Ярослав Підгора-Гвяздовський

Англійське слово «show» у більшості українців асоціюється з масовим розважальним видовищем всіх ґатунків, від пишних відкриттів олімпійських ігор до радіо-телепрограм з сумнівної вартості жартами і гегами. Натомість для американців це слово з додатком TV має значення суто практичного, бізнесового, довготривалого, придатного для масового продажу і швидкого вжитку заходу, в нашому розумінні – телесеріалу. Отже, про «їхні» серіали, тенденції ідей та «рулетку» успіху.

 

На відміну від великого студійного кіно, телевізійне виробництво більш чутливе до забаганок мас, і, відповідно, набагато мобільніше. Тож здається, що на телебаченні неможливі провали, подібні до катастрофи з «Джоном Картером», яка ледь не поховала студію ВолтДісней. Тоді грандіозний, 250-мільйонний, проект заробив у світі лише «скандальні» 284 мільйони доларів, в той час як для прибутковості йому потрібно було заробити 750… Довга процедура народження ідеї великого прокатного фільму, а потім ще довший процес «ставлення» її на ноги, «взування», «одягання» і випускання в світ зі сльозами розчулення на очах на телебаченні значно коротша. Якщо проект фільму від задуму до його виходу в прокат може зайняти до п’яти років, то серіал долає цю дистанцію удвічі швидше. Але й тут потрібно мати «чуття потрібності»: розуміння актуальних глядацьких запитів та інтуїцію бачення перспектив позитивного сприйняття. Іншими словами – розуміти, що сьогодні «піплхаває».

 

І тут вже не все залежить від професіоналізму, але й від того, «як карта ляже». От навіть «золотий хлопчик» Голівуду продюсер Джеррі Брукхаймер колись (двічі!) сів в калюжу, і випустив шалено збиткові «Принц Персії» та «Самотній рейнджер». Що вже говорити про інших. Звісно, на телебаченні не буває проектів з 200-мільйонним бюджетом того ж таки «Принца…». Найдорожчим наразі є «Гра престолів», де десять серій першого сезону коштували у виробництві 100 мільйонів. Але телебачення бере кількістю і активністю. І ось тут оте, вище згадане «чуття потрібності» набуває значення абсолютного. Наприклад, Брукхаймер в 2000-му знайшов свій телевізійний клондайк, коли запустив проект «CSI: Місце злочину» і далекоглядно розширив золоту жилу за допомогою додавання місць і міст: Майамі, Нью-Йорк, кіберпростір. На цьому – власне, розширенні – тримається весь бізнес, і кінематографічний зокрема.

 

 

Телевізійні тенденції формуються на основі вже підтверджених результатів, але успішність проектів залежить від креативності топ-менеджерів та їх вміння підбирати персонал і створювати ідею контенту. Наприклад, запрошення діснеєвським телеканалом AMC до співпраці Вінса Гіллегана, який до цього працював сценаристом (для «Секретних матеріалів»!) на каналі FOX, виявилося пророчим. Придуманий Вінсом серіал «Пуститися берега» перевершив всі можливі очікування і продажі по всьому світі. Одночасно це зробило Вінса режисером. І що важливіше – знаним шоу-раннером, тобто тим, хто здатний вести шоу, працюючи творцем ідеї, натхненником і польовим командиром, образно кажучи,  Аріадною, Тесеєм і ниткою одночасно. Запущене продовження ідеї «Пуститися берега» завдяки створеному до нього пріквелу «Краще дзвоніть Солу», чудове цьому підтвердження: його другий сезон в прямому ефірі дивилося в середньому 4,4 мільйони людей! Чи варто казати, що канал АМС продовжив серіал на третій сезон…

 

Одначе, і «Пуститися берега», і «Краще дзвоніть Солу» – це певні винятки. Якщо за жанром психологічна драма з тріллером не є чимось винятковим, то за стилістикою і драматургією Гіллеган, безумовно, робить щось екстраординарне. І воно, звісно, не формує тенденцію. Хоч і додає балів американському телебаченню, яке в масі своїй є доволі стандартизованим і спрощеним. Тенденція – це вибух масового попиту, це поява нового «макдональдсу» або «зоряних воєн». Дві такі тенденції породив пригодницький жанр з домішками історичності та фентезі: Толкіен з його «Володарем перстнів» дав поштовх Мартіну з його «Грою престолів», а «Пірати Карибського моря» несвідомо включили зелене світло для створення «Чорних вітрил». Причому, якщо б не було «Гри…», не було б і «…вітрил».

 

 

Перший сезон «Гри престолів» багато в чому був революційним для сучасного телебачення. До цього не робили таких масштабних і дорогих телешоу, і ніколи на телебаченні не дозволяли собі показувати відвертий секс в таких кількостях та з такими шокуючими перверзіями. «Рим» 2005 року був лише пробним камінцем, і кола на воді від його першого і єдиного сезону швидко розійшлися винятково через завершення сюжетної лінії та смерть головного героя, Цезаря. Канал НВО зі своєю «Грою…» йшов голова в голову з каналом Showtime з їх «Борджіа». Але збочення, замішені на реальних історіях та існуючих релігіях, поступилися вигаданому світові: після третього сезону «Борджія» був закритий, натомість перший епізод цьогорічного, вже шостого сезону «Гри престолів» подивилося в ніч з 24-го на 25-е квітня майже вісім мільйонів людей. Щоб до кінця був зрозумілий масштаб  спричиненої цим серіалом масової істерії, варто навести кілька переконливих доказів. До прикладу, його пілотну, першу серію, 2011 року подивилося два мільйони 220 тисяч глядачів. Тепер прихильників «Гри…», якщо виходити з офіційних показників, в чотири рази більше. І вони – не звичайні прихильники. Лише за 2012 рік в Сполучених Штатах 160 новонароджених дівчат було названо іменем Кхалісі, на честь однієї з героїнь серіалу, Кхалісі Дейенеріс Таргарієн. А на честь іншої героїні, Арії Старк, того ж року було названо 754 дівчинки. І це не тільки в США – так по всьому світі!

 

«Гра престолів» поєднала структуру та драматургію трилогії «Володаря перстнів» з формою серіалів «Рим» і «Спартак: кров і пісок». І видала те, що хотіли шалені фанати фентезі та нарвані керівники НВО, любителі вакханалії та сексу. Власне, відверта позиція телеканалу, проілюстрована в їх же сералі «Красунчики», де топ-менеджер НВО просто прямим текстом валить про свої уподобання щодо крові на екрані та злягання, не була секретом і примушує зняти капелюха. Хоча б тому, що без сміливості та новаторства НВО ми не мали б «Чорні вітрила» таким, яким він є. Це «Чорні престоли» і «Гра вітрил». Маленький канал Starz! наважився випустити серіал з формальною розкутістю «Гри…» і серйозністю, що більше пасує «Гамлету», ніж «Острову скарбів». Це – крок, крок вперед і крок сміливця. Переважно «таке» зустрічають з обережністю, переважно популярності воно не набирає, але «Чорні вітрила», маючи не надто велике охоплення, в прем’єрний день і ніч наприкінці січня 2014 року зібрало біля телевізорів понад 2,6 мільйона глядачів. З додатком у ще 900 тисяч глядачів, котрі мали можливість подивитися на різних інтернет-платформах пілотну серію, викладену у якості реклами за тиждень перед прем’єрою. Разом вони складають феноменальні 3,5 мільйони відвідувачів телеканалу, чиї показники лише один раз за їх десятирічну історію перевалили за два мільйони – на показі серіалу «Біла королева». «… вітрила» перевищили очікування і, врешті, перевищили рейтинги їх прямого конкурента «Черепа і кісток» від каналу NBC, що з’явився за п’ять місяців після них, і після дев’ятої серії був «потоплений» як безперспективний.

 

 

Про що це говорить? Існування тенденції не дає гарантії будь-кому, хто скочить на борт фрегата-переможця, догребти до берега живим, а тим паче знайти скарб.

 

Ще однією очевидною і зрозумілою тенденцією у царині серіалів є тема супергероїв. Дві потужні компанії-виробники коміксів, Marvelstudios та DC comics, нарешті здобули славу у кінопрокаті зі своїми Людиною-павуком і Бетменом. Телеканали кинулись навипередки купувати права на екранізації. Канал CW чотири років тому почав роботу з DC comics, і за цей час випустив серіали «Стріла», «Готем», «Флеш» та «Легенди завтрашнього дня». ABC працює з Marvel вже три роки. На їх рахунку «Агенти Щ.И.Т.а» і «Агент Картер». До останнього часу робота обох каналів була тихою заводдю для мільйонів підлітків – їх безкровні, частково комедійні і сильно мелодраматичні серіали не шокували і не викликали скандалів. Поки минулого року в гру не вступив провокатор і революціонер – канал Netflix. Нахабний вискочень, він сплутав усю добру повільну гру великих гравців, коли раптом в один день (!) виклав усі серії разом (!) у вільний доступ (!) брутального (!) і драматичного (!) серіалу«Шибайголова». І він став гладацьким, більше того - №1! Ба навіть більше – його оцінили критики.

 

 

А за пів року потому той самий Netflix випустив ще один серіал за мотивами коміксів – «Джесіку Джонс». І ситуація повторилася. Груба, неполіткоректна героїня і брутальний серіал стали причиною для бурхливого обговорення фанатів, журналістів, бізнесменів та для заздрості інших каналів. Але Netflix лише шкірився. І хоча на перший квартал цього року у каналу значиться банківських зобов’язань на 12,3 мільярди доларів, його керівники впевнені – вони вловили суть очікувань глядачів, придумали правильну систему для їх втілення і невдовзі почнуть пожинати лаври спритника-розумника. Ну, точно не відомо, якими будуть ті лаври і чи довго їх потрібно буде пакувати до банківських скриньок. Але принаймні вже всі знають: Netflix, розширивши свій вплив до 190 територій світу, має 81,5 мільйона користувачів, і впевнено готує, крім продовжень, ще кілька нових проектів. Зокрема «Люка Кейджа» і «Сталевого кулака» обіцяють цього року, а серіал «Захисники» – наступного, і він об’єднає усіх чотирьох героїв, обраних каналом для свого ефіру… І невже хтось насмілиться після цього сказати, що це – не успіх?

 

…Вловити бика за хвіст – не просте завдання. Комусь це вдається, а хтось питає – а для чого ловити того хвоста?…

29.04.2016