Антиторговельний нативізм згубив античних греків

Клеон був атенським демагогом і спритним ошустом, знаним зі своєї жорстокості й того, що доводив справи до кінця.


 

Сьогодні кандидати в президенти необачно граються з вільною торгівлею, альянсами й імміґрацією. Вони проштовхують оманливе уявлення, що високі торговельні бар'єри відновлять робочі місця і добробут середнього класу, а також сіють зневагу до старих альянсів і нових імміґрантів. Ці протекціоністські й нативістські ідеї не нові: вони так само старі, як греки. Атенці випробували їх, однак це спровокувало міжнародний розбрат і протилежний бажаному результат.

 

Хоч націоналізм завжди залишатиметься поживою для політиків, однак теперішнім лідерам необхідно розуміти наслідки. Атенці їх вивчали на власному гіркому досвіді. Ось ці уроки.

 

Історія почалася близько 2,5 тис. років тому з альянсу між Атенами і грецькими містами-державами в Егейському морі. Історики звикло називають його імперією, але це радше був гібрид Європейського Союзу і Варшавського договору. Призначенням його було захистити Грецію від Персії, і він видався настільки успішним, що деякі із союзників почали нарікати, що їхній союз перетворився на протекційний рекет, в якому вони змушені підігрувати, нічого за те, однак, не отримуючи. Атенці не дозволяли своїм союзникам виходити з альянсу і силою утримували свої позиції.

 

Спершу справи йшли гладко. Атенці поволі перетворили альянс на спільний ринок, де атенські монети, ваги й міри стали нормою — щось на кшталт античного євро. Атенська зона вільної торгівлі сприяла процвітанню, демократії й підвищувала впевненість, і це збудувало Партенон й дало початок Золотій Добі Греції.

 

Атени також наче магніт притягували імміґрантів. Вони приїжджали здалека й зблизька — багаті й бідні. Імміґранти конкурували з місцевими за роботу, але ніколи не за політичну владу, оскільки їм нечасто дозволяли ставати громадянами.

 

Тоді пішла сильна зворотна реакція. З'явилися три тривожні тенденції.

 

Нативізм. Атенським старим землевласницьким елітам не подобалася демократія, і вони зневажали імміґрантів. Тож коли крайні консерватори державним переворотом захопили владу — після того, як Атени програли в Пелопоннеській війні (431–404 рр. до н.е.), — вони виселили імміґрантів за межі міста і влаштували полювання за найбагатшими, щоб вбити їх і конфіскувати їхнє майно.

 

На щастя, організатори перевороту недовго протрималися при владі. Озброєне повстання, профінансоване й частково укомплектоване імміґрантами та рабами, перемогло узурпаторів і відновило демократію в Атенах. Однак переворот показав, що навіть найбільш відкрите суспільство є уразливим на нативістський та антиміґраційний сентимент.  

 

Демагогія. В Атенах вперше в історії з'явилися демагоги. Це були популярні лідери з нестримною вульгарністю та брутальністю. Вони кричали, словесно ображали й замість того, щоб скромно тримати свої руки між складками одягу, підіймали свої одежі, вносячи в ораторство жести руками. Незважаючи на багатство й добру освіту, вони говорили популістською мовою і критикували істеблішмент.

 

Найбільшим демагогом був атенський стратег Клеон, описаний його колеґою-стратегом й істориком Тукидідом як «найжорстокіша людина в Атенах». Може, й так, але він також був і спритним ошустом з репутацією того, хто доводить справи до кінця. Він атакував еліти, насамперед інтелектуалів, а натовпи його сприймали на ура. Хоч деякі з його ініціатив провалилися, — разом з планом стратити кожного в Мітилені, незважаючи на те, брав він участь у повстанні проти Атен чи ні, — та він попри все залишився популярним й успішним, допоки не загинув у битві зі спартанцями (в Атенах навіть демагоги помирали в боях).

 

Нескінченний конфлікт. Атенська зовнішня політика мала би будувати міжнародний лад загального добробуту, який заохочував би союзників залишатися лояльними. Натомість вона обрала першенство Атен.

 

Атени стали суперстолицею — як сьогоднішній Брюссель в ЄС. Їх помилкою, однак, було зневажання місцевих прав. Атени надали собі мандат, щоб, наприклад, великі судові справи заслуховувати радше у них, а не вдома в полісах їхніх союзників — таких, як Лесбос, Наксос чи Мілет. Атенці також зменшили їх вагу за кордоном і скупили майно, призначене лиш для місцевих мешканців.

 

Еліти союзників вибухнули тим гнівом, що нині зумовлює лихоманку Brexit у Сполученому Королівстві: виступ за вихід Британії з ЄС подібний до нападу відчаю. Тому так багато цих союзників пов'язали свою долю з суперником Атен Спартою — попри те, що Спарта була економічним болотом.

 

Атени  запропонували людям неможливий вибір: добробут чи свобода. Врешті-решт, все, що вони отримали, — це Пелопоннеська війна, яка тривала більш як чверть століття і була для античних греків еквівалентом наших світових воєн. Довга боротьба ослабила всіх у Греції, а надто Атени, які до 404 року до н.е. втратили свої альянси, свої кораблі та свій добробут.

 

Повернімося до сьогоднішнього світу. Як і в минулому, американці стоять перед вибором. Ми можемо зводити торговельні бар'єри і будувати стіни — підтримувати вогонь недоброзичливості між народами. Або ж ми можемо далі залишатися на шляху до миру і процвітання, максимізуючи вільний обмін товарами, ідеями та людьми (перевіреними з погляду нацбезпеки), оферуючи тим, хто потребує, план досягнення добробуту — без повернення до торговельних бар'єрів.

 

Наші лідери мусять висувати переконливі арґументи на користь другого шляху, ясно і безстрашно. Коротше, нам потрібні розумні, сильні й відповідальні лідери. Як ні — то звільніть місце для Клеона, тобто демагогів, нативістів і протекціоністів, які ризикують розпалити новий конфлікт. Супроти нього Пелопоннеська війна виглядатиме нуднувато.

 

Баррі Страусс — професор історії й класичних мов Корнелльського університету.

 


Barry Strauss
How Anti-Trade Nativism Wrecked the Ancient Greeks
WSJ, 22.05.2016
Зреферувала Леся Стахнів

27.05.2016