Друга віденська сотня.

Пізно в ночі 27. квітня с. р. лунав віденський східний зелїзничий двірець окликами: "Бувайте здорові, їдьте та вертайте щасливо!" Се гурток віденьско-української публики пращав ся з другою віденською сотнею, яка виїзджала в поле.

 

Вже 22-ий місяць лютує світова буря. Всї воюючі держави напружили сили, щоб видержати до останньої побіди. Але крім тих держав є ще народи, які зірвали ся до лету за волею і які у світовім пожарі бажають скутя і для себе тверді підстави нового житя. І вони зі своєї сторони воюють і зі своєї сторони виставляють нових борцїв, зі своєї сторони приносять жертви. Та які ті жертви? О, певно кровавійші. Вони ж є другорядною одиницею і розпоряджають лиш тим, що сильна сторона, держава полишила. Держава кличе 18-лїтних, нарід для своєї боротьби мусить кликати 17-лїтних. Він їх кличе, а вони йдуть. А властиве не кличуть їх, вони самі добровільно зголошують ся, самі допрошують ся, самі стукають до дверий управи стрілецького війска. Вони засипають письмами стрілецькі канцелярії. Много таких просьб вплинуло до управи збірної станицї УСС. у Відни, одинокої поза межами Галичини. Не дивниця, що й зголошень було, якраз тут найбільше. Струя оголошень сягає ще глибоко в зиму. З початку відсилала Зб. Ст. всїх зголошених до Запасного Куріня УСС. в Галичинї. Та коли тих зголошень ставало щораз більше і то не поодиноко, але великими скількостями нараз, показало ся, що треба з тих всїх зголошених з поза границь Галичини і Буковини утворити окрему Запасну Сотню і вже як таку реформовану стрілецьку одиницю передати Запасному Куріневи.

 

Найбільше зголошень було з табору виселенців, головно з Гмінду, де лиш горячо заняв ся д-р Маковський при прихильнім попертю зі сторони управи табору, а також Вольфсберґу. За старанєм боєвої управи прийшов досить скоро письменний дозвіл на формованє нової сотнї у Віднї з мінїстерства Кр. Обор. і підхор. Сїдельник привіз з таборів для виселенцїв в Ґміндї і Вольфсберзї до Відня 160 добровольцїв. Поважне число стрільцїв — понад півтора сотки — вимагало конче бодай кількох старшин. В збірній станицї перебували тодї деякі старшини, одні, що повиходили зі шпиталїв, инші приїхали здавати ґімназіяльну матуру. Команда збірної станицї придїлила всїх тих стрільцїв, що повиходили зі шпиталїв та старшину, до сотнї новобранцїв. Між иншими підхор. Опока обняв команду новоутвореної сотнї. Між матуристами найшло ся кількох, які добровільно, мимо працї при підготовленю до матури зголосили ся як інструктори до сотнї. Згадати треба тут десятників Рибіцького і Ленницького та вістунів П. Гнатевича і Т. Бугайця.

 

Сотня одержала окрему касарню в поближу найбільш оживлені вулицї Відня — Mariahilf. Збуджувала вона загальне зацїкавленє. Кождий був цїкавий знати, що се за війско таке молоденьке. Майже на вождім кроцї здержували їх люди, як цивільні так і війскові, навіть найвисші офіцири, та випитували, що се за молодецьке війско. По кількох днях дооколичні округи міста знали, що се "Ukrainische Legionare".

 

Молоденька ся сотая внесла у стрілецтво як новину стрілецьку шапку, т. зв. "мазепинку".

 

Третий день вийшла сотня на площу вправ, вповнї убрана у стрілецьких шапках з левиками. Новобранцї тїшили ся симпатіями віденьських горожан. Зараз першого ранку, як лише прийшли новобранцї з Ґмінду та не могли дістати нїде хлїба без карт, якась панї роздала кілька кошиків пайок хлїба між них. На вправи ходила сотня на площу Шмельц та збуджувала там велике зацїкавленє. На сїй площі вдома вправляє що дня дуже богато віддїлів війска і всї офіцири, притягнені молоденьким виглядом і відмінним одностоєм, випитували цїкаво про стрілецькі відносини. Стрічали ся між ними і такі, що вже знали стрільцїв будучи в корпусї ексц. Гофмана, та хвалили їх витревалість у зимових боях.

 

(Конець буде).

 

[Дїло, 16.04.1916]

 

Оглядали з цїкавістю шапки і знаходили їх дуже практичними.

 

Школа, призначена війсковими властями на стрілецьку касарню, по кількох днях виглядала як касарня котрого небудь полку в мирних часах. Переводячий інспекцію полковник з місцевої команди у Відни висказався словами повними признаня про звернений вигляд касарнї та про новобранцїв. Cе очевидно заохотило управу сотнї до дальшої працї.

 

Перед самим Великоднем пороблено знимки цїлої сотнї ґрупами. Крім того одно пополудне призначено на знимки з вправ сотнї на кінематографічній фільмі. Знимки були ріжні: цїла сотня в ріжних ходових укладах та в поряд віддїлами, як обороти, хід, привіт, видаванє приказу, збірка. Фільм сей, а також фільм з врученя прапора і присяги буде можна оглядати в віденських кінах під заголовком: "Ausbildung der Rekruten der ukr. Legion in Wien".

 

Найважнїйші днї для сотнї були великодні свята. Вже першого дня сотня як найкрасше йшла раненько до церкви через найголовнїйші улицї Відня на Воскресну Утреню і Службу. Цїла церква була наповнена жовнїрами Українцями, між якими Стрільцї становили найбільше число, а удержуючи порядок у церкві, звертали на себе загальну увагу. Всї щиро тїшили ся, що побачили так богато своїх товаришів збруї У. С. Стрільцїв. Після ceгo перевела сотня у своїй касарни свята мов в родиннім гуртку. Подяка за се належать ся особливо о. Алиськевичеви і др-ови Трильовському. Слїдуючий публичний виступ сотнї був у великий второк 25. квітня пополудни. На поблизькій площі уставила ся сотня, щоб віддати честь свому товаришеви підхор. Сїдельникови при його відзначенню та щоб передати прапор від Жіночого Комітету. Світо лишило гарні вражіня у публики укpaїнської і нїмецької яка заповнила цїлу площу. Після сего удала ся сотня на пращальний вечір, уладжений заходом Боєвої Управи Жіночого Комітету. Велика саля була повна Стрільцїв і почесних гостей, які провели як найкрасше цїлий вечір, переплїтаний промовами і співами.

 

На другий день, се є 26. мая, відбула ся присяга сотнї в ратуші. Се вже другий раз мав величавий ратуш престольного города наддунайської держави нагоду витати в своїх мурах борцїв за волю України. Другий раз підчас сеї всесвітної війни мала побачити віденська публика молоденьких добровольцїв, що сміло піднесли збрую за красшу долю свого народу. І paно 27. цвітня оглядала публика молодих стрільцїв як при звуках війскової музики під командою четара Дмитра Катамая йшли улицями Відня. Перед ратушем ждала на сотню віденська українська публика, ждав на сотню віддїл "дайтшмайстрів-добровольцїв". По богослуженю зложила сотня присягу, яку відібрав сотник Іван Kocсак.

 

До новозаприсяженої сотнї промовляли відпор. З. У. Ради д-р Кость Левицький, від стрілецтва сотник Іван Коссак, від Б. Управи д-р Трильовський, а від війскових властий відпоручник мінїстерства війни полевий маршалок Меліон, який висказав сотнї "kameradenschaftlichen Gruss und brüderlichen Handschlag", відпоручник місцевої команди полк. Tіхi, що горячими словами в українській мові завзивав до борби з ворогом. При виходї обсипало українське жіноцтво сотню цвітами. Сотня перейшла почесним ходом перед війсковими відпоручниками, перед відпоручниками Заг. Укр. Ради і Укр. Боєвої Управи, та вернула до касарнї.

 

Коли вже прийшла хвиля відїзду другого дня 27. мая вечером, в останнє відчитав командант збірні пращальний приказ, голова Б. Управи виголосив промову, бажаючи сотнї успіхів на полю бою.

 

Потім винесено при звуках народного имну з касарнї прапор і під ним з девізою: "До борби за волю" відійшла сотня на дворець, щоби переїхати через Угорщину до Запасного куріня.

 

[Дїло, 17.05.1916]

17.05.1916