Фанатизм, непоступливість і нетерпимість мали місце всюди: коли в Іспанії інквізиція пильнувала чистоту католицької віри, за кордоном було сто різних інквізицій, які пильнували чистоту сотні різних конфесій і знищували своїх супротивників
Небагато матерій були настільки знеславленими, перекрученими чи замовчаними, як наша власна історія. Можливо, тому що серед її найкращих сторінок – захист віри і християнської цивілізації, який перетворився на соромливе табу для самих іспанців. Так звана модернізація створила в них комплекс неповноцінності. Легенда, що ославлює Іспанію, витворюється в XVI і XVII ст., коли вона була на перших ролях в Європі і світі і коли завершується колонізація і євангелізація, то був один з найбільш плідних періодів в літературі та мистецтвах. Чорна легенда, яка тоді формується, є результатом навмисної пропаганди, яка мала на меті покарати католицизм та Іспанію за її вірність Римові.
Міф про фанатичну та інквізиторську Іспанію починає ширитися Європою, коли Карл І розпочинає боротьбу проти Реформації, через яку він мусить воювати з народами, які тоді створювали громадську думку в Європі: Францією, Англією, Голландією та Німеччиною. Та по-справжньому завоював ворожість цих націй Філіп ІІ: прославлення Вільгельма Оранського і донесення Антоніо Переса, зрадника своєї батьківщини і свого короля, послужили основою для уявлення, яке склали собі в Європі про іспанського монарха і його підданих. Тиранія, яку йому приписували за те, що він переслідував протестантів та інших інакодумців в його країнах, без сумніву є зовсім незначною супроти претензій Ius reformandi усіх суверенів тієї епохи, включно з німецькими князями, яких він наділяв правом нав’язувати своїм підданим свої вірування – під страхом смерті чи вигнання. У ті часи ніде нації, які створили чорну легенду, не мають права виступати в якості суддів жодного народу, тому що вони не були взірцем свободи і терпимості: коли в Іспанії інквізиція пильнувала чистоту католицької віри, за кордоном було сто різних інквізицій, які пильнували чистоту сотні різних конфесій і знищували своїх супротивників. У цьому контексті не треба забувати деяких жертв:
В Німеччині, як наслідок революції Лютера, сотні монастирів спалили чи зрівняли з землею, майно церкви конфіскували, тисячі католиків було вигнано чи вбито, і на все це неодноразово надихав сам монах-августинець, який гірко нарікав на наслідки своєї Реформації («зник страх перед Богом, це лавина усіх пороків»). В Англії під час правління Генріха VIII, Єлизавети І, Карла І і Вільгельма ІІІ мали місце численні ув’язнення, вигнання, тортури і страти за сповідування католицької віри. За даними протестантського історика Рафаеля Голісенда лише Генріх VIII наказав повісити, спалити або четвертувати двох королев, двох кардиналів, двадцять архієпископів та єпископів, понад п’ятсот абатів, пріорів та монахів, дванадцять герцогів і графів, кілька сотень дворян і католиків, злочином яких було залишатися вірними римській церкві: двома найпрославленішими мучениками були кардинал Фішер і святий Томас Мор, лорд-канцлер, якому в 1535 р. відрубали голову. За словами Арнольда Тойнбі, великого англійського історика англіканського віросповідання, який помер у 1975 р., Оксфордський університет до 1871 р. продовжував вимагати від усіх кандидатів на вчений ступінь декларації прийняття 39 статей сповідування віри Англіканської єпископальної церкви. В Ірландії пуритани Кромвеля дійшли до геноциду католиків; корені ірландської драми – у рішенні насильно поселити в багатому і процвітаючому Ольстері пресвітеріанців з антикатолицькою метою.
У Франції є добре відомою «Мігеляда» в Німі (Лангедок), де в 1566 р. протестанти влаштували масову різанину серед католиків без жодної провокації з їхнього боку. Французьку революцію багато істориків вважають першим геноцидом в сучасній історії. Досить попросту згадати 3 тис. вбитих священиків, зґвалтованих і четвертованих монахинь чи закатованих селян, які не хотіли зректися своєї релігії. В Швеції під час правління Густава Вази масові вбивства католиків, про які він віддавав накази, були настільки жахливими і жорстокими, що це викликало обурення навіть в Лютера. Після запровадження лютеранської реформи і до 1860 р. шведським громадянам заборонялося бути католиками під страхом виселення. А в Швейцарії нашого Мігеля Сервета, який відкрив мале коло кровообігу, також переслідували через нетерпимість, яка залила кров’ю Європу: у 1553 р. Кальвін засудив його до спалення на повільному вогні, аби його страждання тривали довше. В цивілізованій Женеві височіє величний пам’ятник його катові Кальвіну.
Сказане вище приводить нас до висновку, що фанатизм, непоступливість і нетерпимість мали місце всюди. Що стосується іспанських католиків, то можна сказати, що ми споконвіків маємо схильність зневажати своє і бездумно захоплюватися чужим. Як сказав Бартріна: «Коли чуєш людину, легко вгадати, де вона з’явилася на світ: якщо вихваляє Англію, це англієць; якщо говорить зле про Пруссію, це француз; якщо ж говорить зле про Іспанію, це іспанець».
Сантьяго Хаурегі, доктор права
Santiago Jáuregui
Leyendas negras de la Iglesia
ABC, 11.06.2016
Зреферувала Галина Грабовська
15.06.2016