Чому важливо брати інтерв'ю у виродка

Наближення до зла завжди буде частиною журналістики, але воно зовсім не означає пособництва чи співчуття. Інколи воно служить нам, щоб застерегти, що станеться, якщо ми залишатимемося до нього байдужими

 

 

У 1923 р. Джордж Сильвестр Вірек взяв інтерв'ю в тоді ще нікому не відомого Адольфа Гітлера, розкриваючи фобії, амбіції і марення людини, яка приведе Європу до Другої світової війни. В якусь мить тієї зустрічі майбутній фюрер осушив своє горня так, немов «у ньому був не чай, а кров більшовизму». А потім повідав розгадку до багатьох речей, які настануть пізніше: «Для нас раса і держава — одне й те саме».

 

Проблемою було не те, що Вірек взяв інтерв'ю в одного з монстрів ХХ ст., а в тому, що цього не робили частіше, тикаючи Гітлера носом в його протиріччя, розпитуючи про його плани і застерігаючи про чорні дні, які настануть, якщо він прийде до влади. Журналістика — це не подорож у Діснейленд, тому що життя також нею не є: іґнорування зла не змушує його зникати. Описувати його і намагатися скинути з нього покрови перед громадськістю є не лише законною, а й необхідною справою.

 

Тому я ніколи не розумів, чому в нашій країні щоразу, коли беруть інтерв'ю в якогось терориста чи злочинця — інколи попросту в когось, хто перебуває на краю того, про що ми думаємо, — підносяться голоси, які звинувачують журналіста в пособництві, навіть ще перед тим, як він поставить свої запитання і можна буде судити: став він простим репродуктором чи добре зробив свою роботу.

 

Мені пощастило брати інтерв'ю для цієї газети в Далай-лами, Нобелівських лауреатів миру, місіонерів, які ризикували своїм життям в далеких країнах, і цілої купи людей, які зберігали надію там, де вона заледве жевріла. Але особи, які найбільше допомогли мені пізнати темну сторону людської природи, були якраз ті, щодо кого я відчував найбільше неприйняття: лідер Аль-Каїди Південно-Східної Азії Абу Бакар Баашир, з яким я розмовляв після терактів на Балі, керівник ополчення, яке здійснювало геноцид, відрубуючи голови жінкам і дітям під час етнічних чисток на Борнео, чи західні педофіли, ув'язнені в тюрмі в Камбоджі.

 

Мені б хотілося додати більше виродків у цей список: запитати Кім Чен Ина, як він може жити, оточений привілеями, водночас прирікаючи народ Північної Кореї на голод. Запитати терориста-самогубцю з ІДІЛу, що змушує його думати, що вбивство невинних людей відчинить перед ним двері раю. Запитати Луїса Альфредо Ґаравіто — більше знаного як Монстр, через те що у 1992–1999 рр. він убив в Колумбії щонайменше 140 дітей, — чи вірить він в існування диявола. «Звісно, що він існує. Це я», — відповів він, коли у нього про це запитав Йон Сістьяга в останньому епізоді документального серіалу для Movistar+.

 

Інтерв'ю, взяті у покручів суспільства, є стерпніші, коли йдеться про осіб з далеких країн і вони постають перед нами на безпечній віддалі. Але й у себе ми маємо власних монстрів. В додатку CRÓNICA нині опубліковане перше інтерв'ю з Хосе Бретоном після того, як його засудили до 40 років ув'язнення за те, що в 2011 р. він убив своїх дітей Рут і Хосе, яким було шість і два роки. Після усіх тих років, пробутих у в'язниці, в ньому не проглядається жодного розкаяння чи жалю. Він такий самий холодний і стриманий, яким був під час суду. Той самий цинізм, який він проявляв тоді, коли удавав, що відчайдушно шукає дітей, він демонструє і тепер, у своїй камері, на стінах якої висять фотографії  Рут і Хосе. Після прочитання інтерв'ю важко спокійно сприймати те, що — навіть якщо не брати до уваги жорстокість його злочину — хтось такий, як Бретон, зможе перейти у в'язницю відкритого типу, відсидівши в тюрмі 20 років.

 

Наближення до зла завжди буде частиною журналістики, але воно зовсім не означає пособництва чи співчуття. Інколи воно служить нам, щоб застерегти, що станеться, якщо ми залишатимемося до нього байдужими. В одній частині Вірекового інтерв'ю з Гітлером, яке повторно опублікували 1932 р. на сторінках журналу Liberty з огляду на його неминучу перемогу на виборах, німецький політик не криючись говорить про свої плани. «Коли я візьму на себе відповідальність за Німеччину, я покінчу з покорою перед зарубіжжям і з більшовизмом в нашій країні, — каже він інтерв'юеру, якого врешті-решт звинуватили в колабораціонізмі з нацистами. — Ми мусимо зберегти наші колонії і розширитися на схід». Через рік Гітлер переміг на виборах і почав реалізовувати свій проект.

 


Давід Хіменес, головний редактор El Mundo


David Jiménez
La importancia de entrevistar al diablo
El Mundo, 24/04/2016
Зреферувала Галина Грабовська

29.04.2016