Металіка

Навіть важко сказати, що його дратувало найбільше. Помаранчевий колір штанів його сина, чи їх форма, звужені так, що здалека виглядають як справжні колготи. Слова, що лівайс, він, його син, взагалі не вважає джинсами. Небажання їсти цей, ніби то грецький салат, бо там є майонез, а не оливкова олія. Майонез це ж жир, а жир він, звичайно ж, не їсть. Чи ця піцерія і особливо ця дивна піца, що аж ніяк йому не подобалась. Пива немає, але ж написали в меню, що є, грибів також немає, але ж написали в меню. Квас з піцою це якось зовсім неправильно і ця невідповідність достатньо велика.  Випив би пива —можливо б не так нервувався. Ця спека, вірніше ця духота, бо надворі доволі приємна погода.

«В будь-якому разі уникайте сильних емоцій. Стрес — це фактор загрози. Тиск піднімається, адреналін… ». Тільки їхні зустрічі з сином — це суцільна емоція, стрес в чистому виді. Розмова між ними не клеїлась зовсім, тому що і клеїти, насправді, не було то й що. Спільного майже нічого. Крім прізвища. Він запитував, син дуже коротко відповідав. Завжди негативно, даючи зрозуміти, що  його думка, оцінка багато не важить. Книжки, на яких виріс він і його покоління, син не читає, йому це нецікаво. Говорити про школу, навчання, про плани на майбутнє, життя — це взагалі якийсь нонсенс. Все що його справді хвилює, це куплений ним же, його батьком, дорожезний смартфон. І чесно, якось несерйозно з людьми, що одягненні у такі лахи, про щось таке мудре і говорити. Зачіска, куртка — все жахливо, все; добре хоч наколок у нього немає. Він бачив й таке. Підлітки специфічний народ. Ми, дорослі й вони — ми ніби з різних планет. Навіть команди, клуби футбольні і то у нас різні. Класичний випадок — розрив в поколіннях.  Біда тільки в тім що на заробітки він поїхав, тримаючи в пам’яті власне слухняну, чемну дитину, «свого малого сина», з яким ніколи не було проблем, а приїхав — і на тобі: « я не їм майонез».

Йому цікавіше, що там на екрані, в телефоні, сурогатне віртуальне життя, а не тут разом із ним. Телефон його сина, незамінна частина, електричний протез його мозку і, напевно, й душі. Здається без нього той не існує. Він це бачив не раз і не два, навіть там у Іспанії. Покоління дітей, що живе не реалі, а в соціальних мережах. Їхня пам'ять — це їх телефон, а не десь там в нейронах записані спогади. Мільйон фотографій самих же себе. Так ефективніше, швидше. Вони не можуть без цього говорити, писати, якось розважатись. Цікаво як він, чи вони взагалі-то один з одним знайомляться, якщо у них замість усмішок лиш лайки, та і ті на екрані.

Його сподівання, що от вони сядуть майже дорослі, батько й син, поговорять відверто, як рівні, все вияснять між собою, всі недомовки…. Йому ж цього року школу закінчувати ! Все розсипалось,  розлетілось на мільйони колючих, болючих, пекучих образ. Він почувався якось страшенно втомленим,  непотрібним, старим і чужим. Вкласти стільки свого життя і що тепер ? Стільки надій, планів, нервових клітин, стільки ресурсів, грошей врешті решті, заради того, щоб тепер от почути «я не їм майонез» і «Шахтар чемпіон». 

Усвідомлення  того, що все, що тримало стільки літ на плаву, думка, що буде наступник, що він піде слідом, що ми як один, і на старості літ в мене буде опора — все це було не більш, ніж просто ілюзія. Все навкруги ніби кричало йому  «йди геть, залиш це, ти зробив все що міг і програв, так буває, ти знаєш. Ви насправді чужі, ви ніхто один одному».          

Час йти розплатитись і розійтись поки ще ходять трамваї. Темніє в очах, якщо різко встати.

Му friend of Misery – Metallica, знайома музика, «Металіка» тут, в цій псевдо італійській їдальні? Рінґтон ? Це дзвонив телефон його сина.

— Ти слухаєш Металіку?

Кивнув на знак згоди:

— «Му френдз оф мусурі“ моя улюблена композиція».

— І що це означає ? Знаєш ?

— Мій друг з Міссурі

— Тоді було б «май френд фром Мізурі» —  так це читається англійською, назва річки все таки.

— А ти то звідки знаєш?

— Знаю. Англійська, мої знання, ти ….і у мене є всіх альбоми, тобто «Металіки». Я навіть був на їх концерті в Барселоні. Деякі тексти пісень знаю на пам’ять, не тільки Nothing else matter. Назва цієї композиція перекладається приблизно, як «мій товариш в біді, нещасті, важкій ситуації» — десь так це можна зрозуміти.

— Круто. Розкажеш?  Тобто перекладеш мені їх тексти… і про концерт, що ти був.

— Так, звичайно...