Поганський пантеон. IV. Ѩнѹϛ

 

Судило нам ся послѣдним бути.

 

Як уже було сказано, дволикий Янус мав двоє облич: одно дивилося назад – у вчора, інше – вперед, у завтра. Можна сказати й інакше: одне – на схід, інше – на захід.

 

Коли перепливаєш ріку, пливеш широким засягом із задоволенням, маючи перед собою мету й широко замірюючись, не топишся, бо відчуваєш, що доки вдається плисти, випливеш. Це як політ над рівною пливкою поверхнею, якою не володієш, але яка піддається своєю пружністю під твоїми руками, а ти відчуваєш, що ви обоє співдієте: більшість українських рік – побратими, з якими можна бути на рівних, спів-діяти, спів-розуміти... хоча «ріка» по-українськи і жіночого роду. А може, саме тому?

 

Коли перепливаєш ріку, щоб умерти й народитися знов, треба бути Енеєм. Моторним хлопцем. А ще – мати золоту біометричну гілку. Інакше Харон посадить у свій човен і повезе безповоротно.

 

А доки перепливаємо поміж світами – проходимо туди і назад невидимими ДВЕРИМА, набуваємо, як у час клінічної смерті, просвітленого одкровення. Насправді Двері Януса – у нашій голові, у нашому-таки мозкові. Тонка вертикаль посередині поміж чотирма очима і чотирма вухами. Janua perceptionis – Doors of Perception. Хто зможе, нехай побачить, хто зможе, нехай почує, хто здатен – зрозуміє.

 

Отож я з головою занурююся в ту саму ріку. Немов роблю ритуальне обмивання від скверни. Немов замовив спеціальну відпочинкову ґондолу Харона, щоби ще раз пережити агон переїздів, безвізв'їздів, зрештою – цілком реальних переходів поміж світами.

 

Пересічного українця вражає мас-медійна інформація. Це ж треба: хлібина – від ₴37.5, одноразовий проїзд у транспорті – ₴66, суші у барі – ₴475.5... Слава Богу, що хоч каву у «Макдональдсі» можна випити за ₴30, майже як удома...

 

Недаремно гуцули кладуть монети на очі покійникові, споряджаючи у далеку дорогу, – щоби вони не відкривалися. Мені цей обряд видався дуже символічним. І дзеркало прийнято завішувати.

 

А спробуймо на хвильку зняти «обольні окуляри» і прочумати своє мислення від «обольного бачення». Струсити монети з очей, пережити просвітлення, як клінічну смерть. Подивитися на ситуацію, так би мовити, «математично» – без називання одиниць, взявши лише цифри...

 

Середня зарплата у різних країнах Євросоюзу – майже як у нас – 2 000 на місяць (ясна річ, за некваліфіковану працю, або за виконання праці з мінімальною кваліфікацією). В Австрії, наприклад: 1 890 – 2 800, у Німеччині (за годину) — 15–22.

 

Натомість ціни, з якими стикався у подорожі, виглядали так: кава («Макдональдс», Відень) – 1, суші у барі – 15.75, вино – 4.90 за 0,7 у спеціалізованому винному магазині.

 

Спробувавши його ввечері, я подумав, що у цілому світі є «Мерло», а в Україні – «У-мерло», особливо після вікопомних винищень винних плантацій в часи андроповського «сухого закону»... Боролися зі совково-ґулаґівським пияцтвом, із алкоголізмом, а знищили винну галузь. Воно й зрозуміло: вино – це щось таке непролетарське, гнило-«інтеліґентське», натомість водканародна – потреба душі і співрозуміння, навіть можливості компромісу (бєз поллітри нє разбєрьошся). Отож умерло́.

 

У маркеті Spar (з німецька – «Економний») напроти університету (сам центр – 5 хвилин ходу від ратуші) австрійське (добре!) сухе біле вино коштувало від 1.65 до 1.99 за 0,7, а сік – 1.99 за літру. Українець, мешканець Відня з семирічним стажем, зауважив, що 1.99 за літру соку – то дорого... Ціна упаковки сиру у тому ж маркеті – 1.99 (4.98 за кілограм), літра молока коштувала 1.25, упаковка сосисок – 2.79, салатів – відповідно 2.79, 2.99, буханець хліба – 1.25.

 

Одноразовий проїзд – 2.20, проте тижневий проїзд – 16.20 (на всі види транспорту, зокрема й на нічні рейси).

 

Отож ціни доступні. І – NOTA BENE – адекватні стосовно зарплат.

 

А у нас – самі знаєте: «німі на панщину ідуть, ще й діточок своїх ведуть». На щастя, нині діточки уже подалися в інший світ... переважно на навчання. Або на працю. Бо задеклароване «творення робочих місць», як то прийнято у постсовковому суспільстві, декларацією й залишається.

 

Цікаво, про що писали би свого часу Верґілій, Данте, іже з ними Котляревський, якби їх усіх «кинули», тобто не виконали своїх зобов'язань. Якби Еней та й інші герої не змогли повернутися з тамтого, іншого світу, якби Одіссей не зміг повернутися на Ітаку, а полонених греків не відпускали після Троянської й інших воєн, якби анабасис не вдався.

 

Я вже мовчу про Старий Заповіт.

 

Отож спочатку треба викупитися з кріпацтва. Дати всім: і харонам, і янусам, і церберам й іншим переВІЗникам. І то не по одному оболові.

 

Із кріпацтва, яке інакше називається просто рабством: коли ти працюєш за «якийсь-там сніп» (вираховується за валютним курсом), коли ти «прописаний» як власність, як колективна власність (народ, громада, трудовий колектив) до маґната, ще й без надії на чужозаконний «Юріїв день».

 

Парадокс полягає у тому, що лише коли ти будеш «викупленим», ти маєш змогу стати суб'єктом і об'єктом правних стосунків, тобто, як ото Тарас Шевченко, маєш право і змогу бути репресованим. Бо доки ти кріпак – чого ж тебе судити? Ти й так раб, річ – не людина. Не громадянин.

 

Ґражданін – це високе звання має свою ціну.

 

Причому і після сплати всіх «кріпацьких рат» кріпацтво не зникає, бо зароблені гроші якось треба переслати додому – отим старим батькам, малим – і не дуже – дітям, чоловікам і дружинам.

 

Зі сходу на захід дорога тяжка, а з заходу на схід – ще тяжча. Проте Харон – лише виконавець. Харону корона з голови не впаде, він знай робить свою справу. І волос не впаде.

 

При тому «держава» (ВСЕОХОПНА ФІСКАЛЬНА СТРУКТУРА, яку ми зазвичай іменуємо державою) знову забирає «своє», леґально чи нелеґально, видаючи квитанцію або збираючи «рогаткове» на в'їзді («Вас вітає Україна»), маніпулюючи курсом і цінами, маніпулюючи відсотками на депозит, а то й просто забираючи (тобто не видаючи) гроші з банків...

 

І денно, і нощно «печеться» нашою «мінімалкою», прикриваючись фіґовим (без маку) листком турботи про народ: «накарміть би»... «Субсідії», тобто підтримку (так воно перекладається українською) дать.

 

А адекватно корегувати норми оплати за вкладену працю, беручи до уваги інфляцію та невмотивовані стрибки курсу, – зась. Мотивація проста: як лиш піднімемо «бюджетникам» зарплати – почнеться інфляція!

 

Та насправді, якщо вірити мас-медіям (тобто тим, кому вони, мас-медії, слово дають), то у нас інфляція через то, що «населення» (зокрема, пенсіонери) «скуповує» долари. Себто валютні запаси. Ото курс і росте. І починається інфляція.

 

Немов вона закінчувалася... Немов службовці – не бюджетники.

 

Що тут скажеш?

 

Але ж у нас – найгарніші у світі купюри!..

 

ДЕ-РЖАВА!

 

«Батьки нації» дурять нас, як малих дітей про капусту.

 

Щоби неповторний (але щоби непотворний) український світ став для нас своїм, щоб економічні стосунки стали реальним механізмом обміну (за улюбленим К.Марксом), щоби пенсіонери (бюджетники: лікарі, вчителі, викладачі, науковці, артисти, художники, письменники та фотографи) не виживали на здавна зловідому «тисячу», щоби молодь не тікала світ за очі, може, нарешті, згадаємо про європейські принципи побудови громадянського суспільства з державним апаратом як допоміжною (тою, яка допомагає, а не топить) структурою для цього суспільства, тобто для людей, а не для себе самої?

 

Попливемо і випливемо. Через українську ріку, більшість із яких – побратими, з якими можна бути на рівних, спів-діяти, спів-розуміти... Без Харона.

 

Якщо сірий кардинал Ѩнѹϛ лукаво не стежитиме за нашим випливанням. Лише дасть нам виявити своє вміння та здібності, силу волі й упертість до виживання, дасть нам МОЖЛИВІСТЬ...  Не заважатиме!

 

І нарешті-таки відмовимося від поганського пантеону й відстороненого подвійного погляду сліпих на людей очей Януса.

 

Бо й Сивілла посивіє, намагаючись пророчо прозорити нашу мутну долю...

 

Адже записано: «Бо коли другі Славяне вершка ся дохаплюют, и єстли не ўже то небавком побратают-ся с поўним, ясним сонцем; нам на долинѣ в густій студеній мрацѣ гибѣти».

 

Чи вже вилупився з яйця той голуб, що спроможний замість мертвого зеленого папірчика принести українцям оливковий листок?

 

Чи ще сім віків чекати?

26.04.2016