Француженка з буковинським корінням зібрала понад дві тисячі українських листівок – переважно Великодніх і Різдвяних.
В одній із фондових кімнат Чернівецького художнього музею на підлозі лежить величезна валіза. Саме в ній 1998 року до Чернівців із Франції приїхала колекція листівок Калини Гузар-Угрин – внучки знаної у Чернівцях громадської діячки Ольги Гузар (її іменем назвавно одну з міських вулиць) та далекої родички Блаженнішого Любомира Гузара.
Калина народилася у Франції, і вперше побувала у Чернівцях разом з батьком у 1991 році. Мала тоді нагоду познайомитися у Україною, в любові до якої виховувалася, зокрема, відвідати Львів, де зустрічалася з Блаженнішим Любомиром.
2 380 листівок! Ця унікальна колекція вразила музейних працівників.
На жаль, зараз Калини вже немає серед живих…
Лариса Курущак, науковий співробітник музею розповідає, як була здивована, коли вперше побачила колекцію, коли розглядала унікальні листівки, яких за часів Союзу в Україні не можна було бачити.
- Коли ми отримали цю колекцію, то спочатку окремі листівки розміщувалися в експозиції музею на першому поверсі, - розповідає пані Лариса. – Потім ці приміщення належали вже не музею, отож листівки зберігаємо у фондах і час від часу виставляємо – за різними темами. Наприклад, щороку виставляємо листівки на Великодню тематику – як і цього року. Варто зауважити, що колекція надійшла до нас впорядкованою, і це зробила сама Калина. Збереглися її записи, де вона сама все нотувала. Коли я почала працювати з цією колекцією, то побачила, що листівки можна систематизувати за темами. Починала відбирати з найлегших – Великодні, Різдвяні. А далі бачила: а ось той самий автор, а ось можна сортувати за видавництвами… Я була вражена такою кількістю і такою тематикою. Такої колекції я раніше ніколи не бачила. І видані листівки у різних країнах – Америка, Франція, Австралія. Географія видання вражала не менше. А тематика настільки українська! Звісно, що в радянській Україні такого не можна було мати і бачити. Однозначно, власниця цієї колекції – патріотка України. І хоч вона народжена у Франції, для мене вона – українка, чернівчанка.
До слова, Калина, предки якої походили з Галичини, а бабуся та дідусь жили у Чернівцях, мала плани на пенсії переїхати до Чернівців і трохи пожити тут. Батько Калини там, у Франції, виховав її у цілком українському дусі. До пенсії Калина мешкала біля Парижа. Однаково добре володіючи французькою й українською мовами, вона багато перекладала з української на французьку. Зокрема, у 1980-му переклала славнозвісну книгу Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”. Леонід Плющ написав вступ і передмову, а ось переклад зробила Калена Угрин – так значиться на титулі книги. Калиною її називали у Франції лише українці, а французи кликали Калена – як у книжці.
А 2000 року в Парижі побачила світ велике видання про голодомор в Україні “1933, l'année noire: Témoignages sur la famine en Ukraine”. Калина Гузар-Угрин та ще двоє перекладачів зробили переклад з української – “1933-й, чорний рік: свідоцтва про голодомор в Україні”.
А ще Калина перекладала українських поетів, і ці свої переклади друкувала у «Франко-українському бюлетені”.
Після першого візиту до Чернівців 1991 року Калина Гузар ще кілька разів приїздила сюди.
Всі свої листівки Калина у 1998 році передала місту Чернівці. А Чернівецька міська рада того ж року передала колекцію на постійне зберігання до художнього музею.
Тематично листівки можна класифікувати так: українські міста, Шевченкіана, ікономалярство в діаспорі, Голодомор у творчості художників, українська вишивка, твори українських художників 19-20 століть, творчість митців діаспори – і це не повний перелік.
Лариса Курущак додає, що на тему Великодня є маже 400 листівок, де окремо листівки з великодніми забавами, окремо – із писанками і є окремий підрозділ на тему “Христос воскрес – воскресне Україна”.
Напевно, можна сказати, що ця жінка з гарним і рідкісним українським ім’ям Калина у далекій Франції для України зробила не менше, ніж багато хто з українців на Батьківщині. Але її життя не було простим.
Розповідає Даніель (Данило) Штуль, фінансист і публіцист із Парижа, який пам’ятає французьких Гузарів. Данило – син Олега Штуля-Ждановича, що після смерті Андрія Мельника виконував обов’язки голови ПУН (Проводу Українських Націоналістів):
- З Калиною я запізнався, коли вона мене доглядала дитиною за відсутності батьків. Вона була діячем Орґанізації Української Молоді у Франції (ОУМУФ). У франкомовному «Франко-українському бюлетені” (Bulletin Franco-Ukrainien) вона також тримала рубрику «Баба Палажка», яку читали першою, щойно число виходило, – наскільки там громадські новини були зображені в пліткарсько-гумористичній формі.
Калина вийшла заміж за колишнього військового на прізвище Угрин, мала з ним сина Олександра – Сянка. Син підлітком мав конфлікт з батьками і віддалився від них...
Угрин займався хоровим співом, викладав спів і дириґував на літніх курсах ОУМУФ. Калина викладала історію та літературу на тих же курсах. Її чоловік при баданні з ін’єкцією в шпиталі осліп, міг ще якимось кутом дивитися телевізор, здається, читати, але трудно йому було без допомоги переміщатися. Калина опинилася з чоловіком-інвалідом, пізніше стала вдовою.
Користаючись редакторськім досвідом, вона осягнула посаду редактора міського бюлетеня міста Сюсі-ан-Брі під Парижем, де працювала до пенсії. У неї тоді був намір поселитися на оселі УГКЦ, що в Ельзасі, у селі Маквіллер, де був проєкт завідуючого о. Павла Когута створити український старечий дім. Не знайшовши там злагоди, вона рішила поселитися на півдні, у містечку Жонзак, у департаменті Приморська Шаранта, говорячи, що це годину їзди автом від її товаришкі з молодості – Катерини Лазовінської. Катерина Лазовінська, вдова довголітнього директора ПУДФ (Перша українська друкарня у Франції) Володимира Лазовінського, і сама колишня працівниця тієї ж інституції, де вони в свій час і познайомилися.
Калина на рахунок Катерини не помилилась. Вона невдовзі захворіла на рак горла, і Катерина її доглядала у лікарні у Борда – до самого кінця, виконуючи щоденних 200 км на машині, помимо слабого потягнення до водіння. Думаю, Калина похована з чоловіком у місті Сюсі-ан-Брі (Sucy en Brie). Син на похорон не з’явився...
А ще ті, хто знав Калину Гузар-Угрин зауважують, що вона була дуже скромною у побуті. Ймовірно, про неї та її листівки можна було би написати окрему (хай невелику) книгу – за те, що зберегла Україну у своєму серці, і у цих, нині вже музейних, експонатах…
Світлини автора.
Фото Калини Гузар надане Ольгою Покальчук із Парижа.
30.04.2016