У світі спалахує все більше криз і конфліктів. Деніс Дійкцойл (Dennis Dijkzeul), спеціаліст з гуманітарних криз у Рурському університеті в Бохумі (Німеччина), пояснює, як сьогодні виникають конфлікти і чому сучасні війни, хоча й забирають менше життів, ніж колись, та менш небезпечними не стали.

 

 

Професор Деніс Дійкцойль (© Foto: Jan Greune)

 

 

Spektrum.de: Пане Дійкцойл, у вас, як конфліктолога, зараз багато роботи?

 

Деніс Дійкцойль: Це правда. Та я не класичний конфліктолог. Я вивчаю радше гуманітарні кризи. Хоча зчаста їх і спричиняють масштабні, запеклі конфлікти та війни, проте вони виникають і в результаті природних катастроф, політичної неспроможності тощо. Мене цікавить, як поводяться люди, що опинилися в цих ситуаціях. Що, наприклад, робить благочинна організація, як реагує військове керівництво, які дії солдатів та озброєних груп, як поводяться бізнесмени?

 

S.d.: Як виглядають ваші наукові будні? Ви вивчаєте в університеті важливі документи чи аналізуєте гуманітарні кризи на місці – в Сирії, Сомалі, на сході Конго?

 

Д.Д.: Польові дослідження є надзвичайно важливими, без них ніяк. Той, хто черпає інформацію лише з документів, ризикує втратити розуміння часто надскладних ситуацій у зоні кризи. Я зокрема тривалий час працював на ООН у Гватемалі та Намібії. Потім на неурядову організацію на сході Конго та в Афганістані. Сьогодні я намагаюся принаймні два місяці відпрацювати в зоні конфлікту. Зараз це складно, бо в мене двоє маленьких дітей, вони чекають на мене вдома.

 

S.d.: Ймовірно, зникає потреба в тривалих польових дослідженнях, бо війни відбуваються все рідше?

 

Д.Д.: Багато років після закінчення Холодної війни фіксували небагато конфліктів, проте в найбідніших країнах світу кількість протистоянь і гуманітарних катастроф зростала. Часто доходило до конфлікту всередині країни, як наприклад у Центральноафриканській Республіці чи в Південному Судані. Обидві країни отримали хронічні конфлікти, що тривають багато років або спалахують знову після тимчасового затишшя. На жаль, конфлікти та проблеми біженців в останні роки знову зростають.

 

S.d.: Що призводить до такого розвитку подій?

 

Д.Д.: Конфліктів побільшало останнім часом. Це можна пояснити тим, що США як найбільша військова сила, маючи свій досвід (зокрема в Афганістані та Іраку), стала обережнішою в питаннях військових втручань. Отже, для неї залишилося менше можливостей демонструвати свою силу. Коли вичерпується «суперсила» США, інші країни можуть перебирати на себе частку її могутності, світова політика знаходить нові полюси. Так війни з економічного та політичного погляду знову набувають сенсу. Росія, зокрема, має надзвичайну перевагу внаслідок війни в Сирії та конфлікту в Україні й Криму. І це не безпосередньо. Конфлікт у Сирії став причиною того, що до Європи масово ринули біженці, а це означає не лише великі видатки та нові проблеми, а й зростання правого популізму в багатьох країнах. Це засвідчує референдум на моїй Батьківщині, в Нідерландах, що відхилила договір про асоціацію з Україною, послабивши Європейський Союз. Такі послаблення самі по собі надають Росії політичних переваг. Також Китай намагається надалі розширювати свою силу, і диктатори можуть легше досягати своєї мети.

 

S.d.: Природозахисні організації побоюються, що зміна клімату стане поштовхом до виникнення нових конфліктів. Чи правильне таке припущення?

 

Д.Д.: Зміна клімату вже відіграє певну роль у виникненні конфліктів. Так, наприклад, у Сирії була засуха, і в багатьох фермерів з’являлися труднощі. В результаті деякі шукали щастя у містах, але часто безуспішно. Протести розчарованих і зневірених фермерів відбувалися на самому початку сирійського конфлікту. Звичайно, важливими були також диктатура Башара аль-Асада та бідність у країні. З огляду на це неможливо точно виміряти, наскільки сильним був вплив суто кліматичних змін.

 

S.d.: Чи є інші причини виникнення конфліктів?

 

Д.Д.: На жаль, є. Їх декілька: борги, корупція, торгівля зброєю – це може призвести до конфліктів. Загалом наявна структурна нерівність між Північчю та Півднем перешкоджає стабільному соціально-економічному розвиткові бідних країн. Це саме по собі вже приховує певний конфліктний потенціал. Важливим є також зростання населення: в найбідніших країнах кількість населення збільшується щораз швидше. Усе більше людей змушені ділитися доступними ресурсами на території держави, що не збільшується разом з кількістю жителів. Подібна ситуація з правом на освіту, охороною здоров’я та шансами знайти роботу. Це легко призводить до напруження та конфліктів. Якщо можливості розподілені нерівномірно, ризик протистояння підвищуватиметься. Це ж стосується рівня урбанізації, що постійно зростає. Потоки людей залишають села й перебираються до великих міст, де чимало з них розчаровуються, не знаходить роботи або заробляє замало, щоб прогодувати сім’ю. Невдовзі все закипає. Експерт з питань Судану Алекс де Вааль (Alex de Waal) описує гуманітарну кризи в Західному Судані (області Дарфур) у категоріях швидкої та примусової урбанізації.

 

S.d.: Той, хто розуміє всі причини конфліктів, повинен і мати можливості їм запобігти?

 

Д.Д.: Найчастіше ключем до запобігання таких конфліктів є розвиток. Багаті нації повинні допомогти найбіднішим країнам швидко ставати на ноги. Якщо соціо-економічна ситуація в країні добре розвивається, тоді конфліктний потенціал сходить нанівець. Для цього необхідний кращий і справедливіший торговий договір з країнами Півдня, він мав би збільшити шанси на розвиток. Крім того, продаючи менше зброї, запобігаєш подальшому протистоянню. У деяких регіонах, зокрема, Афганістані, Колумбії та М’янмі, важливу роль відіграє торгівля наркотиками. Це все не нове. Тим не менше, раз-у-раз ми просто не розуміємо, як можна заспокоїти ситуацію. Навіть ми, науковці, часом безпорадні, коли йдеться про вирішення конфліктів і стримування лиха.

 

S.d.: Чи стають сучасні конфлікти менш небезпечними?

 

Д.Д.: Якщо мірилом небезпеки вважати кількість загиблих, тоді може здатися, що так. Але те, що помирає менше людей, мало стосується самих конфліктів. Ймоврніше, це показник покращення медичної техніки. Адже чимало людей сьогодні переживають поранення, від яких ще кілька десятиліть тому померли би. Частина тих, хто виживає, стає інвалідами, і кількість ветеранів війни з інвалідністю зростає. Це спростовує твердження про зменшення небезпеки від конфліктів. Як і великі потоки біженців у випадку Сирії й інших регіонів. Тобто, війни не стали менш небезпечними.

 

S.d.: Чи відіграють якусь роль благодійні організації, наприклад, Червоний Хрест та "Лікарі без кордонів"?

 

Д.Д.: Звичайно, відіграють, адже допомагають людям у біді. Та навіть успіх цих організацій може призводити до нових проблем.

 

S.d.: Тобто?

 

Д.Д.: Вони рятують життя, але політично кризу розв’язати не можуть. Це повинні робити політики. Під час криз і, передусім, воєн, чимало гравців бездумно переслідують власні інтереси. Гуманітарні організації стають для них або трофеєм, який потрібно захопити, або небезпекою, яку потрібно знешкодити. Якщо з погляду головного командувача благочинні організації підтримують супротивника, тоді стосунки між організаціями та цією стороною конфлікту зіпсуються. Через це робота організацій нелегка. Військовий провід часто намагається використати допомогу благодійників у власних цілях. Описані обставини дуже шкодять незалежній і нейтральній роботі благодійних організацій й ускладнюють їхній доступ до людей, яких спіткало лихо.

 

S.d.: Чи можуть ці організації не ставати на жоден бік конфлікту?

 

Д.Д.: Вони повинні спостерігати за різними сторонами конфлікту, аби якомога краще надавати допомогу. Це, звичайно, зовсім непросто, наприклад, на сході Конго участь у конфлікті брали від 70 до 100 озброєних груп. Кожен мав свої інтереси та мету. Організації на зразок Червоного Хреста та "Лікарів без кордонів" намагалися дізнатися від кожного про їхню програму, проте це виявилося практично неможливим. Необхідно, щоби благодійники могли досягати компромісу, щоб мати змогу надавати допомогу. Так зі сходу Конго відкликали кілька організацій, бо ситуація була надто заплутаною і небезпечною. На це мусять зважати передусім маленькі неурядові організації. Особливо проблемною є ситуація в Сирії. Там у деяких регіонах ніхто не знає, хто керує на місці, яку він мету переслідує, якою є ситуація в цей момент і, головне, як вона може змінитися.

 

S.d.: Тобто ми, європейці, не можемо просто розслабитися і покластися на благочинні організації, аби запобігти найгіршому?

 

Д.Д.: У жодному випадку. Люди в біді потребують не лише гуманітарної допомогти, а й політичних рішень. Крім того, рано чи пізно всі конфлікти доходять до нас. Біженці просили нас про допомогу, одночасно екзаменуючи національні політики та Європейський Союз на міцність. Конфлікти в Сирії, Афганістані, Іраку, у деяких африканських країнах роблять видимими лінії розлому в Європі та решті світу, які все більше виявляються. І не лише між Польщею, Угорщиною, Австрією з одного боку та Німеччино, Нідерландами й Швецією з іншого, а й усередині самих країн. Подумайте тільки про правих популістів у Німеччині, Нідерландах, Франції та багатьох інших державах. Якщо партія на зразок Національного Фронту (Front National) отримує більше влади, то її політика на національному та європейському рівнях призведе до паралічу, а за певних обставин і до конфліктів. На міжнародному рівні посилиться ізоляціонізм – і це ускладнить розв’язання криз.

 

S.d.: Тобто, ми прямуємо до небезпечного світу?

 

Д.Д.: Такий розвиток подій не є неминучим. Наявні структури Європейського Союзу та Об’єднаних Нації не дають жодних правильних відповідей на нагальні запитання про те, що робити з потоками біженців. Отже, ЄС і ООН мають розробити нові структури, зокрема, глобальну північно-південну та міграційну політику, які би краще впоралися з викликами XXI століття. Відкинутися в кріслі та залишити наслідки конфліктів на благочинні організації – не вихід.

 

S.d.: Дякую за розмову!

 

 

Roland Knauer

Lohnt sich Krieg wieder?

Spektrum.de, 13/05/2016

Зреферувала Соломія Кривенко

 

 

21.05.2016