очільники країн-засновниць ЄС, які вирішили вимагати негайної активації Сполученим Королівством 50-ої статті Лісабонської угоди (це стаття, яка запускає незворотній процес виходу країни з ЄС).

 

Меркель, яка говорить, що не варто бути дуже прискіпливою у майбутніх торгових переговорах з Великобританією. Поблажливо так говорить (а тим часом Шойблє уже приготував драфт нової DCFTA з Великобританією і пропонує її обговорити на взаємовигідних для ЄС і Великобританії умовах).

 

 

На фоні.

 

Катастрофічне падіння фунта стерлінгів і фондового ринку, в результаті якого країна втратила більше 250 мільярдів фунтів капіталізації за декілька годин (сума, непорівнювана з виплатами Великобританією в казну ЄС)

 

Morgan Stanley, який змушений був дезавуювати слухи про переміщення офісу з двома тисячами працівників з Лондона після #Brexit.

 

Черги до обмінників і банкоматів з самого ранку в день референдуму, ще задовго до оголошення результатів.

 

Шотландія, яка однозначно висловилася за перебування в ЄС, прем'єр-міністр якої уже сказала, що вона почула свій народ і буде шукати шляхів виходу з ситуації. Новий референдум? Як можна поєднати перебування у складі Великобританії і перебування у складі ЄС?

 

Північна Ірландія, яка висловилася не менш однозначно за перебування в ЄС і віце-прем'єр якої уже натякнув на те, що уряд Великобританії втратив легітимність...

 

Лондон, який також проголосував за ЄС і мер якого вирішив висловитися з приводу "результатів цього референдуму". Мовляв, нічого вони не міняють для іноземців у Лондоні.

 

Вже 3,3 мільйони підписів (10% референдумного електорату!), зібраних під петицією, яка вимагає переголосування — #Regrexit.

 

Демографічний розрив. Чіткі статистичні дані, які говорять про те, що за #Brexit голосувала в основному не молодь. Не нагадує українські реалії, ні?

 

 

Громадянство Ірландії, Естонії, переїзд в Едінбурґ. Шалена кількість запитів на одне, на друге і на третє.

 

Саркастичні фотожаби про Лондонське метро, продовжене до шотландського Едінбурґа. Пряма гілка, без зупинок до кордону Англії і Шотландії.

 

І це все на фоні підтримки #Brexit'a явними марґіналами – Марін Лє Пен, словацькими праворадикалами і ватажками ОРДіЛО. Чудова компанія.

 

Я недаремно назвав свою статтю дворічної давності саме так: "Об'єднане Королівство vs Об'єднана Європа". Невідомо що розвалиться швидше – ЄС чи Великобританія.

 

 

#REGREXIT = перемога європейського проекту

 

Повертаючись до питання нашого протистояння Юнкера і Кемерона – важко сказати, що Кемерон програв, а Юнкер виграв. 

 

Чітко зрозуміло одне – виграла європейська ідея. А сильний Брюссель – це дуже погана новина для Москви.

 

А з нею виграли обоє – і Кемерон, і Юнкер, бо британський прем'єр також чітко і недвозначно виступав за членство в ЄС.

 

Поведінка британських виборців мені нагадує трохи Достоєвського: Спочатку "Тварь ли я дрожащая или право имею?" – а потім "Ой мамуню, що буде як він мене не візьме". І знову чіткі паралелі з українською ватою.

 

Після оголошення результатів референдуму вони ніби прокинулися від сплячки і усвідомили, що ризикують стати "маленьким островом", а не частиною і неформальним лідером чогось великого (а вони ж колись були пупом землі, центром імперії, у якій ніколи не заходило сонце).

 

Вони зрозуміли, що самі своїми діями дали Брюсселю неймовірну перевагу – тепер ЄС буде мати усі підстави показати британцям наскільки сильно економіка Великої Британії залежить від ринків Євросоюзу. На практиці показати. Про роль Лондонського Сіті як світового фінансового центру я уже мовчу – після виходу з ЄС про це можна буде забути. І це хороша новина не тільки для Франкфурта, але і для Парижа, у якому м'яко кажучи не дуже завантажений величезний діловий квартал La Défense. Про що уже заявив, до речі, гігантський HSBC.

 

Не знаю яким саме чином Великобританія нівелює результати цього референдуму (а варіантів є декілька), але чітко зрозуміло також, що жоден з політиків (включно з ярими прихильниками і, власне кажучи, ініціаторами цього референдуму) не хоче брати на себе відповідальність за активування 50-ї статті.

 

Результати референдуму у Великобританії мають дорадчий характер і не є обов'язковими до виконання. На відміну від рішень Парламенту. Тому Кемерон, який заявив тільки про намір піти у відставку має часовий лаґ почекати і подивитися наскільки сильним буде розчарування політиками, що виступали за #Brexit. З іншого боку, ЄС має повне право вимагати янайшвидшої активації 50 статті, бо це створює тиск на Британію і уже зараз, де-факто послаблює її вплив на континенті. Посилюючи німецько-французьку вісь у ЄС.

 

І це є ще одним чітким висновком подій останніх днів. Саме так: повна непевність "на островах" має усі шанси перетворити ЄС у сильне федеративне утворення на чолі з франко-німецькою парою. І британцям ніхто не винен. Вони самі так проголосували. Їх прем'єр сам оголосив про цей референдум. До моменту активації (або однозначної відмови від активації) 50 статті Лісабонської угоди топи ЄС будуть якнайкраще використовувати час для максимально можливого послаблення ролі Великобританії. І для наглядної демонстрації усім решта членам Євросоюзу що буває з тими, хто покидає ЄС.

 

Чим швидше Кемерон відмовиться від імплементації результатів референдуму – тим краще буде для Великобританії.

 

Відцентрові рухи у Євросоюзі? Я у це не вірю. Юнкер створив ЄВРО як валюту, створить ЄВРО як державу. І не виключено,що він сам і спровокував Кемерона на проведення референдуму.

 

Така логіка виводить нас на ще один висновок: США втрачають дуже важливий інструмент впливу на ЄС (сильну Великобританію), Брюссель посилюється на міжнародній арені.

 

Відмова від активації 50-ої статті Лісабонської угоди здатна зменшити негативні наслідки для Великобританії від референдуму і навіть посилити Кемерона як політика і проєвропейські настрої на континенті і "на островах", – але ваги і ролі Великобританії в ЄС це не відновить.

 

 

Висновки для України

 

Перемога європейського проекту є однозначним плюсом для України, яка уже натерпілася від складного процесу прийняття рішень у ЄС. Ще раз повторюсь: сильний Брюссель – дуже погана новина для Москви. Але перемога цього проекту у результаті послаблення ролі Великобританії, великого друга України, – є, на жаль, негативом. Сценарій розвитку подій, за яким Кемерон зробить щось, що елімінує результати референдуму, – є для України найкращим. Моральне право перетворити #Brexit в #Remain у Кемерона є більш, ніж достатньо. На жаль, це дійсно не відновить ваги Великобританії в ЄС, але для нас з Вами важливіше інше – інституційне посилення ЄС, яке призведе до того, що процес прийняття рішень має усі шанси стати швидшим.

 

Посилення німецько-французької осі і посилення Юнкера. На перший погляд, негативний для України розклад, враховуючи проросійськість Франції, нещодавню поїздку Юнкера в Санкт-Петербурґ. Але не забуваймо твердість Меркель, яка знає, хто створив потік біженців з Близького Сходу в ЄС і з якою метою це зроблено. Юнкер старий дипломат і чітко розуміє, що "агресивного собаку треба втихомирювати – аж поки не знайдеш доброго патика". Франсуа Олланд? Найслабша ланка, згоден, але є ще Дональд Туск, роль якого в європейські політиці також достатньо важко переоцінити.

 

Посилення Польщі. Я ризикну припустити такий варіант розвитку подій, що тактична перемога європейського проекту стане серйозним позитивом для посилення опозиційних (тобто проєвропейських) сил у Польщі. І влада змушена буде з цим рахуватися. Крім того, якщо відняти від економіки ЄС розмір економіки Великобританії (біля 18% номінального ВВП Євросоюзу), вага економіки Польщі, яка дуже динамічно розвивається, – суттєво зросте. Сьогоднішні 2,9% перетворяться у більш ніж 3,5%. Це, знову ж таки, потенційний позитив для України. Знову ж таки, на фоні шквалу новин про британський референдум якось непомітно пройшла новина про те, що польський газопорт на днях прийняв уже другу доставку скрапленого газу. Польща посилює свою енергетичну незалежність.

 

Країни Центрально-Східної Європи – самовизначення і координація дій в рамках ЄС. Польща, Чехія, Словаччина, Прибалтика і навіть Угорщина опиняються у новій ситуації і перед новими викликами. З одного боку, вага їх економік в ЄС зростає. З іншого – країни-засновниці чомусь зібралися у вузькому складі, а всіх решта членів ЄС – залишили у підвішеному стані аж до засідання Європейської ради в середу. Але перед очима в усіх, я думаю, стоїть той факт, який я згадав на початку – Кемерон і Орбан, які два роки тому виступили проти Юнкера. І сьогодні один з них зазнав другого за два роки фіаско – і від того самого супротивника. Думаю, цей урок вони усі засвоїли непогано: антиєвропейськість зазнала суттєвої поразки. Але посилення вісі Німеччина-Франція стимулюватиме країни ЦСЄ до кращої координації дій між собою саме в складі ЄС. Відродження Вишеґраду? Побачимо. Принаймні, передумови для цього є.

 

Тимчасовий відхід "українського питання" з порядку денного світової політичної сцени є найбільшим тактичним негативним наслідком для нас. Проте цей негатив сильно перебільшений, оскільки сам референдум продемонстрував наскільки небезпечним є популізм – зброя, якою так майстерно володіє Володимир Путін. Тому я би закцентував увагу на меседжінґ, який буде вписувати Україну в контекст світової боротьби з популізмом як вселенським злом. А тут ми з Великобританією знаходимося на одній передовій. Усе залежить від того наскільки правильно і чітко відпрацює цей меседжінґ українська влада і дипломатичний корпус.

 

Поразка ідеї #Brexit – це друга після перемоги Євромайдану серйозна проєвропейська подія на континенті.

І друга подія, яка почалася з доведення ситуації до абсурду (що у Великобританії, що в Україні).

 

Залишається тільки нагадати, що "reductio ad absurdum" на українську перекладається як "доведення від супротивного".

 

26.06.2016