В річницю боїв У. С. В. на горі Маківцї.
(ВП. Полковникови У. С. В. Гр. Коссакови — присвята).
На тлї могутнїх гір-лїсів
Ми гpyдь при груди стали —
І вірні завданням спільним,
Сторожу ми держали.
А там — на збочу — в зимівках
Сидїв наш ворог лютий, —
Глядів на нас, мов дикий звір,
У вічну тїнь закутий.
Вже перейшов наш рідний край,
Ширив дими-пожари
(Так, без провин наш бідний люд
Зазнав страшної кари...)
Тепер хотїв він перейти
Карпати гордовиті;
Хотїв піти в угорський низ,
Широкий, плодовитий.
Хотїв скупатись в Дунаю,
Послухать його мови,
Хотїв напити ся вина,
Але напив ся крови...
Тепер засїв над ними він,
Зайняв весь яр глибокий;
Хотїв здобути й перейти
Маківки верх високий.
Що ночі близше підсувавсь,
Мов злодій, підкрадав ся,
Та все втїкав — і все за ним
Крівавий слїд лишав ся...
І скільки сонце, нам разів
На сходї заблестїло,
Глядїло гнївно на людей —
І в крови червонїло.
__________
Аж раз — прегарний був се день,
Бо май вже зачинав ся —
Наш ворог сили всї зібрав,
Поволи підсував ся.
Цїла бригада — на алярм —
Вже вийшла із зимівля;
Від бригадира йде приказ
На строге поготівля.
Навколо крики, метушня,
Падуть вже перші стріли:
Тамтой кричить, cей проклина,
Неначе подуріли!
А наш поважний отаман
В ряди велить ставати.
"В чету! Позір! Походом руш!
Розстрільну розвивати!"...
Сипнулись кулї, наче град,
Ревла огнем яруга, —
Ранений в гpyди молодець
Паде на руки друга...
"Баґнет на кріс!" — сильний приказ —
"В гору, стрільцї, за мною!"
Луна йде лїсом — і в гору
Летять вірли до бою.
Зачалось пекло: ріжуть, бють...
Гудуть грізні гармати, —
Зумів ся ворог! — і зачав
В неладї утїкати...
Аж тут скоїлось щось дивне;
Нечайно бій стихає:
— Погляньте! ворог на крилї
У наш табор вступає!
Поглянь: вертають вороги,
Що в доли утїкали.
О, горе нам! вже з двох боків
Їx кулї засвистали!
Хто бачив повінь на веснї,
Що поле заливала, —
Так грозу смерти нам несла
Ворожая навала...
Поблїдли други. Стали всї
До статуї подібні...
Невжеж ворожих рук уйти
В сю хвилю ми не здібні?...
Охляли руки; знемогли
Козацькії онуки...
Аж ось біжить наш отаман,
Мов батько, знявши руки!
— Нещастє сталось, Боже наш, —
Відвагу майте, дїти, —
Рятуйте славу, рідний край, —
Бо царь буде радїти!...
— Зробіть же, дїти, що ще нам
Зробити тільки дасть ся...
Хай кождий радше згине тут,
Нехай же не піддасть ся!
— Прийшов розправи слушний час
І хвиля ся рішуча, —
Хоч нам умерти прийдесь всїм,
Судьба се неминуча...
— Ми сміло підем в перебій
І вірність всїм покажем, —
За цїсаря побідимо, —
За Україну ляжем!...
— Глядіть, вже ворог йде з боків,
Немов страшна лявіна!
Нехай живе нам цїсарь наш —
І вольна Україна!
І ще хвилину у рядах
Була тиша понура.
Нараз з пятьох соток грудей
Пішло могутнє "ура"!...
І "ура", "ура" — без кінця,
Пішла луна лїсами.
І ще раз "ура"... потекла
Червона кров ріками...
І віра в кожного з грудей,
Огонь очей палає —
Тут чудо дїєть ся: оден
На десять наступає!
То не валить ся вічний лїс,
То гори не трясуть ся,
То дїти з велетнем страшним
За рідну неньку бють ся...
То не зворушилась земля
І не падуть руїни,
Козацькі внуки йдуть у бій
За волю України...
___________
Сходило сонце. Стихло все, —
Завмерли людські стони;
На свіжій крови — на горі —
Закрякали ворони.
Скотивсь в долину ворог наш,
Вже більше він не встане;
Всміхаєсь сонце золоте, —
На нього він не гляне...
Спочили лицарі сильні,
Що струтили навалу,
А сивий батько — бригадир
Писав для них похвалу:
— Про вас, молодцї, слава йде
Широкими світами, —
Сповнили ви геройський чин
Несильними руками!
— Бо на ворожий перелім
Ви сильним муром стали —
І без вагання ви життє
За вітчину давали.
— Ви дїйсно перла золота
Між нашими військами,
Ви будьте горді, що ви є
України синами!...
[Вісник Союза визволення України]
30.04.1916