Святочна Громадо!
Отсе вже другий раз доводить ся українському громадянству, з окрема-ж українській віденській громадї, святкувати Тарасове свято в сю історичну добу всесвітньої війни.
На всїх фронтах гремлять ще дальше гармати та самопали, а найдовший з тих фронтів се той, що перегородив українську землю від Припяти аж по Прут.
За ним, за залїзним плотом баґнетів лежать ще це тільки розлогі простори російської України, але й часть нашої тїснїйшої вітчини-Галичини зостає ще в кігтях північного молоха. А ся боротьба, що палає на нашій землицї, се боротьба й за нашу будуччину.
І коли ми в імя Шевченка збираємо ся разом, коли ми, як саме в отсїй хвилї, почуваємо, що Його дух витає між нами й над нами, коли серця наші вдаряють в один ритм, а наші мисли біжуть одним шляхом світлих ідеалів Кобзаря, так мимохіть з дріжаннєм шепочуть кожді українські уста й питає кожде українське серце:
Що принесе нам крівава світова пожежа?
Чи здїйснить вона Шевченковий ідеал вольної, незалежної України? Чи принесе вона кращу долю українській нації? Чи визволить вона бодай частину українського народу та чи зробить вона бодай частину Українцїв своїми господарями у своїй же хатї, де була-б своя правда, своя сила і своя воля без огляду на те, чи отся своя хата буде власною в повнім того слова значінню, чи може лиш західній части України пощастить осягнути на своїй землї повну національну автономію в межах австрійської державности.
Шевченковим ідеалом, котрий вщіпила нам Його пламенна поезія, є самостійна, вольна й нероздїльна Україна. До сього ідеалу змагають усї свідомі дїти України без огляду на кордони, на віроісповіданнє, на соціяльний стан і на державну приналежність.
Одначе й усяке частинне визволеннє України, що було-б зближеннєм до сього ідеалу, мусить українська нація повитати радо як ступінь на дорозї до повної його реалїзації.
Та будуччина закрита перед нашими очима й ми з дріжучим серцем намагаємо ся мислю пробити її темряву, розвязати загадку грядучих днїв.
Одначе що нї принїс би нам рішинець війни, ми на все мусимо бути приготовлені.
Що нї могло би стати ся та яка нї була-б доля суджена нам, ми не сміємо зневірювати ся, не сміємо опускати рук, нї тратити нї на момент віри в нашу будуччину та в невичерпані, вічноживі, безсмертні сили народу.
Шевченко творив же свої Тиртеєві, огняні піснї серед найтяжших хвиль українського відродження. Безпросвітня пітьма Миколаївської доби не зломила одначе Його духа, не забила Його музи, не задавила Ґенїя України, не погасила Прометеєвого огню.
Проти сподївання сподївав ся Biн, у найтяжших хвилях не загубив віри в живу силу України, в безсмертні сили народу, а грядуче півстолїттє оправдало Його віру та надїю. Україна ожила й живчик національного життя бєть ся щораз живійше по обох боках кордону.
Як нї скінчить ся світова хуртовина, так принесе й уже принесла вона чимало для реалїзації Шевченкових ідеалів.
Від часів Івана Мазепи імя України перший раз покотило ся знову гомоном по всій Европі й маємо основу твердо вірити, що з горизонту Европи воно не зійде вже нїколи.
Внутрішня ідейна консолїдація нації поступила велетенськими ступнями вперід, бо найширші маси покликаного під оружє українського народу мали нагоду й мусїли стрінути ся з українським питаннєм, призадумати ся над ним і присвоїти собі бодай відблиск Шевченкових ідей.
Українські салдати знад Днїпра й Донця, Кубанї й Чорного моря, що пройшли Галичину, що там довший час стрічали ся з національно-свідомими українськими селянами, що тепер у таборах полонених обзнайомлюють ся може перший раз з творами Кобзаря, що стрічали ся в полї, чи в полонї з іменем, славою й ідеєю Українського Сїчового Війська, вони вернуть иншими, новими людьми у свої села, несучи по всїх закутинах України Шевченкові евангеліє.
І в Галичан та Буковинцїв поширив ся і поглибив ся ідейний горизонт, а їх національна ідея набрала живого змісту. Українська нація яко цїлість — се було досї для широких кругів австрійських Українцїв щось абстрактне, уявлюване, з поезії вимріяне, з книжки вичитане. В часї сеї війни перший раз Українцї з обох боків кордону масово, в мілїонах одиниць, стрінули ся з собою, пізнали себе реальним досвідом як щось життєве, дїйсне. Всеукраїнське почуттє стало ідеєю з реальним змістом.
До війни мали ми український рух і зачатки українського полїтичного життя, — війна принесла світу українське питаннє як міжнароднє, а нас перетопила в націю в модернім розумінню, що звязана узлами Шевченкових ідей в одно, дїяльно та твердим кроком поспішить до великих цїлей будуччини.
Що воно так, а не инакше, — свідоцтвом Українцї в Росії під нинїшню хвилю, що не падуть духом серед воєнного террору, але навпаки дають щораз то нові докази національної активности.
Аби здїйснили ся справдї Шевченкові ідеали, се залежить тепер уже головно від нас, від нашої волї до дїла й до жертв, що стали-б підвалиною нашої світлої будуччини. Нїмецька нація, її жертвенність, героїзм, доцїльність, посвята й підпорядкуваннє індивідуального загальному нехай світять нам прикладом, як високо моральна вартість нації двигає її в боротьбі за істнуваннє з сусїдами.
Здвигненнє великої української культури, що вернула-б Україну собі самій, нехай буде заповітом усїх живих і свідомих дїтей України, як се й пристоїть нащадкам тисячлїтньої культурної нації.
Як ріка живої води, нехай рине вона по всїй Дажбоговій землицї й оживляє її, нехай будить сонних, зміцняє слабих, сталить характери, ростить духову силу, сковує всїх в одно, Шевченковим ідеалом.
А тодї можемо спокійно глядїти на будуччину, вірячи, що належить вона великому 40-мілїоновому народови, що видав Шевченка.
Ще не вмерла Україна!
[Вістник Союза визволення України]
14.05.1916